АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ НАВЧАННЯ ТА ВИХОВАННЯ

ЛЮДЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ

Збірник наукових праць

Проблема вдосконалення системи надання соціальних послуг людям з обмеженими можливостями





О. В. Тюптя,

кандидат психологічних наук, доцент,

В. П. Шкуро,

студентка V курсу

 

ПРОБЛЕМА ВДОСКОНАЛЕННЯ СИСТЕМИ НАДАННЯ СОЦІАЛЬНИХ ПОСЛУГ ЛЮДЯМ З  ОБМЕЖЕНИМИ МОЖЛИВОСТЯМИ

У статті розглядаються поняття інвалідності, моделі інвалідності, класифікація інвалідності. Проаналізовано соціальні послуги, що надаються людям з обмеженими можливостями та спрямовуються на вирішення їхніх складних життєвих ситуацій. Досліджено вимоги, які висувають ці люди до соціальних послуг. Виявлення вимог сприятиме усвідомленню та структуризації потреб людей з обмеженими фізичними можливостями. Громадські організації зможуть відкоригувати та спроектувати свою діяльність щодо надання соціальних послуг.

Ключові слова: інвалідність, соціальні послуги, соціальна реабілітація, управління якістю соціальних послуг. 

До недавніх часів проблеми людей з функціональними обмеженнями стосувалися лише самої людини, яка має інвалідність, та її сім’ї. І лише в останні роки суспільство бере на себе відповідальність за створення сприятливих і безпечних умов життя для людей з функціональними обмеженнями. Відповідно до визначення Всесвітньої організації охорони здоров’я, інвалідність — це обмеження чи відсутність здатності здійснювати ту чи іншу діяльність таким чином чи в таких межах, які вважаються нормальними для людини. Відповідно до визначення поняття інвалідності, в суспільстві існують такі моделі інвалідності, як медична, економічна, модель функціональної обмеженості, соціальна [1].

Медична модель  інвалідності  акцентує  увагу  на  патологіях  в людини (вроджених чи набутих), за якими вона відрізняється від здорових людей. У межах економічної моделі розглядаються особи з обмеженою дієздатністю, які працюють певну кількість часу, мають менше навантаження порівняно зі здоровими людьми чи неспроможні працювати взагалі.

Модель функціональної обмеженості описує неповноцінність як нездатність особи виконувати ті чи інші функції порівняно зі здоровими людьми. Економічна і модель функціональної обмеженості є логічним наслідком медичної моделі інвалідності. Наведені концепції роблять акцент на тому, що саме в означеної особи є відсутнім: медична — відсутність здоров’я, економічна — нездатність до продуктивної праці, функціональна — неспроможність у широкому розумінні цього слова (2).

Розроблення соціальної  моделі  інвалідності  розпочалося  ще у 1970-ті роки, визначальна роль в обмеженні повноправного функціонування людини в суспільстві належала її оточенню. Під інвалідністю розуміють стан, спричинений не фізичним, психічним або розумовим порушенням в людини, а порушенням взаємодії з середовищем, непристосуванням до нього. Відповідно до означеної точки зору, яка наразі є домінантною в міжнародному та українському законодавствах, організовується процес соціальної реабілітації людей з обмеженими можливостями [6].

Згідно з міжнародною класифікацією, людей з обмеженими можливостями можна віднести до таких груп: люди, які мають вади слуху; проблеми зору; проблеми опорно-рухового апарату; діабет, епілепсію, астму; загальні захворювання; порушення або затримку психічного розвитку [9].

Існує також інша міжнародна класифікація, відповідно до якої людей з обмеженими можливостями можна розподілити на такі групи: користувачі інвалідних візків; люди, які застосовують палицю або подібний інструмент для пересування понад шість місяців; люди, які мають труднощі з функціональною активністю; люди, які мають труднощі з виконанням повсякденних обов’язків; люди, які мають труднощі з інструментальною активністю; люди, які мають затримку в розвитку, є розумово або емоційно відсталими [9].

Людей із проблемами опорно-рухового аппарату поділяють (залежно від допоміжних засобів, які вони мусять застосовувати при пересуванні) на три групи: 1) особи, які мають невеликі фізичні ушкодження та відповідно не мають обмежень чи мають незначні обмеження щодо можливостей самостійного пересування; такі люди не потребують допоміжних засобів; 2) особи, які мають такі фізичні ушкодження, які зумовлюють потребу в застосуванні милиць, опірних тростин, стоячків чи рухомий опір; 3) неспроможні до ходіння особи, які мусять користуватися для пересування інвалідними візками [7].

Соціальна реабілітація інвалідів — це система відновлення соціальних взаємозв’язків, соціального статусу, працездатності через комплекс соціально-медичних, соціально-психологічних і соціально-правових заходів.

Соціальна реабілітація людей з обмеженими можливостями здійснюється за допомогою реалізації соціальних проектів, програм через надання соціальних послуг державними структурами (центри соціальних служб сім’ї, дітей та молоді, реабілітаційні центри, інтернатні заклади тощо) та громадськими організаціями   [6].

Відповідно до Закону України «Про соціальні послуги» суб’єктами, що їх надають можуть виступати державні та комунальні спеціалізовані підприємства, установи та заклади соціального обслуговування, підпорядковані центральним, місцевим органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування, юридичні особи, створені відповідно до законодавства, які не мають на меті отримання прибутку, фізичні особи [4].

Державні і недержавні соціальні служби (заклади, організації, установи тощо) утворюють систему соціального обслуговування населення. Система, з одного боку, є важливим сектором соціальної сфери, який потребує належного нормативно-правового регулювання, а з іншого — виступає технологією соціальної роботи, комплексом заходів для підтримки соціально вразливих груп населення, що здійснюються через спеціально організовані для цього інституції.

Наразі, в Україні спостерігається тенденція до збільшення кількості недержавних організацій, які надають соціальні послуги людям з особливими потребами. Зростання внеску недержавних організацій у надання соціальних послуг та реалізацію соціальних проектів спричинено низкою причин, а саме: кризою розпаду тоталітарної держави та слабкою спроможністю державної системи соціального захисту людей; зростанням недовіри громадян до діючих державних інституцій та установ; неможливістю належного виконання державою взятих на себе зобов’язань та соціальних гарантій; прагненням людей реалізувати свої інтереси та задовольнити наявні потреби; намаганнями людей знайти тих, хто має аналогічні проблеми; появою кваліфікованих фахівців із соціальної роботи з такою категорією клієнтів, яким хотілося впровадити інноваційні моделі практики, відмінні від традиційно поширених у державних соціальних службах [8].

Організації, які працюють з людьми з особливими потребами, переважно створюються з ініціативи батьків дітей-інвалідів або самих інвалідів. Їх допомога спрямована на створення потрібних умов для поліпшення економічних умов сім’ї — надання матеріальної, гуманітарної допомоги, медикаментів. Особлива увага приділяється також проблемі соціальної реабілітації інвалідів, їх інтеграції у суспільство. Засобами досягнення мети тут виступають заняття спортом, організація екскурсій, спільний відпочинок, видання газет і журналів. Окрім дозвіллєвих форм роботи важливе місце посідає трудова діяльність: формування та розвиток трудових навичок, які є доступними для людини, зважаючи на її особливості. Діяльність неурядових організацій, що працюють з людьми з особливими потребами, є важливим фактором допомоги в розвитку культури, освіти, охорони здоров’я, вирішення їхніх проблем, соціалізації і залучення до активного суспільного життя. Всі форми роботи реалізуються у вигляді соціальних послуг, які отримує людина з особливими потребами [5].

При наданні соціальних послуг людям з обмеженими можливостями необхідно враховувати важливі чинники розвитку їх особистості: потреба в позитивній увазі, безоцінному прийнятті з боку оточуючих,  усунення  стигматизації  й  упередженого   ставлення; розширення власних ресурсів щодо задоволення своїх потреб; створення адаптованої ситуації для успішної діяльності; розвиток ініціативи. Також важливо брати до уваги домінуючі негативні особистісні утворення в людей з обмеженими можливостями: комплекс неповноцінності, відчуття неспроможності виконувати деякі функції, підвищену потребу у захисті; відчуття несхожості на інших, відчуженість від них; почуття самотності внаслідок обмеженості контактів із зовнішнім світом, підлеглість у контактах; надмірне очікування допомоги як компенсація за дефект; підвищену тривожність, що вказує на дезадаптованість; занижену самооцінку, що вказує на неприйняття своєї інвалідності та використання деструктивних захисних механізмів; наявність акцентуацій характеру; екзистенційні проблеми, відчуття втрати сенсу життя [6]. Соціальні послуги, які надаються людям з обмеженими можливостями, спрямовані на вирішення їхніх складних життєвих обставин через:

  • надання матеріальної підтримки (гуманітарна допомога; допомога в оформленні потрібної документації, репрезентація інтересів перед органами державної та місцевої влади; юридичне консультування; адвокація); проблеми виникають через різницю між реальним прожитковим мінімумом та встановленими виплатами по інвалідності, брак реалізації визначених законодавством пільг і нестачу деяких додаткових, недостатність безкоштовного забезпечення технічними і медичними засобами лікування, реабілітації, компенсації вад і захворювань;
  • забезпечення належного медичного обслуговування (допомога з медикаментами; забезпечення здорових та безпечних умов у помешканні; купівля спеціального обладнання для догляду за людиною з обмеженими можливостями чи її пересування; влаштування на оздоровлення; організація медичного обстеження, догляду (лікарського або сестринського); реабілітаційні програми); проблеми виникають через недостатню кількість і якість послуг безкоштовного лікування, а також профілактики, реабілітації та ранньої діагностики, брак спеціалізованих закладів і кваліфікованих фахівців, особливо в обласних і районних містах та селах, недостатню забезпеченість оздоровлення та санаторного лікування, зокрема брак путівок для дітей із батьками.
  • організацію психологічної допомоги дітям і батькам (психологічне консультування з питань внутрішньосімейних стосунків чи по-треб дитини; навчанням батьків навичкам догляду за дитиною; залучення батьків до груп взаємодопомоги); проблеми виникають через нестачу відповідних осередків і фахівців, матеріально-технічного та інформаційно-методичного забезпечення, відсутність  впровадження інноваційних методів роботи [9].
  • організацію освіти й професійного навчання (влаштування по можливості дитини-інваліда в дитячий садок; організація інтегрованого-інклюзивного навчання; сприяння в професійному навчанні; проведення корекційних та реабілітаційних занять; організація дозвілля; формування трудових навичок; підтримка незалежного життя); проблеми виникають через нестачею спеціальних груп у дитячих садках і спеціальних класів у загальноосвітніх школах, спеціальних шкіл, недостатньою якістю надомного навчання і спеціальної підготовки педагогів, що його здійснюють, недостатністю закладів професійного навчання і можливостей безкоштовного продовження освіти;
  • створення умов для працевлаштування дітей і батьків (консультування щодо працевлаштування і шляхів заробітку; сприяння працевлаштуванню); проблеми виникають через невиконання законодавчих квот щодо працевлаштування, нестачу спеціальних робочих місць, прийнятного режиму і умов праці, брак можливостей надомної праці спеціалізованих підприємств;
  • спілкування, заняття улюбленими справами (створення клубів за інтересами, сайтів знайомств, організація системи наставництва, патронажу); проблеми виникають через нестачею осередків — клубів, денних центрів соціальної адаптації, центрів соціальнопсихологічної реабілітації дітей та молоді з функціональними обмеженнями, творчих майстерень, інноваційних форм роботи — груп взаємодопомоги, спеціальних змін у таборах відпочинку.
  • підготовку дітей та молоді до самостійного життя (створення груп взаємодопомоги, профспілок інвалідів, організація курсів за певними професійними спрямуваннями, організація служб знайомств); проблеми виникають через нестачею центрів соціальної адаптації, центрів соціально-психологічної реабілітації дітей та молоді з функціональними обмеженнями, закладів професійної орієнтації та навчання, діяльності щодо сприяння працевлаштуванню, створення спеціалізованих  служб  знайомств;
  • вільне пересування (моніторинг за дотриманням умов безбар’єрності середовища; облаштування місця проживання, перебування людини з обмеженими можливостями); проблеми виникають через невиконання вимог законодавства щодо пристосування будівельних споруд і транспорту до потреб людей з функціональними обмеженнями, певну нестачу транспортних пільг [9].

Увесь спектр соціальних послуг, які надають громадські організації людям з обмеженими можливостями, та комплекс соціальних проблем, які вони ставлять за мету вирішити, нададуть можливість людям з обмеженими можливостями та їхнім сім’ям отримати необхідну матеріальну та моральну підтримку, а також одержати допомогу в адаптації у складних умовах їх існування [13].

Ми провели дослідження, яке ставило за мету виявити вимоги, що їх висувають люди з обмеженими фізичними можливостями до соціальних послуг, які вони отримують. Виявлення вимог сприятиме усвідомленню та структуризації потреб людей з обмеженими фізичними можливостями, а також їх активізації до пошуку джерел, які задовольнять їхні потреби. Керівники громадських організацій, ознайомившись з результатами дослідження, зможуть коригувати та будувати свою діяльність для якнайповнішого задоволення потреб клієнтів.

Нами було опитано клієнтів і керівників громадських організацій для людей з обмеженими фізичними можливостями.

Загальна схема запитань можна мала такий вигляд:

  1. Респонденту пропонується висловити свою думку щодо соціальних послуг та допомоги, яку він отримує, а також окреслюються шляхи їх поліпшення та вдосконалення.
  2. Використовуючи метод моделювання ситуацій, респонденту пропонується створити власний Центр по роботі з людьми з порушеннями опорно-рухового апарату, охарактеризувати даний Центр (визначити мету, напрямки діяльності, описати ознаки, за якими вони б оцінювали ефективність та результативність діяльності Центру).

Отримані результати нами було систематизовані як вимоги до змісту послуги, вимоги до процесу надання послуги та вимоги до суб’єкта, що надає послуги. Під змістом послуги ми розуміємо її смислове наповнення та результат; процес надання послуги — це умови, спосіб, засоби реалізації послуги; вимоги до суб’єкта, що надає соціальні послуги — це основні вміння, навички, якими він повинен володіти. Виведені вимоги розміщені відповідно до частоти їх формулювання респондентом, вказано відсоткове співвідношення відповідей респондентів щодо кожного твердження

Вимоги, що їх висувають люди з порушеннями опорно-рухового апарату до соціальних послуг.

Вимоги до змісту послуги: надання можливості самообслуговування (93,75% респондентів); адаптованість до захворювання (90,63%); надання можливості заробітку (90,63%); позитивні зміни у клієнта (81,25%); надання можливості взаємодопомоги (71,88%); зменшення навантаження на членів родини по догляду за людиною з фізичними порушеннями (40,63%); поінформованість (31,25%).

Вимоги до процесу надання послуги: безкоштовність (87,5%); індивідуальний підхід (78,13%); постійність (78,13%); облаштованість приміщення, де надається послуга (71,88%); можливість вибору послуг (62,5%); дотримання етичних норм (62,5%); командний підхід (59,38%); використання власних ресурсів клієнта (59,38%); встановлення контакту з клієнтом (46,88%); контроль за процесом надання послуги (46,88%).

Вимога до суб’єкта надання послуги: професіоналізм (90,63%).

Вимоги, що їх висувають керівники організацій, для людей з пору- шеннями опорно-рухового апарату до соціальних послуг, які вони надають.

Вимоги до змісту послуг: приділення уваги (90%); матеріальна допомога (90%); інформативність (60%); допомога сім’ям (50%).

Вимоги до процесу надання послуги: встановлення контакту (80%); пристосування до клієнта (70%); використання власних ресурсів організації (60%); залучення волонтерів   (30%).

Вимоги до суб’єкта надання послуги: мотивація до роботи (70%); професіоналізм  (50%).

Аналізуючи отримані дані, можна констатувати, що вимоги, які були названі понад 80% респондентів, є такими: надання можливості самообслуговування, адаптованість до захворювання, надання можливості заробітку, професіоналізм, безкоштовність-доступність, позитивні зміни у клієнта. Щодо відповідей понад 80% керівників організацій, то відповідно були названі такі вимоги: приділення уваги, матеріальна допомога, встановлення контакту.

Таким чином, цілком очевидно, що існують розбіжності між вимогами, які висувають клієнти та керівники громадських організацій, для людей з фізичними ушкодженнями. Зокрема, керівники організацій вважають, що потрібно бути залученими до вирішення проблем клієнта, більшу увагу приділяти наданню матеріальної та натуральної допомоги. Клієнти ж зацікавлені у саморозвитку, самодопомозі, прагнуть до активності, спілкування та допомоги іншим.

Також можна стверджувати, що в людей із порушеннями опорно-рухового апарату більше вимог до соціальних послуг, порівняно з керівниками організацій. Керівниками організацій повністю упущений момент індивідуального підходу та можливості саморозвитку клієнта. Не було названо таких моментів, як організація спілкування та взаємодопомоги. Тобто ті вимоги, які клієнти висунули на перші місця, не були названі керівниками організацій.

Отже, проведення оцінювання потреб клієнта, ознайомлення керівництва з його результатами та орієнтація на названі вимоги сприятимуть розвитку організації, нададуть можливість упроваджувати нові види діяльності, економити кошти, залучати більшу кількість клієнтів, досягати ефективного   результату.

Одним із засобів узгодження очікувань, діяльності клієнтів та керівників громадських організації є управління якістю соціальних послуг та орієнтація діяльності на клієнта, пріоритетність його інтересів.

Система управління якістю у сфері надання соціальних послуг — це інструмент ефективної роботи державних і недержавних соціальних служб по проектуванню, розробці та реалізації послуг  і досягнення очікуваного результату, забезпечення відповідності соціальної послуги індивідуальним потребам кожного клієнта.

Сучасне уявлення про якість соціальних послуг базується на принципі якомога повного виконання вимог і побажань користувача. Фактично якість — це сприйняття послуги клієнтом, задоволеність обслуговуванням та результатом надання послуг, а саме: зміною складної життєвої ситуації або поліпшенням якості життя. Якість надання послуг формують люди, які безпосередньо контактують із клієнтом, середовище, методи роботи і засоби для реалізації поставлених цілей [12].

Громадська організація, прийнявши за стандарт впровадження системи управління якістю, отримує: заощадження коштів та часу; чітко визначені цілі, коли кожен співробітник працює відповідно до визначених завдань у потрібному напрямку; швидкий зв’язок між керівництвом, співробітниками та клієнтами, який прискорює прийняття рішень, які, у свою чергу, стають більш гнучкими; зміни та вдосконалення системи оптимізації соціальних послуг, представлені у вигляді чітко описаних процедур; визначення базових цінностей клієнтів та персоналу організацій; єдиний цілеспрямований підхід до організації та управління соціальними послугами [12].

 В статье рассматриваются понятие инвалидности, модели инвалидности, классификация инвалидности. Проанализированы социальные услуги, которые предоставляются людям с ограниченными физическими возможностями и направляются на решение их сложных жизненных ситуаций. Исследованы требования, которые выдвигают эти люди к социальным услугам. Выявление требований помогает осознанию и структуризации потребностей людей с ограниченными физическими возможностями. Общественные организации смогут откорректировать и спроектировать свою деятельность в отношении предоставления социальных услуг.

Ключевые слова: инвалидность, социальные услуги, социальная реабилитация,  управление  качеством  социальных услуг.

The article deals with the disablement concept, models, classification. Social services given to disabled people and purposed on the solution of their difficult life problems are analysed. Demands, which put these people to social services, are investigated. Revelation of these demands promotes realizing and structuralizing of disabled people needs. Public organizations will be able to correct and project their activity in giving of social services.

Key words: disablement, social services, social rehabilitation, management of social services quality.

Література

  1. Актуальні питання соціально-реабілітаційної технології допомоги дітям, молоді з функціональними обмеженнями та їх батькам / за заг. ред. К. С. Шендеровського. — К. : КМДССМ, 2003. — 108  с.
  2. Богданов С. Соціальний захист інвалідів. Український та польський досвід / наук. ред. к.е.н. О. Палій. — К. : Вид/во Соломії Павличко «Основи», 2002. — 93 с.
  3. Довідник соціального працівника мережі центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді столиці щодо соціальної роботи з дітьми та молоддю з функціональними обмеженнями у м. Києві. — К., 2007. — 75  с.
  4. Закон України «Про соціальні послуги».
  5. Київ: громадські організації, благодійні фонди. Інформаційні матеріали, практичні поради недержавним організаціям. — К., 2000. — 110 с.
  6. Комар Т. О., Довгалюк І. С. Соціально-психологічна робота з людьми з особливими потребами: науково/-методичні матеріали. — Вінниця, 2004. — 50 с.
  7. Путівник для НПО — Міська громадська організація «Лабораторія малого бізнесу». — К., 2004.
  8. Соціальна робота в Україні / за заг. ред. І. Д. Звєрєвої, Г. М. Лактіонової. — К., 2004. — 256 с.
  9. Соціальна робота в Україні: теорія і практика. — 2002. — Жовтень — грудень.
  10. Соціальна робота з різними категоріями клієнтів: наук.-навч.-метод. посібник для студентів, магістрів, аспірантів та спеціалістів у галузі соціальної педагогіки,соціальної роботи / С. Я. Харченко, М. С. Кратніков та ін. — Луганськ : Альма/матер, 2003. — 198 с.
  11. Сприяння регіональному розвитку: процес формування політики за участю громадян; за ред. Ю. Тищенко. — К. : Фонд Європа ХХІ», 2006. — 68 с.
  12. Управління якістю соціальних послуг: теорія і практика. Досвід мікропроектів УФСІ з інноваційних соціальних послуг. — К., 2006. — 100 с.
  13. Форми і методи соціальної роботи в системі центрів соціальних служб для молоді / за заг. ред. С. В. Толстоухової, І. М. Пінчук. — К. : УДЦССМ, 2000. — 128 с.


Номер сторінки у виданні: 66

Повернутися до списку новин