АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ НАВЧАННЯ ТА ВИХОВАННЯ

ЛЮДЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ

Збірник наукових праць

Рівні особистісного самовизначення в ранній юності як показник готовності до самостійного прийняття рішень





Р. Ф. Пасічняк

РІВНІ ОСОБИСТІСНОГО САМОВИЗНАЧЕННЯ В РАННІЙ ЮНОСТІ ЯК ПОКАЗНИК ГОТОВНОСТІ ДО САМОСТІЙНОГО ПРИЙНЯТТЯ РІШЕНЬ

Наведено теоретичний аналіз проблеми розвитку особистісної ідентичності в період ранньої юності. Розглядаються психологи етичні особливості різних рівнів особистісного самовизначення і їх вплив на формування готовності до самостійного прийняття рішень щодо життєвих перспектив людини.

Приведен теоретический анализ проблемы развития личностной идентичности в период ранней юности. Рассматриваются психологи ческие особенности различных уровней личностного самоопределения и их влияние на формирование готовности к самостоятельному принятию решений относительно жизненных перспектив человека.

Theoretical analysis of the approach to the study of the personal identity development in youth is presented. Psychological peculiarities in the different levels of the personal self determination are considered. Its influence on forming of the readiness to self dependence solving of the live perspectives related problem is examined.

Відомо, що далеко не кожна людина здатна самостійно приймати рішення, коли така потреба постає перед нею. Причиною цього необов’язково є якісь зовнішні обставини, що змушують людину йти тим чи іншим шляхом. Часто виявляється, що вона сама не готова до цього, оскільки не здатна взяти на себе відповідальність за зроблений вибір. Від чого залежить ця готовність (чи неготовність), які фактори соціально-психологічного характеру детермінують її, який період у житті людини є сензитивним для розвитку такої готовності? Означені питання аналізуються в контексті проблеми особистісного самовизначення та специфіки цього феномену в період ранньої юності.

Постановка проблеми. Кожен період у житті людини ставить перед нею складні завдання в плані особистісного розвитку, для вирішення яких потрібні нові навички, нове ставлення до дійсності. І тут щоразу відбувається реалізація потреби людини в долученні себе до суспільства («Я» в суспільстві) через відокремлення її «Я» від інших людей («Я» і суспільство), що кожного разу ставить людину в нову соціальну позицію.

Визначення цієї позиції, свого місця у «світі людей», що здійснюється в діяльності взаємовідносин, дає імпульс до розвитку потенційних можливостей людини, які реалізовуються в діяльності та поведінці.

На ранніх стадіях онтогенезу через наслідування, ідентифікацію, під тиском заохочень і покарань дитина засвоює зовнішню мораль, яка пізніше інтерналізується. Але більшість психологів наголошують на тому, що впливу цих механізмів соціалізації недостатньо для формування зрілої особистості, здатної проявити особистісну позицію, протиставити себе іншим, виявити самостійність у прийнятті життєво важливих рішень, побудові перспектив особистісного зростання. Врешті ми отримуємо лише маріонетку, яка відповідає на зміни в соціальному оточенні, використовуючи наявні в неї моделі поведінки. Якщо ж виникнуть ситуації, для яких таких моделей не існує, така людина виявиться нездатною самостійно прийняти рішення відносно можливих альтернатив і стратегій поведінки.

Готовність особистості приймати рішення на основі особистісної позиції можна проаналізувати в контексті проблеми особистісного самовизначення, яка в узагальненому вигляді звучить як проблема готовності людини свідомо і самостійно планувати й реалізовувати перспективи особистого життя.

Оскільки особистісне самовизначення розглядається як центральне новоутворення кінця підліткового початку — юнацького віку, то різні рівні його розвитку в цей період можуть засвідчувати різні можливості молодих людей у плані самостійного визначення особистісної позиції та прийняття на цій основі важливих рішень відносно перспектив у професійній, політичній, релігійній, сімейній та інших сферах особистого життя.

Виявити цю специфіку можна, здійснивши теоретичні узагальнення в таких напрямах:

– проаналізувати зміст поняття «особистісне самовизначення» у співвідношенні з поняттям «особистісна ідентичність», розкривши ціннісно-смислову природу цих феноменів;

– виявити передумови появи потреби у формуванні ціннісносмислової системи як основи особистісного самовизначення;

– показати якісну специфіку особистісного самовизначення в період ранньої юності як процесу вибору та прийняття рішень;

– розкрити суть актуальних завдань періоду ранньої юності, що висуваються перед молоддю з боку суспільства та вимагають самостійного вирішення з їхнього боку.

Проблема особистісного самовизначення має екзистенційне звучання, оскільки збігається з проблемою пошуку сенсу життя, побудови його перспектив, вибору неповторних шляхів їх реалізації.

Людина, яка стала на шлях особистісного самовизначення, долає потребу шукати опору в зовнішній підтримці (як це було в дитинстві) і виявляє здатність цілковито покладатись на себе — робити самостійний вибір, займати особистісну позицію, бути готовою до будь-яких поворотів на життєвому шляху. Така людина перестає залежати від зовнішніх оцінок, вона довіряє сама собі, знаходить внутрішню основу в собі. Практичним виходом особистісного самовизначення є оволодіння людиною почуттям контактної межі між собою та іншим світом; їй притаманний стан рівноваги і внутрішньої стійкості, процес зняття зайвого напруження та тривожності. Такий шлях у багатьох аспектах протилежний шляху «втечі в невроз».

Різнорівневий стан соціальної зрілості, що фіксує головні «вузли» розвитку особистості, відображається на трьох етапах онтогенезу:

  1. До трьох років, коли на певному доступному для дитини рівні відбувається її соціалізація у формі засвоєння наявності інших рівнів і лише умовна індивідуалізація.
  2. Від трьох років, коли дитина, усвідомивши своє «Я», виявляє перші ознаки самоутвердження («Я сам»), вступаючи у відношення «Я та інші», засвоюючи норми людських взаємовідносин, фіксуючи і намагаючись (приблизно з шести років) орієнтуватися на оцінку суспільства.
  3. Від десяти років, коли підліток намагається утвердити своє «Я» в системі суспільних відносин. Цей етап відрізняється не тільки вираженою індивідуалізацією, але й самокеруванням підростаючої людини, не просто такої, яка стала суб’єктом, а й такої, яка усвідомлює себе як суб’єкта.

Саме вищі рівні соціального розвитку утворюють базові основи для перетворення психічних процесів і властивостей в системоутворюючі якості особистості. При цьому відбуваються ускладнення цілей і мотивів, їхня ієрархізація.

Починаючи з підліткового періоду, людина стикається з низкою екзистенційних проблем: намагається досягнути автономії та незалежності від дорослих, створити цілісне «Я», об’єднавши в ньому різні елементи особистості, збагнувши на цій основі власну індивідуальність. Незважаючи на те, що ці спроби мають конфліктний і суперечливий характер, наявність в підлітка потреби відшукати свій сенс життя, пережити внутрішню гармонію є показником психічного здоров’я.

Виокремлену тенденцію в особистісному розвитку індивіда розглядають у вітчизняній психології як проблему особистісного самовизначення (К. О. Абульханова-Славська, Б. Г. Ананьєв, Л. І. Божович, М. Й. Боришевський, Г. С. Костюк, Т. М. Титаренко, Л. Е. Орбан-Лембрик, С. Л. Рубінштейн, Д. І. Фельдштейн та ін.), а зарубіжній як розвиток особистісної ідентичності (Е. Еріксон, Дж. Марсіа, Е. Фромм, К. Г. Юнг та ін.), формування системи підпорядкованих мотивів та стійкої Я-концепції, що є фундаментальною основою самоактуалізації у зрілому віці (Р. Бернс, А. Маслоу, Г. Олпорт, К. Роджерс).

Незважаючи на те, що в дослідженнях перелічених вчених вживаються різні терміни для позначення тенденції до пошуку сенсу власного життя, накреслення його перспектив через розуміння особистічної індивідуальності та неповторності, всі вони вказують на те, що в її основі лежить якісно своєрідний рівень розвитку самосвідомості, самооцінки, самоконтролю, що приводить до формування стійкої системи соціально значущих цінностей і просоціальних мотивів, яка стає для людини критерієм у прийнятті рішень відносно власного особистісного розвитку та самореалізації в різних сферах суспільного буття. Однозначно визнається й те, що вказана тенденція вперше виникає на межі підліткового та юнацького віку і постає в цей період з особливою гостротою.

Якщо розглядати одну з найактуальніших проблем підліткового періоду — проблему автономії та незалежності від дорослих, то тут варто зазначити в ній приховане споконвічне прагнення людини до свободи, до можливості вільного вибору та владарювання над особистим життям. Однак свобода передбачає відповідальність за здійснений вибір, а ця перспектива через відсутність достатнього життєвого досвіду, через страх перед відчуженням від суспільства видається не зовсім привабливою для підлітка. Саме тому молода людина в цей період так гостро переживає стан екзистенційної дихотомії, який, до того ж, підсилюється актуалізованою потребою в досягненні особистісної ідентичності (Е. Фромм).

Прагнення позбавитися переживань, пов’язаних із щомоментним вибором, сприяє появі ціннісної свідомості — єдиної міри зіставлення мотивів. Цей феномен надає можливість раціоналізувати процедуру вибору, якій передує усвідомлення маси життєвих відношень, з’ясування їх значущості для себе та інших, а тому юнак стикається з багатьма труднощами внутрішнього характеру. Часто відносини реального життя стикаються не на рівні діяльності, а на рівні мотивів, для порівняння яких потрібен спеціальний критерій або специфічна діяльність. Саме таким критерієм виступає цінність, що переростає в особистісний смисл.

Отже, основоположним моментом у виникненні феномену особистісного самовизначення є розвиток мотиваційно-потребнісної сфери на основі особистісних смислів та формування ціннісносмислової системи.

Д. І. Фельдштейн вважає, що особистісне самовизначення є інтегруючим компонентом розвитку людини як особистості та забезпечує можливості її творчої активності, розгортання прогностичної функції, побудови життєвих перспектив, планів [1].

Життєва перспектива, на думку Л. Е. Орбан-Лембрик, є інтегральною і багатовимірною категорією, що передбачає безліч автономних стратегій, тенденцій, можливостей розвитку особистості. Вона дає людині шанс зробити своє життя вагомішим, повноціннішим, а тому спонукає її до подальшого вдосконалення реальної практичної діяльності. Щодо самовизначення, то воно виступає психологічним механізмом, що дає змогу бачити спонукальний вплив свідомості людського буття, забезпечує переведення зовнішніх регулюючих впливів у внутрішні регулятори поведінки [2, с. 15].

Для того щоб сформувати систему особистісних смислів і цінностей, юнакам і дівчатам потрібно об’єднати всі знання про себе (у різноманітті усіх ролей) та інтегрувати численні образи себе в особистісну ідентичність, що виступає як усвідомлення свого минулого та майбутнього, яке логічно з нього випливає. Для цього потрібно:

– щоб молода людина сприймала себе «внутрішньо тотожною самій собі»;

– значущі інші теж повинні бачити цю тотожність і цілісність індивідові;

– в юнака повинна бути впевненість в тому, що внутрішній і зовнішній плани цієї цілісності узгоджуються між собою;

– юнацьке сприйняття самого себе має підкріплюватися досвідом міжособистісного спілкування через зворотній зв’язок [3, с. 100–106].

Отже, стає очевидним: щоб оцінити самого себе, інтегрувати ці оцінки та знання в єдине ціле, потрібно співвіднести їх із зовнішньою соціальною реальністю (актуальними завданнями, які вона висуває перед молодою людиною та вимагає їх вирішення). Нові пізнавальні можливості на рівні формальних операцій у ранній юності дають змогу проаналізувати різноманіття здійснюваних ролей, побачити суперечливість і конфлікти, реструктуризувати їх задля побудови нової ідентичності. Часто це приводить до потреби у перегляді старих ролей, відмови від них та встановленні нових стосунків з батьками, ровесниками, іншими значущими людьми.

Послідовник Е. Еріксона Дж. Марсіа стверджує, що в період ранньої юності спостерігається кілька варіантів особистісної ідентичності або інакше кажучи, рівнів особистісного самовизначення, які відрізняються якісною специфікою. Критеріями визначення цієї варіативності є такі показники:

– факт проходження індивіда через кризовий період прийняття власних рішень;

– факт прийняття чітких зобов’язань відповідно до зробленого вибору, системи цінностей, майбутньої професійної діяльності тощо.

Першим рівнем особистісного самовизначення є упереджений вибір, тобто статус, який характеризується прийняттям певних зобов’язань з боку людини. Але специфіка цього рівня полягає в тому, що йому не передував етап самостійного прийняття рішень. Молода людина визначилася з професією, релігійними вподобаннями та іншими аспектами, що стосуються її життєвих перспектив, але цей вибір був зроблений іншими (батьками, вчителями, референтними особами), тобто нав’язаний, вона лише його прийняла. У такому разі криза ідентичності (тобто період пошуків і вагань) відсутня, оскільки людина відмовилася від відповідальності за свою долю.

Для молодої людини, яка перебуває у статусі упередженого вибору на шляху особистісного самовизначення, не властива тривога, оскільки вона дотримується авторитарних цінностей і через це дістає бажане схвалення та підтримку з боку авторитетних дорослих, які, власне, і нав’язують їй певні погляди (позитивні зв’язки з референтними особами). Їхні дії, вчинки, рішення мають послідовний і стабільний характер. Але річ у тім, що вони є результатом не самостійного вибору, а наслідування схвалюваних моделей поведінки. Коли ж така особистість потрапляє в нові для неї обставини, для орієнтації в яких у неї немає відповідних критеріїв і способів поведінки, вона стає нездатною побачити можливі поведінкові альтернативи, проявити творчість під час пошуку рішень, або зробити вибір.

Дж. Марсіа підкреслює, що для таких юнаків характерним є низький рівень самоповаги [4, с. 605–606].

Якщо старшокласник перебуває на другому рівні особистісного самовизначення, то для нього характерним є статус дифузії, який теж не супроводжується кризовими явищами, оскільки індивід уникає постановки питань щодо життєвої позиції та перспектив. Як наслідок, молода людина виявляє соціальний інфантилізм, може навіть вживати наркотики, алкоголь, вдаватися до протиправної поведінки як до способу уникнення відповідальності. Як правило, це діти з неблагополучних сімей, в яких батьки практично не цікавилися ними, а то й відкидали їх, не обговорювали життєвих перспектив, не цікавились їхньою думкою щодо бачення свого майбутнього [5, с. 184].

Статус мораторію характерний для наступного рівня особистісного самовизначення. Він супроводжується кризою ідентичності, оскільки людина перебуває у процесі пошуку рішень стосовно релігійних, етичних, політичних переконань, професійної долі. Тривога є домінуючим психоемоційним станом у такому статусі, оскільки юнак постійно бореться зі світом конфліктуючих цінностей і альтернатив та постійно стикається з непередбачуваними обставинами та суперечностями. Статус мораторію є нормальним явищем у період ранньої юності, хоча він може спостерігатись і у студентські роки. Незважаючи на те, що цей рівень розвитку особистісного самовизначення є складним і суперечливим у процесуальному плані, його позитивною стороною є те, що молода людина демонструє здатність самостійно формувати систему цінностей і смислів, на базі яких вона досягне особистісної ідентичності та сформує готовність до прийняття рішень відносно різноманітних аспектів життєвої перспективи.

Досягнення ідентичності (емоційно-когнітивної єдності уявлень про себе, своє місце у світі, у системі міжособистісних взаємин) засвідчує перехід молодої людини на вищий щабель особистісного самовизначення, оскільки цей статус передбачає остаточне прийняття рішень та зобов’язань на основі зробленого вибору. Наприкінці старшого шкільного віку він проявляється у професійному самовизначенні, хоча і це рішення є відносно остаточним, якщо розглядати професійне становлення як тривалий процес вибору та прийняття рішень. У цьому разі цінним є прагнення суб’єкта дотримуватися сформульованих для себе моральних норм, ціннісних орієнтацій [3].

Порівнюючи старшокласників зі статусом досягнення ідентичності з попередніми варіантами рівнів особистісного самовизначення, насамперед акцентуємо увагу на тому, що пошук незалежності у цьому разі несе в собі менш емоційне напруження, він не пов’язаний із побоюванням залишитися ні з чим, як, скажімо, у тих, хто перебуває у статусі дифузії чи мораторію.

Проведені теоретичні узагальнення дають підстави для таких висновків:

  1. Процес особистісного самовизначення полягає в побудові ідентичності як специфічної емоційно-когнітивної єдності уявлень про себе, своє місце у світі через усвідомлення маси життєвих відношень, з’ясування їх значущості для себе та інших, що зробить процедуру накреслення життєвої перспективи та вибору можливих альтернатив її досягнення більш раціональною та самостійною.
  2. Передумовою виникнення потреби в побудові ціннісно-смислової системи, що покладена в основу самовизначення і виступає як особливий критерій прийняття рішень стосовно перспектив особистісного розвитку, є якісно новий рівень розвитку самосвідомості наприкінці підліткового на початку раннього юнацького віку та гостра потреба молодої людини в емансипації від дорослих, що передусім виявляється у бажанні самостійно вирішувати яким бути, ким бути і якими шляхами та засобами досягти поставлених цілей.
  3. Готовність індивіда покладатися на власну позицію у прийнятті рішень відносно життєвих перспектив залежить від статусу його ідентичності (статус упередженого вибору, дифузії, мораторію чи досягнення ідентичності), що збігається з рівнем особистісного самовизначення, на якому перебуває молода людина в цей період, який, у свою чергу, визначається специфікою соціокультурного середовища (вплив сімейного оточення та актуальних завдань, що висуває суспільство перед юнаком).
  4. Основними проблемами, що потребують усвідомленого та самостійного прийняття рішень в період ранньої юності, є питання, пов’язані з вибором майбутньої професії, утвердженням моральноетичних принципів поведінки, громадянське та політичне самовизначення. Зрозуміло, що всі вони не можуть бути відразу й остаточно вирішені, але найціннішим є готовність молодої людини це робити, спираючись на особистісну внутрішню позицію, особистісну систему цінностей і смислів.

Література

  1. Фельдштейн Д. И. Психологические закономерности социального развития личности в онтогенезе // Вопросы психологии.— 1985.— № 6.— с. 25–37.
  2. Орбан Л. Е. Життєва перспектива особистості: акмеологічний аспект аналізу // Зб. наук. пр.: Філософія, соціологія, психологія.— ІваноФранківськ: Плай, 1999.— Вип. 1.— Ч. 1.— 148 с.
  3. Эриксон Э. Идентичность: юность и кризис / Пер. с англ.; Общ. ред. и предисл. А. В. Толстых.— М.: Прогресс, 1996.— С. 100–106.
  4. Крайг Г. Психология развития.— СПб.: Питер, 2000.— 992 с.
  5. Психология подростка. Полное руководство / Под. ред. А. А. Реана.— СПб.: Прайм-ЕВРОЗНАК, 2003.— 432 с.

Ключові слова: особистісне самовизначення, період ранньої юності, соціальна зрілість, ціннісно-смислова система, особистісна позиція, самостійне прийняття рішень.

Key words: self-determination, juvenile period, social maturity, system of values, personal opinion, independent decision making.



Номер сторінки у виданні: 168

Повернутися до списку новин