АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ НАВЧАННЯ ТА ВИХОВАННЯ

ЛЮДЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ

Збірник наукових праць

Теорія і практика інтегрованого навчання осіб із порушеннями слуху в професійно-технічних і вищих навчальних закладах





УДК 376.353+377+378 

Т. Є. Єжова,

кандидат педагогічних наук

 

ТЕОРІЯ І ПРАКТИКА ІНТЕГРОВАНОГО НАВЧАННЯ ОСІБ  ІЗ  ПОРУШЕННЯМИ СЛУХУ В ПРОФЕСІЙНО-ТЕХНІЧНИХ І ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ

У статті узагальнено й проаналізовано вітчизняний досвід інтегрованого навчання осіб із порушеннями слуху в професійно-технічних і вищих навчальних закладах; розглянуто особливості правової основи такого навчання; обґрунтовано організаційно&педагогічні умови подальшого вдосконалення інтегративної форми професійної підготовки інвалідів за слухом.

Ключові слова: особи з порушеннями слуху, інтегроване навчання, професійне навчання, корекційна спрямованість  навчання.

Ідея інтегрованого навчання осіб із психофізичними особливостями виникла панад тридцять років тому в контексті антидискримінаційної політики країн Західної Європи. Останнім часом вона дедалі частіше привертає увагу вітчизняних науковців, оскільки така форма навчання сприятиме збагаченню соціального досвіду особливої дитини, відновленню порушених родинних і соціальних зв’язків. Зусилля науковців спрямовані на визначення науково-методичних засад і організаційно-педагогічних умов інтегрованої форми навчання дітей дошкільного та шкільного віку (В. Засенко, А. Колупаєва, М. Малофеєв, Н. Шматко та ін.). Інтегрована форма професійної підготовки осіб з порушеннями слуху виникла в Україні набагато раніше — у другій половині 20-х років ХХ ст., що засвідчують архівні документи і матеріали Українського і Всеросійського товариств глухих.

Мета статті — аналіз здобутків і недоліків інтегрованого навчання осіб із порушеннями слуху у вітчизняній системі професійної освіти в історико-педагогічному  аспекті.

Аналіз наукових джерел із питань історії і теорії сурдопедагогіки, нормативно-правових документів з питань народної освіти, архівних матеріалів дає підстави для висновку, що спеціальні навчальні заклади для глухих дітей і підлітків, а також створені дещо пізніше навчально-виробничі підприємства Українського товариства глухих (УТОГ) не могли повною мірою виконувати соціальноекономічні замовлення, тому призначенням інтегрованої форми професійного навчання осіб із порушеннями слуху було сприяння реалізації права означеної категорії громадян на самовизначення та саморозвиток; встановленню соціальної стабільності країни та забезпеченню економічної стабільності Українського товариства   глухих.

Результати нашого наукового пошуку дають підставу вважати початком запровадження інтегрованого навчання осіб з порушеннями слуху у вітчизняній практиці 1927 рік, коли постановою Колегії Головпрофосу НКО РРФСР глухим абітурієнтам було дозволено вступати в усі вищі навчальні заклади, крім педагогічних, юридичних, медичних, ветеринарних і музичних. До індустріальнотехнічних інститутів глухих не дозволялося приймати студентів на спеціальності, які передбачають роботу з машинами. Вказаний документ встановлював такі вимоги до глухих абітурієнтів: загальна освіта в обсязі школи ІІ ступеня; достатнє володіння усною та писемною мовами. Оскільки спеціальна школа надавала лише початкову освіту, необхідну підготовку для навчання у ВНЗ абітурієнти з порушеннями слуху могли одержати на робітничих факультетах. У 1929 р. Московський робфак ім. Бухаріна прийняв першу групу глухих студентів. Пізніше (1937-38 н. р.) підготовка осіб із порушеннями слуху до навчання у ВНЗ була запроваджена і на Київському індустріальному робфаці. За даними УТОГ, усі випускники Київського індустріального робфаку були направлені на роботу до обласних відділів і підприємств Товариства глухих. У повоєнні роки найнаполегливіші та найздібніші з них продовжували здобувати освіту самостійно. Вони навчались у технікумах і ВНЗ в загальному потоці без перекладачів. Така форма навчання є й зараз, але зазвичай її обирають особи з хорошими залишками слуху та пізнооглухлі.

У 1928 р. постановою НКО УСРР «Про навчання сліпих і глухонімих в закладах профосу та політосу» було передбачено надання професійної освіти в професійно-технічних і кустарно-промислових школах глухим переросткам, які з різних причин не змогли навчатись в школі і для яких на той час в Україні не існувало жодного спеціального закладу.

У 1933 р. за клопотанням обласних відділів УТОГ запроваджується практика навчання осіб із порушеннями слуху в школах фабрично-заводського учнівства. Термін навчання у школі ФЗУ становив 1,5 року, протягом якого учні здобували політехнічну і професійну підготовку. Випускникам присвоювався 3–4-й розряди. В результаті наукового пошуку було встановлено, що в довоєнні часи школи ФЗУ, в яких разом із чуючими навчалися глухі учні, діяли у східних промислових регіонах — на Донбасі і Дніпропетровщині.

В історико-публіцистичних і періодичних виданнях Товариства глухих є відомості і про середній спеціальний навчальний заклад — Харківський художній технікум, в якому групи для глухих студентів створювались в наприкінці 30-х років.

Результати наукового пошуку свідчать, що спроби врахувати психофізичні особливості осіб із порушеннями слуху при організації навчального процесу мали місце ще в довоєнні роки і здійснювались у таких напрямах: зменшення навантаження шляхом вилучення теоретичної підготовки (кустарно-промислові школи); проведення додаткових занять (школи фабрично-заводського учнівства, Київський індустріальний робфак); розділення учнів на групи за станом слуху, обладнання аудиторій звукопідсильною апаратурою, збільшення терміну навчання (Київський індустріальний робфак). Безперечно, перший із зазначених напрямів можна вважати доцільним лише  в соціально-економічних умовах 20–30-х років минулого століття; інші ж мають місце в практиці навчальних закладів й досі, адже вони сприяють розв’язанню завдань адаптації учнів і студентів з порушеннями слуху до нових, порівняно зі шкільними, умов навчання.

Під час Великої Вітчизняної війни значна кількість навчальних закладів припинила свою діяльність і, оскільки нормативних документів, що регламентували б створення в закладі груп для осіб із порушеннями  слуху,  не  існувало,  у  повоєнні  роки професійне навчання нечуючих здійснювалося лише в спеціальних школах і на підприємствах УТОГ, де передбачалася підготовка кваліфікованих робітників масових професій І-ІV розрядів тарифної сітки. Фактично ж на той час ні школи, ні підприємства не могли забезпечити підготовку фахівців високої кваліфікації, тому Центральне правління УТОГ неодноразово зверталося до Головпрофосу із клопотанням про поновлення практики навчання осіб із порушеннями слуху в професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закладах загального типу, що було здійснено у 50-ті роки ХХ ст. Так, у 1951–1952, 1962 і 1975 рр. Рада Міністрів СРСР і Рада Міністрів УРСР прийняли  постанови,  спрямовані  на поліпшення  загальної і професійної освіти, працевлаштування й обслуговування глухих громадян, згідно з якими, зокрема, було створено групи для осіб з порушеннями слуху в професійно-технічних, середніх спеціальних і вищих навчальних закладах, також визначено переліки спеціальностей, за якими доцільно готувати спеціалістів з числа глухих, а також роботи, протипоказані означеній категорії людей, розроблено порядок працевлаштування інвалідів за слухом на державні підприємства.

У результаті наукового пошуку було встановлено, що в Україні досвід групового навчання осіб із порушеннями слуху мають понад 60 професійно-технічних і вищих навчальних закладів. Найбільш тривалим цей досвід є у Краснолучського ПТУ № 37 (спеціальність:

«Майстер з пошиття чоловічого і жіночого верхнього одягу»), Луганського ПТУ-інтернату для інвалідів (спеціальності: «Кравець верхнього і легкого одягу», «Майстер з пошиття взуття»), Житомирського технічного ліцею-інтернату для інвалідів (спеціальності:«Ремонт складної побутової техніки»; «Ремонт телеапаратури»; «Оператор комп’ютерного набору»), Київського технікуму легкої промисловості (спеціальності: «Технічне обслуговування підприємств текстильної та легкої промисловості», «Швейне виробництво»), Херсонського медичного коледжу (спеціальність: «Стоматологія ортопедична»), Ужгородського  коледжу   мистецтв ім. А. М. Ерделі (спеціальність: «Художня обробка деревини»), Київського державного коледжу естрадно-циркового мистецтва (спеціальності: «Артист цирку», «Артист естради»), Донецького технікуму промислової автоматики (спеціальності: «Технічне обслуговування та ремонт електронно-обчислюваної техніки», «Обслуговування комп’ютерних мереж»), Київського державного університету  технологій  та  дизайну  (спеціальності: «Технологія і конструювання швейних виробів», «Економіка підприємства»), Національного технічного університету України «КПІ» (спеціальності: «Обробка металів», «Комп’ютерні системи та мережі», «Технологія машинобудування») Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна» (в різні роки підготовка студентів з порушеннями слуху здійснювалася за спеціальностями: «Соціальна робота», «Фінанси», «Правознавство», «Комп’ютерні системи та мережі», «Підйомно-транспортні машини», «Автомобільне господарство», «Фізична реабілітація», «Технологія харчування», «Побутова електронна апаратура», «Технологія виготовлення та розробка пакувань»). Як бачимо, до наведеного переліку входять навчальні заклади різних рівнів і профілів, що надає особам із порушеннями слуху можливість обрати професію за своїми нахилами та здібностями, розвинути власний творчий потенціал. Водночас слід зауважити, що ні можливість вибору спеціальності, ні пільгові умови вступу до навчального закладу самі по собі ще не забезпечують якості професійної підготовки учнів і студентів означеної категорії.

Якість освіти залежить від багатьох чинників, одним із яких є наявність грунтовного науково-методичного забезпечення навчального процесу. Над розробленням науково-методичного забезпечення системи професійно-технічного навчання вітчизняні сурдопедагоги почали працювати в 60-ті роки ХХ ст. Наукові пошуки були спрямовані на дослідження впливу особливостей психофізичного розвитку осіб із порушеннями слуху на засвоєння ними професійних знань і вмінь та подальшу адаптацію на підприємствах різних профілів (М. Букун, В. Влодавець, В. Засенко, О. Гозова, Б. Орлов, В. Чулков, М. Шестакова та ін.). Результати досліджень були використані при розробленні спеціальних методик теоретичного та виробничого навчання: роботи з технічною документацією, роботи з вимірювальними інструментами, формування в учнів оптимального темпу роботи на металоі деревообробних верстатах тощо. Заслуговують на увагу численні роботи, присвячені методиці розвитку мовлення учнів у процесі професійної підготовки (В. Борисова, О. Гозова, М. Шестакова). Усе це сприяло реалізації в професійно-технічних навчальних закладах диференційованого та індивідуального підходів до учнів із порушеннями слуху.

Через відносну нечисленність у Радянському Союзі середніх спеціальних і вищих навчальних закладів, що здійснювали групове навчання осіб із порушеннями слуху, проблеми, з якими стикалися студенти під час навчання, майже не були предметом спеціального вивчення. Разом з цим за радянських часів органами народної освіти звертається увага на розширення можливостей отримання інвалідами вищої освіти. Так, у 1989 р. Держкомітет СРСР з народної освіти інструктивним листом № 25 від 04.07.89 р. «Про розширення можливостей одержання вищої освіти для інвалідів» [1] повідомив про встановлення для них низки пільг (група не обмежувалася. Т. Є.) щодо вступу та подальшого навчання у вищих навчальних закладах. Зазначений документ передбачав зняття з абітурієнтів-інвалідів вікових обмежень, а також зарахування їх до ВНЗ поза конкурсом за результатами співбесіди. У разі недостатньої готовності абітурієнта до навчання відповідні кафедри мали надати йому допомогу у вигляді індивідуальних рекомендацій з метою підготовки до вступу в ВНЗ. Прийнятим до вищого навчального закладу студентам надавалася можливість навчатися за індивідуальним планом, затвердженим ректором. Отже, органами народної освіти було зроблено перший крок у пристосуванні навчального процесу у вищих навчальних закладах до потреб громадян з обмеженими фізичними можливостями.

За роки незалежності в Україні визначено нові пріоритети розвитку освіти, розпочато реформування галузі та створення відповідної правової основи. Пристосування навчального процесу до потреб і особливостей учнів і студентів з інвалідністю стало одним із пріоритетних напрямів держаної освітньої політики, що закріплено законами України «Про освіту» (1991), «Про професійно-технічну освіту» (1998), «Про вищу освіту» (2002) та іншими нормативно-правовими актами. У наукових працях обгрунтовується необхідність введення нової освітньої послуги — психолого-медико-педагогічного супроводу осіб із порушеннями розвитку під час навчання та визначається її зміст (І. Мамайчук, К. Кольченко,   Т. Комар, С. Лебедєва, Г. Нікуліна, О. Мартинова, О. Охрименко, П. Таланчук, Л. Шипіцина та ін.) [2; 3]. Обов’язковість психологопедагогічного супроводу інваліда в процесі навчання закріплюється Законом України «Про реабілітацію інвалідів в Україні» (2005) [4].

Особливості організації професійного навчання інвалідів дедалі більше привертають увагу дослідників (І. Абрамов, В. Базоєв, О. Єреміна, Т. Єжова, І. Зарубіна, К. Кольченко, Т. Комар, Л. Корвякова,  С. Лебедєва,  С. Литовченко,  Л. Набокова,  Г.    Нікуліна, О. Мартинова, О. Охрименко, Г. Птушкін, П. Таланчук та ін.). Професійно-технічними і вищими навчальними закладами накопичено певний досвід у цій справі, який висвітлюється на науковопрактичних конференціях, присвячених актуальним проблемам реабілітації інвалідів в Україні на сучасному етапі. Такі конференції проводять Інститут спеціальної педагогіки АПН України, Інститут корекційної педагогіки та спеціальної психології НПУ ім. М. П. Драгоманова,  Відкритий  міжнародний  університет  розвитку людини

«Україна», Українське товариство глухих та інші організації. Нами проаналізовано матеріали зазначених заходів і виділено такі основні напрями адаптації навчального процесу до потреб і особливостей учнів і студентів із порушеннями слуху: подовження терміну навчання, створення банку адаптованих навчальних матеріалів, збільшення кількості консультацій, залучення учнів і студентів до позааудиторної роботи (предметні гуртки, студентські наукові товариства тощо), психологічне консультування, самоосвіта викладачів у галузі корекційної педагогіки і спеціальної психології. Поза тим слід зазначити, що доповіді педагогів-практиків майже не торкаються питання корекційної роботи з розвитку мовлення учнів і студентів із порушеннями слуху. Утім, треба мати на увазі, що опрацювання лекційного матеріалу, робота з навчальною і довідковою літературою ставлять учнів і студентів із порушеннями слуху перед необхідністю засвоєння значного за обсягом лекційного матеріалу як наукового, так і загальновживаного характеру. Порушення    ж слухової функції певною мірою обмежує можливості людини накопичувати словниковий запас, особливо це стосується усвідомлення та використання абстрактних понять (Т. Власова, О. Гозова, Н. Засенко, С. Зиков, К. Луцько, М. Шеремет, М. Шестакова, Л. Фомічова, М. Ярмаченко та ін.). Утруднення в оволодінні мовою, недостатність мовленнєвої діяльності, зменшення внаслідок ураження слуху обсягу  сприйманої  інформації  — все це зумовлює  потребу в спеціальній організації навчального процесу шляхом застосування спеціальних методик, однією з яких є робота з розвитку мовлення.

Отже, корекційна робота з розвитку мовлення має бути невід’ємною складовою супроводу осіб із порушеннями слуху на всіх етапах навчання. Але результати наукових досліджень свідчать, що в багатьох випадках у навчальному процесі ПТНЗ і ВНЗ важливий принцип сурдопедагогіки — принцип зв’язку навчання основам наук з розвитком мовлення — не реалізується (І. Абрамов, О. Єреміна, Т. Єжова, С. Литовченко та ін.). Отже, можна стверджувати, що завдання професійної і соціальної реабілітації інвалідів за слухом   в процесі інтегрованого навчання поки ще виконується неповною мірою.

Викладене дає підстави для таких висновків:

1. Інтегрована форма професійного навчання осіб із порушеннями слуху виникла наприкінці 20-х років ХХ ст. з метою сприяння реалізації права означеної категорії громадян на самовизначення та саморозвиток, встановленню соціальної стабільності країни, забезпеченню економічної стабільності Українського товариства   глухих.

2. В Україні досвід групового навчання осіб із порушеннями слуху мають понад 60 професійно-технічних і вищих навчальних закладів, але в багатьох випадках при традиційній організації навчального процесу не реалізуються важливі принципи сурдопедагогіки — принцип зв’язку навчання основам наук з розвитком мовлення і принцип активізації мовленнєвого спілкування.

3. Розвиток мовленнєвої компетенції має бути невід’ємною складовою супроводу осіб із порушеннями слуху на всіх етапах навчання, адже це є передумовою успішності їхньої соціальної та професійної адаптації і, як наслідок, компетентної участі в житті сучасного суспільства.

Вважаємо, що для подальшої розробки теорії та методики професійної освіти осіб із порушеннями слуху потребують дослідження такі проблеми: психолого-педагогічні основи навчання осіб із порушеннями слуху в професійно-технічних і вищих навчальних закладах; використання нових освітніх технологій для професійного навчання осіб із порушеннями слуху; наукові та правові засади професійної освіти осіб із порушеннями слуху у світовому досвіді.

В статье обобщен и проанализирован опыт интегрированного обучения лиц с нарушениями слуха в системе профессионально-технического и высшего образования Украины; рассмотрены особенности правовой основы такого обучения; обоснованы организационно-педагогические условия дальнейшего совершенствования интегративной формы профессиональной подготовки инвалидов по слуху.

Ключевые слова: лица с нарушениями слуха, интегрированное обучение, профессиональное образование, коррекционная направленность обучения.

Generalized and analyzed in this paper is the experience for integrated teaching the persons with hearing disturbances in the system of vocational and higher education in Ukraine; considered are legal basics for this education; grounded are organizational-and-pedagogical conditions for further development of the integrative form in the vocational technical training of persons disabled in hearing.

Keywords: persons with hearing disturbances; integrated teaching; vocational technical training; correctional trend of teaching.

Література

  1. Бюллетень государственного комитета СССР по народному образованию. — 1989. — № 9. — С. 17. — (Серия: «Высшее и среднее специальное образование»).
  2. Лебедева С. С. Теоретико-прогностическая модель образования инвалидов как социальной группы: автореф. дис. … д-ра пед. наук: 13.00.01 / С./Петерб. гос. Ун-т пед. мастерства. — СПб., 2002. — 48 с.
  3. Таланчук П. М., Кольченко К. О., Нікуліна Г. Ф. Супровід навчання студентів з особливими потребами в інтегрованому освітньому середовищі : навч.-метод. посібник. — К. : Соцінформ, 2004. — 128 с.
  4. Закон України «Про реабілітацію інвалідів в Україні» зі змінами, внесеними згідно із Законами України № 3235/ІV від 20.12.2005 р. і № 489/V від 19.12.2006 р. // Відомості Верховної Ради України. — 2006. — № 2–3. — Ст. 36. — № 9, № 10–11. — Ст. 96.


Номер сторінки у виданні: 165

Повернутися до списку новин