АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ НАВЧАННЯ ТА ВИХОВАННЯ

ЛЮДЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ

Збірник наукових праць

Прикладні аспекти соціальної роботи із сім’ями, що мають дітей з особливими потребами





УДК 37.013.42                                                                                                                                                                          О. Ю. Закусило,

Н. В. Ольхова-Марчук

 

ПРИКЛАДНІ АСПЕКТИ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ ІЗ СІМ’ЯМИ, ЩО МАЮТЬ ДІТЕЙ З  ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ

У статті розкрито особливості практичної роботи соціального педагога із сім’ями, що виховують дітей з особливими потребами, зокрема, розглянуто основні етапи соціально-педагогічної роботи з цією категорією сімей.

Ключові слова: дитина-інвалід, сім’ї, що виховують дітей з особливими потребами, соціальний педагог, соціально-педагогічна діяльність, діагностика, корекція, реабілітація, соціалізація.

 

Постановка проблеми. В Україні спостерігається стійка тенденція до збільшення чисельності інвалідів, зокрема таке зростання відбувається внаслідок зниження рівня медичного обслуговування, зростання побутового і виробничого травматизму, складної екологічної ситуації, котра обтяжується змінами в соціально-економічній сфері. Поряд із цим сімей, що мають дітей із порушеннями фізичного і-чи психічного розвитку, стає дедалі більше, і вони представляють одну з найуразливіших груп   населення.

Соціальна підтримка таких сімей — це вирішення цілого комплексу проблем, пов’язаних із допомогою дитині: з її виживанням, лікуванням, освітою,   соціальною   адаптацією   та   інтеграцією у суспільство. Батьки в подібних родинах відчувають на собі вплив різноманітних негативних факторів, що зрештою створює напруженість всередині сімейної групи, порушує її стійкість. Соціальне нездоров’я такої родини вимагає додаткових форм соціально-педагогічної діяльності, спрямованих на допомогу батькам. Це соціальна реабілітація і соціальна інтеграція родини, тобто відновлення її соціального  статусу.

Аналіз досліджень і публікацій із даної тематики. Теорія і практика соціальної роботи з дітьми-інвалідами та сім’ями, що виховують таких дітей, є предметом дослідження фахівців різних галузей наукового знання. Окремим аспектам цієї проблеми присвячено публікації І. Іванової, Р. Кравченко, Л. Шипіциної, В. Тарасун, О. Романенко, М. Радченко, В. Сорокіна, О. Ляшенко та ін. Так, М. Радченко у своїх публікаціях звертає увагу на необхідність допомоги сім’ям, які виховують дітей-інвалідів, Л. Шипіцина розкриває проблеми соціалізації дітей з порушеннями інтелекту, О. Ляшенко наголошує на необхідності вдосконалення системи освіти для дітей з особливими потребами в навчанні та вихованні, що сприятиме успішній інтеграції їх у суспільство.

Мета дослідження полягає в розкритті й аналізі особливостей практичної діяльності соціального педагога із сім’ями, що виховують дітей-інвалідів. Важливим у цьому контексті є розгляд основних етапів соціально-педагогічної роботи з означеною категорією сімей.

Соціально-педагогічна допомога сім’ї, яка виховує дитину з особливими потребами — це сімейно-центрована практика, що спрямована на соціалізацію дитини. Основними концептуальними принципами соціально-педагогічної  роботи  з  такими  родинами є єдність дій сімей і соціальних інститутів у процесі соціалізації дитини; активізація ролі батьків, їх навчання і включення в процес соціально-педагогічної  діяльності.

Організація соціально-педагогічної роботи з сім’єю, що виховує дитину з відхиленнями в розвитку, передбачає кілька етапів.

На початковому етапі відбувається діагностика мікросоціуму   і виховного потенціалу родини. Цей етап роботи соціального педагога можна назвати діагностико-конструктивним, тому що він полягає в аналізі основних проблем і проектуванні соціально-педагогічного процесу в сім’ї, доборі специфічних засобів і методів реабілітації відповідно до загальних цілей виховання. До того ж, має використовуватись комплексний підхід, що інтегрує два напрямки у вивченні сім’ї: врахування характеристик сім’ї як групи і як соціального  інституту.

Для соціального педагога можуть бути важливими такі структурні характеристики сім’ї: наявність шлюбного партнерства (повна, формальна повна, неповна сім’я); стадія життєвого циклу сім’ї (молода, зріла, похилого віку); порядок вступу у шлюб (первинний, вторинний); кількість дітей (багатодітна, малодітна сім’я). Серед функціональних характеристик сімей, які мають дітей з особливими потребами, найбільш істотними для соціального педагога є такі:

  • матеріальний стан ( забезпечення) сім’ї;
  • психологічний клімат сім’ї;
  • загальна культура сім’ї;
  • реабілітаційна  культура сім’ї;
  • реабілітаційна  активність сім’ї;
  • ставлення до патології дитини [1, 158].

Окрім структурних і функціональних характеристик, які відображають стан сім’ї, що виховує дитину із функціональними обмеженнями, для соціально-педагогічної діагностики важливими є також індивідуальні особливості її членів. До них належать соціально-демографічні, фізіологічні, психологічні особливості і звички дорослих членів сім’ї, а також характеристики дитини: вік, рівень фізичного, психічного, мовленнєвого розвитку, інтереси, здібності, освітній заклад, в якому вона навчається, успіхи у спілкуванні, наявність поведінкових відхилень, патологічні звички, мовленнєві, психічні порушення [2, 23].

Для визначення стану психологічного клімату сім’ї соціальний педагог може використати відкрите і приховане спостереження, тести-методики (опитувальники різного типу), тести, що передбачають вивчення міжособистісних стосунків членів сім’ї, а також результати обстеження, проведеного іншими спеціалістами, що дає змогу зіставляти різні оцінки і робити об’єктивні та достовірні висновки.

Основна мета діяльності соціального педагога на початковому етапі — формування в батьків адекватних уявлень про структуру порушень психофізичного розвитку дитини і про можливості її освіти та соціалізації. Для вирішення цього завдання виконуються такі види діяльності:

  • індивідуальна співбесіда (інтерв’ювання) з кожним дорослим членом родини, визначення члена родини, здатного здійснювати головну функцію при організації реабілітаційного процесу;
  • участь члена родини — організатора реабілітаційного процесу в всіх видах діагностичного обстеження, що проведиться на базі психолого-медико-педагогічної консультації, психолого-педагогічного, медико-соціального центру чи в умовах родини;
  • аналіз разом із усіма членами родини результатів обстеження, виявлення основних проблем, специфічних особливостей дитини;
  • складання індивідуальної програми корекційно-педагогічної роботи з дитиною в умовах родини.

Наступний етап роботи — організаційний. Він полягає в конструктивній діяльності, включаючи різноманітні форми педагогічної анімації при організації сімейно-побутової праці, освітніх заходів, дозвілля і передбачає проектування корекційно-педагогічного процесу в умовах родини, добір засобів і методів роботи, організацію педагогічного середовища в родині, конструювання системи навчальної взаємодії дорослого і дитини. На цьому етапі вирішуються такі завдання:

  • навчання  батьків  специфічних  способів  і  прийомів  роботи з дитиною на основі індивідуальної програми;
  • активізація участі одного з членів родини як організатора реабілітації;
  • добір дидактичного матеріалу для спеціальних занять, виготовлення наочних приладів, пристосувань;
  • відпрацьовування організаційних форм роботи, умов навчання;
  • налагодження стилю сімейного спілкування.

На організаційному етапі проводяться спеціальні заняття, ігри, відпрацьовуються різноманітні режимні моменти, побутова праця, дозвілля тощо. Через усі види цих заходів проходять такі форми спільної з дитиною діяльності, які згодом допоможуть сформувати основні навички й уміння, що розширюють діапазон можливостей, доступних дітям різного віку. Це навички спілкування, навички загальної   і   тонкої   моторики,   навички   сенсорного (почуттєвого) пізнання світу, культурно-гігієнічні навички, навички самообслуговування, мовні і соціальні навички.

Робота соціального педагога на організаційному етапі включає добір матеріалу, спільне з батьками вивчення методик тестування відповідно до основних напрямів індивідуальної програми розвитку дитини, демонстрацію батькам основних прийомів.

Найважливішою особливістю цього етапу є спільне планування різних сімейних заходів відповідно до індивідуальної програми дитини і позначених в ній завдань розвитку на визначений період. Після оцінювання і коригування досягнутого здійснюється перехід до більш складних завдань, обговорюється роль батьків при проведенні того чи іншого виду діяльності з урахуванням підвищення самостійності й активності дитини.

Заключний етап соціально-педагогічної діяльності в умовах сім’ї — комунікативний. Він припускає допомогу у встановленні оптимальних взаємин між батьками, батьками і дітьми, іншими членами родини у сфері найближчого оточення. Цей етап має вирішальне значення для нормалізації психологічного клімату в родині, послаблення емоційної напруженості, реконструкції батьківських позицій у процесі педагогічної діяльності. Він сприяє становленню нових форм взаємодії з дитиною, що має відхилення в розвитку, засвоєнню специфічних засобів спілкування. Робота фахівця в родині в цей період має яскраво виражену корекційну і психотерапевтичну спрямованість. Адже саме родина є головним джерелом формування всієї системи спілкування та розвитку соціально значимих навичок у дитини, яка має відхилення в розвитку. Це пояснюється високим ступенем залежності нетипової дитини від членів родини й особливою роллю родини у формуванні соціальних стереотипів її поведінки.

Основними завданнями комунікативного етапу є:

  • розширення арсеналу засобів при здійсненні комунікативної діяльності завдяки використанню специфічних способів спілкування (емпатії, жестової мови тощо);
  • формування інноваційних форм взаємодії з дитиною (сеанси емоційно-розвивальної  предметно-ігрової  взаємодії тощо);
  • формування виховних навичок у батьків [3, 47].

У ході реалізації комунікативного етапу ефективне застосування таких методів, як індивідуальні бесіди з дорослими членами родини, базовані на емоційних контактах, спільному вирішенні проблемних ситуацій. У результаті індивідуальної роботи з батьками необхідно виробити загальну позицію в нормалізації сімейних відносин, визначити причини порушень батьківської поведінки, знайти оптимальні шляхи виходу з проблемних ситуацій.

Основними критеріями ефективності соціально-педагогічної роботи на комунікативному етапі можна вважати стійкість психоемоційного стану дитини і батьків; рівень сформованості спільної діяльності; рівень розвитку навичок спілкування.

Висновки. Лише за умови цілеспрямованої системної соціально-педагогічної діяльності в умовах сім’ї можливим є не тільки підвищення рівня розвитку дитини та її соціальної активності, але й нівелювання негативних переживань батьків, формування оптимістичних установок стосовно майбутнього дітей з функціональними обмеженнями та їхніх сімей.

Система соціально-педагогічної допомоги цій категорії сімей повинна бути спрямована на розвиток її власних ресурсів й ініціативи, оскільки тільки перетворення родини в активного суб’єкта соціально-педагогічної діяльності є вирішальним чинником ефективності процесів реабілітації, соціалізації дитини та її інтеграції  у суспільство.

 

В статье раскрываются особенности практической деятельности социального  педагога  с  семьями,  в  которых  воспитываются  дети с особыми потребностями, описываются основные этапы социальнопедагогической работы с данной категорией семей.

Ключевые слова: ребенок-инвалид, семьи, в которых воспитываются дети с особыми потребностями, социальный педагог, социально-педагогическая деятельность, диагностика, коррекция, реабилитация, социализация.

Social teacher practical activity peculiarities with families which bring up children with special needs are defined in the article. Especially, main stages of social-pedagogical work with given family category are described.

Key words: child with disabilities, families which bring up children with special needs, social teacher, social-pedagogical work, diagnosis, correction, rehabilitation, socialization.

Література

  1. Технології соціально/педагогічної роботи : навч. посіб. / за заг. ред. проф. А. Й. Капської. — К., 2000.
  2. Пожар Л. Развитие личности аномальных детей и подростков: хрес/ томатия / Управления службами охраны здоровья матери и ребенка в Рос/ сии // Tempus Tacis Joint European Project (1998).
  3. Социальная реабилитация детей с особенными возможностями: психолого/педагогические аспекты. — М. : Социально/технологический институт,  2000.
  4. Соціальна політика, соціальна робота й охорона здоров’я: як Україні досягти європейського рівня якості послуг? Збірка тез конференції / за заг. ред. Т.  В. Семигіної. — К. : Сфера,    2007.
  5. Соціальна  педагогіка: теорія і технології: підручник / за  ред.  І. Д. Звєрєвої. — К. : Наук. світ, 2006. — 318   с.


Номер сторінки у виданні: 76

Повернутися до списку новин