АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ НАВЧАННЯ ТА ВИХОВАННЯ

ЛЮДЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ

Збірник наукових праць

Правові основи інтегрованого навчання у Французькій республіці





УДК 37.014.5

                                                                                 Г. В. Давиденко,

                                      кандидат філологічних наук, доцент

 

ПРАВОВІ ОСНОВИ ІНТЕГРОВАНОГО НАВЧАННЯ У ФРАНЦУЗЬКІЙ РЕСПУБЛІЦІ

У статті представлений ретроспективний аналіз основних етапів розвитку нормативно-правової бази інклюзивної освіти у Французькій Республіці. Досліджено розвиток законодавчого забезпечення та сучасний стан «включеної» освіти для інвалідів. Особливу увагу приділено історії становлення інтегрованого навчання у Франції, його реформуванню на сучасному етапі розвитку французької освіти. Розглянуто впровадження інтегративних тенденцій на рівні вищої школи.

Встановлено, що законодавче забезпечення інклюзії у Франції має давню історію й сягає Декларації Конвента про права людини 1793 року. У ХІХ ст. Франція була лідером сурдопедагогіки в Європі, проте законотворчість в цій сфері була призупинена. На сучасному етапі юридичний бік інклюзивного навчання у Франції пов’язаний з контролюючими функціями держави та широкими повноваженнями місцевих департаментів.

 

Ключові слова: інклюзія, інтегроване навчання, спеціальна освіта, інклюзивна освіта, система освіти Франції.

 

Давыденко А.В.

Правовые основы интегрированного обучения во Французской Республике

В статье представлен ретроспективный анализ основных этапов развития нормативно-правовой базы инклюзивного образования во Французской Республике. Исследовано развитие законодательного обеспечения и современное состояние «включенного» образования для инвалидов. Особое внимание уделено истории становления интегрированной учебы во Франции, его реформированию на современном этапе развития французского образования. Рассмотрено внедрение интегративных тенденций на уровне высшей школы.

Установлено, что законодательное обеспечение инклюзии во Франции имеет давнюю историю и достигает Декларации Конвента о правах человека 1793 года. В ХІХ ст. Франция была лидером сурдопедагогики в Европе, однако законотворчество в этой сфере было приостановлено. На современном этапе юридическая сторона инклюзивного обучения во Франции связана с контролирующими функциями государства и широкими полномочиями местных департаментов.

 

Ключевые слова: инклюзия, интегрированная учеба, специальное образование, инклюзивное образование, система образования Франции.

 

Hanna Davydenko

The Legal Foundations of the Integrated Education in the French Republic

The article deals with a retrospective analysis of the basic stages of development of the legal frameworks of inclusive education in the French Republic. The development of regulatory legislation and the current state of inclusive education for people with disabilities are studied.  Much attention is given to the history of the formation of integrated studies in France and to the reformation of the modern stage of development of French education. The introduction of integrated educational practices at the level of higher school is examined.

It has been established that the legislative foundations of inclusion in France has an old history. It begins with the Declaration of the Rights of Man and Citizen of 1793. In the ХІХ century, France was the leader of Surdopedagogy in Europe, however the legislative drafting in this sphere was stopped. Nowadays the legal side of inclusive education in France is related to the supervisory functions of the state and wide latitudes of  local departments.

 

Keywords: inclusion, integrated studies, special education, inclusive education, the system of education in France.

 

Сучасна світова політика щодо проблем інвалідності базується на правах людини й досягненні партнерства між різними суспільно-політичними силами. Оскільки, за законом, будь-яка людина має право на визначення та реалізацію своїх соціальних прав, то вказана галузь світової політики спрямована на те, щоб усі люди з обмеженими можливостями мали рівні права на незалежну й повноцінну участь у житті суспільства, зокрема й в освіті.

У більшості країн Європейського Союзу відповідальність за впровадження інклюзивної освіти покладена на уряди й профільні міністерства. Так, у Швеції, Голландії, Франції й Німеччині втілюються міністерські проекти, програми й розробляється законодавство, наслідком чого є фінансування інклюзії та контроль за її впровадженням з боку держави. У зв’язку з цим актуальним є узагальнення процесу й результатів таких реформ у країнах Європейського союзу.

Науковці, починаючи з кінця 1980-х років, активно досліджують проблеми здобуття вищої освіти людьми з особливими потребами. Основою динамічних змін у цій сфері сприяла позиція суспільства стосовно людей з особливими потребами й низка правових реформ, що відбулися в новітній час.

Країною, яка має найдавніший досвід розвитку законодавства й фактичного втілення освіти для неповносправних за схемою «зверху – вниз», є Франція. «Включене» навчання у Французькій Республіці вже ставало предметом наукового дискурсу у працях вітчизняних дослідників
Л.
Печатникової, Л. Перхун, В. Папіжук, які зосередилися на реформуванні шкільної освіти в республіці [3; 4; 5]. Проте аналіз наукової літератури та державних документів дає підстави стверджувати, що сучасна ситуація в інклюзивній парадигмі Франції з її проекцією на історичне становлення ще не була окремим предметом дослідження.

Метою нашої публікації є історичний екскурс та сучасні етапи становлення інклюзивної освіти у Франції та її законодавче забезпечення.

Відтак, об’єктом дослідження у статті є інклюзія в освітній системі Французької Республіки; предметом – нормативно-правові основи інклюзивної освіти у Франції.

Розвиток законодавства Франції з питань освіти для неповносправних має давню історію й характеризується кількома періодами спадів і піднесень.

Так, у Франції ще після Великої Французької революції у 1793 році було прийнято Декларацію Конвента про права людини, після якої відбулися реформи Національних зборів, зокрема проголошено рівність усіх громадян перед законом, свобода слова і друку, відмінено привілегії за походженням, обмежено владу короля.

У Декларації Конвента були втілені гуманістичні ідеї просвітителів Д. Дідро, Вольтера, Ж. Руссо, згідно з якими допомога обмеженим членам суспільства є священним обов’язком, а доброчинність визнавалася природною властивістю людини. З 1783 року, за указом короля, у хосписах для незрячих почали виплачуватися пенсії екстернам, які тут навчалися й проживали.

Період ХІХ ст. характеризується призупиненням законотворення у сфері інтегрованої освіти. Так, тільки у 1882 році було прийнято закон про загальну освіту. Незважаючи на те, що Франція була лідером сурдопедагогіки в Європі, законодавчо це не було підкріплено й відповідно не було створено повноцінної мережі спеціальних закладів.

Реформи в цьому напрямку розпочалися на межі ХІХ – ХХ ст., коли розпочала роботу спеціальна комісія за участю науковців Т. Сімона, А. Бине, Ж. Філіппа, Г. Поль-Бонкура, результатом діяльності яких став проект закону «Шкіл і класів удосконалення для відсталих дітей» (1909). Як підзаконні акти з цього часу видаються спеціальні циркуляри й інструкції Міністерства Освіти. Проте справжні реформи у сфері інклюзивної освіти відбулися тільки в післявоєнний період.

У республіці Франція, за законом від 1984 року, освітні питання на загальнодержавному рівні координуються Міністерством національної освіти (Ministère de l'education nationale, офіційний сайт – www.education.gouv.fr). Воно займається питаннями фінансування, затвердження навчальних програм, адміністративним керівництвом (кадрова політика, призначення генеральних секретарів у вищих навчальних закладах), оцінюванням якості освіти, наглядом за приватним сектором освіти.

Впровадження інтегративних тенденцій на рівні вищої школи пов’язане з а) контрактним принципом функціонування вищих навчальних закладів, б) контролюючими функціями держави, яка слідкує за використанням квоти людей з обмеженими можливостями як об’єктів навчального процесу.

Контрактний принцип функціонування університетів був запроваджений 1989 року замість щорічної акредитації. Завдяки цьому принципу, з одного боку, вищі навчальні заклади отримали більшу самостійність у вирішенні наукових та господарчих питань, з іншого, – запроваджено практику складання проектів вищих шкіл, які мають враховувати загальнодержавні інтереси й потреби освіти в регіонах, у тому числі й участь дітей з обмеженими можливостями.

Забезпечення таких дітей освітою контролюється Національним оціночним комітетом (Comité national dvaluation, CNE), Головною інспекцією управління національною освітою і наукою (Inspection générale de l'administration de lducation nationale et de la Recherche, IGAENR). Ця функція була доповнена в 2000 році діяльністю Національного аудиторського агентства (Cour des comptes), що включає у свої члени державних та місцевих представників усіх учасників навчально-виховного процесу – держслужбовців, педагогів, батьків, представників студентства, координованих Департаментом з оцінки та розвитку освіти Міністерства освіти Франції (Direction de lvaluation et da la prospective).

Законодавче регулювання освітнього процесу у Французькій республіці базується на Конституції Франції 1946 року, де зазначається, що кожен громадянин має право на безкоштовну обов’язкову освіту від трьох до шістнадцяти років, при чому держава гарантує однаковий і повноцінний доступ громадян до освіти, культури й професії [2].

Розвиток і впровадження інклюзивної освіти в державі пов’язаний з прийняттям низки законів, що стосуються децентралізації управління й надання автономії французьким університетам. У низці законів, прийнятих з 1982 по 2003 роки було розширено компетенцію територіальних громад і місцевих департаментів освіти, яку переведено на субсидіарний принцип фінансування. Відбувся розподіл функцій між державною та регіональною сферами управління освітою, згідно з яким держава розробляє загальну концепцію, завдання й цілі розвитку освіти. Натомість регіони й місцеві громади (комуни) розроблятимуть ефективну співпрацю навчальних закладів за територіальним принципом, контакти освітніх закладів з територіальними громадами, громадянами, учнями.

У 2000 році в результаті тривалої дискусії за участю профспілок, громадських об’єднань та експертів з науки й освіти прийнято додаток до основного закону про освіту – «Кодекс про освіту Франції», згідно з яким, освіта визначається як публічна служба з надання професійних педагогічних послуг населенню з домінуванням ролі територіальних громад. Унаслідок апробації закону й продовження дискусій з цього питання у квітні 2005 року прийнято «Схематичний закон про майбутнє шкільної освіти».

Реформами у сфері освіти Франції займаються Міністерство національної освіти Франції та його консультативні органи – Національна рада університетів (Conseil national des univer-sitees, CNU), Національна рада з вищої освіти та національних досліджень (Conseil national de l'enseignement supérieur et de recherches, CNESER), Національний комітет з оцінки (Comité national de lvaluation) та Національна рада з навчальних програм (Conseil national des programmes, CNP) [www.education.gouv.fr].

У Франції у 2005 році було прийнято новий закон «Про орієнтацію і програму для майбутнього школи» (La loi d'orientation et de programme pour l'avenir de l'Ecole), який став результатом довготривалого обговорення батьківських комітетів та викладацьких колективів. Він базується на основі загальноєвропейських тенденцій і національних вимог щодо освітніх стандартів, які б передбачали повноцінне задоволення освітніх потреб громадянами держави незалежно від їхнього соціального й фізичного статусу.

У законі йдеться про реформу освіти до 2010 року, якою передбачено впровадження обов’язкової освіти для всіх членів суспільства, уведення нових програм, створення спеціальних педагогічних рад на рівні колективу та загальної Вищої ради освіти. Основним моментом є впровадження оцінювання соціальної компетентності учня як показника його інтегрованості в суспільство (une note de vie scolaire) [6].

В. Папіжук відзначає важливість офіційного виходу бюлетеня міністерства освіти республіки 2006 року, де визначено спільні для звичайних дітей та дітей з обмеженими можливостями здоров’я вимоги щодо знань й умінь, базованих на загальноєвропейській культурно-гуманітарній традиції [3, 76]. Досягнення цих вимог передбачається реформуванням змісту освіти у бік базисної концепції, яка включатиме акцент на головних моментах людського досвіду. Згідно з декретом міністерства національної освіти Франції наразі цей план вже впроваджується в життя й включає сім базових компетентностей, які діагностуватимуться в учнів уже після початкової школи.

Л. В. Перхун зазначає, що, починаючи з цього етапу в країні «Міністерство національної освіти Франції гарантує забезпечення реалізації програми підтримки учнів, зокрема тих, що мають труднощі у навчанні. З цією метою створюються 1000 додаткових посад вчителів і 3000 асистентів учителів. Зони пріоритетного навчання реструктуруються в 249 мережах «шкільної успішності» (un réseau au service de la réussite scolaire des élèves), де в єдину структуру об’єднуються материнська школа, початкова школа й колеж. Учням, які не можуть самостійно опановувати програмні завдання, пропонують індивідуально-адаптований шлях, а саме: педагогічний супровід, додаткові заняття, робота зі шкільним психологом і т. д.» [4, 161].

Цього ж року в республіці прийнято закон «Про рівні права та можливості, участь та громадянство осіб з обмеженими можливостями» (La loi sur l'égalité des droits et des chances, la participation et la citoyenneté des personnes handicapées), згідно з яким кожна дитина з вадами розвитку має право отримувати освіту у звичайній школі за принципами: а) рівних можливостей навчання і розвитку спільно зі здоровими дітьми; б) безперервного інтегрованого навчання; в) тісної співпраці з батьками в досягненні педагогічної мети; г) локальним принципом з навчанням у найближчій або найзручнішій школі [7].

Важливу роль відведено пропедевтиці й підготовчому дошкільному навчанню: «Починаючи з трьохрічного віку, якщо з таким проханням звертається родина, діти з особливостями психофізичного розвитку можуть зараховуватися до материнської школи, яка є найближчою до їхньої домівки. Такі діти приймаються у звичайну групу чи клас за умови, що будуть внесені необхідні корективи у навчально-виховний процес відповідно до стану їхнього здоров'я. Для задоволення особливих потреб таких дітей школа організовує навчальний процес, відповідно до плану персональної освіти та впроваджує додаткові заходи визначені Комісією з прав людини і автономії (Commission des droits et de l'autonomie)» [4, 162].

У результаті впровадження в життя вказаних законів, починаючи з середини 2000-х років щороку Міністерство національної освіти приймає до загальноосвітнього шкільного процесу понад 250 000 неповносправних дітей, з яких 70 % навчаються у звичайних класах або класах з труднощами у навчанні за принципом «індивідуального шкільного навчання» (scolarisation «individuelle») [8].

Як зазначає Н. В. Клименюк, це учні з психічними захворюваннями, порушеннями опорно-рухового апарату, слуху та зору, включені в загальний навчальний процес спеціальними засобами залучення, як-от: а) проекти спільно зі здоровими дітьми, б) участь в однакових завданнях з очікуванням різних результатів зі здоровими дітьми, в) сприйняття неповносправних дітей на рівні з іншими, г) колективні форми роботи [1, 153].

На сучасному етапі у Франції прийнята «Доктрина про будівництво школи ХХІ століття», в основі якої лежить принцип різноманітності, що стосується як організації навчання учнів, так і контингенту школярів, які мають різні можливості, інтереси й потреби. Доктрина передбачає освітнє реформування передовсім початкової школи, яка набуває статусу першої соціальної служби, також розплановано еволюцію кадрового, економічного й змістового компоненту французької освіти на найближчі роки в бік повно забезпеченої багатосторонньої інклюзивної перспективи.

Висновки. Таким чином, аналіз наукової літератури і державних документів дає підстави стверджувати, що законодавче забезпечення інклюзії у Франції має давню історію й сягає Декларації Конвента про права людини 1793 року. У ХІХ ст. Франція була лідером сурдопедагогіки в Європі, проте законотворчість в цій сфері була призупинена.

На сучасному етапі юридичний бік інклюзивного навчання в державі пов’язаний з контролюючими функціями держави та широкими повноваженнями місцевих департаментів. Серед сучасних освітніх законів (1982 – 2006 рр.) найважливіші «Про орієнтацію і програму для майбутнього школи» (передбачає реформу освіти до 2010) та закон «Про рівні права та можливості, участь та громадянство осіб з обмеженими можливостями», а також «Доктрина про будівництво школи ХХІ століття». Згідно з цими документами дитина з вадами розвитку має право отримувати освіту у звичайній школі й регулярно піддається оцінюванню соціальної компетентності як показника інтегрованості в суспільство на основі загальноєвропейських культурно-гуманітарних традицій.

Серед перспектив подальших досліджень ми вбачаємо дослідження інклюзивної парадигми з проекцією на історичне становлення інклюзії в освітніх системах інших країн Європейського Союзу.

 

Список використаних джерел:

  1. Клименюк Н. В. Інклюзія людей з особливими потребами до суспільного життя: історичний аспект / Н. В. Клименюк // Педагогіка. Наукові праці. – Вип. 99. – Т. 112. – С. 148-153.
  2. Конституція Франції [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.conseil-constitutionnel.fr/conseil-constitutionnel/root/bank_mm/anglais/constiution_anglais_juillet2008.pdf
  3. Папіжук В. Європейська інтеграція як чинник реформування змісту шкільної освіти у Франції. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://eprints.zu.edu.ua/1607/2/07pvosof.pdf
  4. Перхун Л. В. Особистісно орієнтована концепція французької школи // [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://dspace.tnpu.edu.ua/bitstream/123456789/264/1/Perxyn.pdf
  5. Печатникова Л. Франція «за» і «проти» реформ / Людмила Печатникова // Шкільний світ. – 2005. – № 14. – С. 24.
  6. Loi d'orientation et de programme pour l'avenir de l'école [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.conseil-constitutionnel.fr/conseil-constitutionnel/francais/les-decisions/acces-par-date/decisions-depuis-1959/2005/2005-512-dc/decision-n-2005-512-dc-du-21-avril-2005.965.html
  7. Guide pour la scolarisation des élèves handicapés [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://media.education.gouv.fr/file/60/6/20606.pdf
  8. La scolarisation des enfants et adolescents handicapés // Études et Résultats, DREES, № 564. – mars 2007.


Номер сторінки у виданні: 26

Повернутися до списку новин