АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ НАВЧАННЯ ТА ВИХОВАННЯ

ЛЮДЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ

Збірник наукових праць

Теоретичні основи використання технічних засобів та тренажерів у навчальному процесі





О. А. Архипов,

кандидат педагогічних наук, доцент

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ВИКОРИСТАННЯ ТЕХНІЧНИХ ЗАСОБІВ ТА ТРЕНАЖЕРІВ У НАВЧАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ

Розглядається проблема кредитно-модульної технології у фізичному вихованні і фізичної реабілітації ( біомеханіки спорту ) учнівської молоді, яка дозволяє наблизити освітній комплекс України до європейських стандартів.

Рассматривается проблема кредитно модульной технологии в физическом воспитании и физической реабилитации (биомеханике спорта) учащейся молодежи, которая позволяет приблизить образовательный комплекс Украины к европейским стандартам.

In job the problem credit and modular technology in physical education and physical rehabilitation (biomechanics of sport) of learning youth is dis cussed which allows to approach in educational complex of Ukraine to the European standarts.

Сучасний етап розвитку суспільства, науково обґрунтована програма його вдосконалювання ставлять перед вищою школою принципово нові завдання. Виникають проблеми якісної перебудови навчального процесу — значного підвищення його ефективності. Розв’язувати ці проблеми екстенсивними методами в сучасних умовах навряд чи раціонально, тому більшість фахівців важливе місце в навчальній роботі відводить технічним засобам навчання.

Використання технічних засобів навчання є одним із найважливіших напрямків сучасного фізичного виховання й особливо спортивного тренування. Під час спортивного тренування за допомогою технічних засобів можна успішно забезпечити керування формуванням спеціальних рухових умінь і навичок [1, 2, 3].

Основною метою використання технічних засобів у фізичній культурі та спорті є підвищення якості тренувального процесу, а вже сам тренувальний процес може бути різної спрямованості, тобто це може бути оздоровче тренування, відбудовне тренування професійної діяльності людини, лікувальне тренування, тренувальний процес у спорті.

Технічні засоби (ТС) у спорті поєднують різнорідну групу пристроїв, пристосувань і приладів, якими користуються педагоги і спортсмени для підвищення ефективності тренувального процесу [4; 5; 6].

Мета використання ТС: зменшення часу тренувального впливу на організм спортсмена.

Об’єктом використання ТС є:

– спортсмен;

– система «спортсмен—прилад»;

– система «спортсмен—спортсмен»;

– система «спортсмен—спортсмен—прилад».

Під технічними засобами навчання (ТСО) у фізичній культурі та спорті розуміють тільки такі прилади, пристосування, тренажери, тренувальні пристрої, що вирішують основні завдання дидактики і використовуються відповідно до наступних педагогічних принципів:

Принцип домінування управлінських завдань. Найважливіші завдання повинен вирішувати тренер, тому що технічні засоби не завжди мають достатню надійність; крім того, людина почасти здатна справлятись зі складними завданнями керування за браком інформації і в непередбачуваних ситуаціях, що нерідкі у спортивно-педагогічній практиці.

Принцип упорядкування інформаційного середовища. Від учасників спортивного тренування потрібен інформаційний обмін, що інформує і керує, за якого обсяг і швидкість інформації відповідають можливостям тренера і тих, кого навчають (спортсменів), і технічних засобів навчання.

Принцип індивідуалізації. Необхідним є облік можливостей кожного тренера в освоєнні технічних засобів керування.

Принцип пізнавальної активності. У роботі з ТСО дуже важливе прагнення тренера і спортсменів до оволодіння новими знаннями, освоєння нових пристроїв, конструювання, винахідництва, творче ставлення до своєї справи.

Принцип антропоморфності функцій. Співвідносяться можливості тренера виконувати ті чи інші дії щодо керування спортивним тренуванням порівняно з технічними пристроями, зокрема з ЕОМ, що зрештою за низкою характеристик перевершують можливості тих чи інших сторін діяльності людини.

Принцип компенсації функцій. Використання ТСО має певним чином доповнювати чи резервувати можливості тренера.

Принцип системного функціонування. Якість роботи тренера і ТСО оцінюється не диференційовано, а в системній, цілісній єдності, за узагальненими показниками.

Принцип мінімізації контрольованих параметрів. Варто дотримувати мінімальної кількості основних параметрів, оскільки це підвищує точність і надійність керування.

Перераховані принципи як складова частина загальних дидактичних принципів сучасної педагогіки надають можливість більш конкретно й ефективно їх реалізувати. Цим самої ТСО дають змогу значно підвищити якість керування навчально-тренувальним процесом.

Тренувальний пристрій — це технічний засіб, що вирішує визначене локальне завдання у тренувальному процесі.

Спортивний інвентар — це засоби, обумовлені правилами змагань. Залежно від функцій у тренувальному процесі технічними засобами можуть бути тренажери чи автоматизовані системи керування.

Тренажер — технічний засіб, який дає змогу імітувати тренувальну і змагальну діяльність в умовах навколишнього середовища. Тобто це ті пристрої й пристосування, що допомагають моделювати ті чи інші умови майбутньої реальної діяльності тих, кого навчають.

Результати досліджень за сучасною класифікацією тренажерів

Тренажери дають змогу моделювати різноманітні умови й ситуації. В основу їх конструкції покладені різні механічні, електричні, логічні чи інформаційні процеси. Однак істотно не те, з чого зроблений той чи інший тренажер, а те, які біомеханічні (психологічні та інші) структури рухів він дає змогу моделювати.

Наведемо класифікацію тренажерів.

Класифікація тренажерів (за В. М. Зациорським, 1984)

За призначенням:

для тактичної підготовки; означені тренажери повинні забезпечувати вдосконалювання і моторного (виконавчого), і психічного (цілеформуючого) компонентів. Тренажер для тактичної підготовки має імітувати умови змагальної діяльності (наприклад, макет футбольного поля, на якому ставлять фігурки гравців і розучують різні тактичні варіанти);

для розвитку рухових здібностей; за допомогою таких тренажерів можна ефективніше працювати над вихованням і розвитком спеціальних рухових і вольових якостей спортсменів у різних видах спорту: сили, швидкості, витривалості (велотренажер «Спорт-1»), спритності, орієнтування в просторі, координації рухів, гнучкості, стрибучості, м’язового відчуття, ритмічності, сміливості та інших якостей;

оздоровчі; тобто тренажери, що використовуються як один із засобів зміцнення здоров’я, зниження захворюваності та підвищення продуктивності праці.

За структурою:

без зворотного зв’язку, коли людина не одержує інформації про ефективність своїх рухів;

із зворотним зв’язком, засоби дають спортсмену змогу одержувати інформацію про якість виконання вправи, забезпечують автоматичне вимірювання показників, що характеризують спортсмена, і порівняння їх із програмним значенням;

з терміновою інформацією, тобто ті засоби, що видають інформацію безпосередньо в процесі виконання вправи, вказують на помилки безпосередньо в момент виконання дії (прикладом найпростішого тренажера зі зворотним зв’язком і терміновою інформацією може слугувати дзеркало на заняттях з гімнастики);

одноконтурні тренажери, кони програмується один показник життєдіяльності спортсмена (наприклад, кардіолідер);

багатоконтурні тренажери, коли програмуються водночас кілька показників (наприклад, «човен—лабораторія»);

in line автоматизовані тренажери, у яких вимірювані кількісні характеристики потребують часових витрат на обробку і подання результатів (наприклад, відеокомп’ютерний комплекс KINEX);

оn line (реальний масштаб часу) — йдеться про автоматизовані багатоконтурні тренажерні системи та діагностичні комплекси з персональними комп’ютерами, оснащені спеціальними програмами з миттєвого опрацювання і подання результатів вимірюваних кількісних характеристик (наприклад, комплекс ергометрів фірми TEXNOGYM);

для вдосконалення технічної майстерності; в основі таких тренажерів лежить принцип зворотного зв’язку, де еталоном виступає як значення якогось одного показника (сила, швидкість, прискорення, траєкторія), так і зміна (крива на графіку) одного показника відносно іншого.

Різновиди конструкцій тренажерів за В. Н. Платоновим (1999):

— різні пристрої, що стимулюють адаптаційні реакції організму спортсмена за рахунок створення штучних кліматичних і погодних умов (барокамери тощо). Тренажери для загальної фізичної підготовки (сучасні ергометри для аеробного тренування; прості тренажери для загальної силової підготовки);

— тренажери, що працюють за принципом полегшувального лідирування;

— різноманітні керуючі пристрої, що забезпечують підтримку заданої швидкості рухів, формування раціонального темпу і ритму рухів (світолідери, гармати з програмним керуванням тощо);

— пристрої, що надають можливість поєднати процес розвитку рухових якостей з технічним удосконаленням (гребний тренажер);

— серія оригінальних тренажерів з опором, який змінюється, що створює умови для одночасного прояву силових якостей і рухливості в суглобах (використання важелів і ексцентричних дисків, блоків, вантажів).

Викладене дає змогу засвідчити, що наразі у спеціальній літературі в галузі фізичного виховання є безліч класифікацій, базованих на різних методичних принципах. Однак, як показує практика, ці розробки мають вкрай обмежене поширення, оскільки вони не базуються на єдиній системній методології. А наявність більш сучасної класифікації (пропонованої таким авторами, як А. Н. Лапутин, А. А. Архипов, 2---) надає можливість на об’єктивній основі не тільки строго регламентувати використання вже наявних засобів з великою користю для людини, але й, що особливо важливо, проектувати розроблення нових, найбільш перспективних технічних засобів, що уможливлюють значне підвищення ефективності усієї системи фізичного виховання. Така класифікація фактично може розглядатися як основна базова частина теорії фізичних вправ.

Класифікація тренажерів (за А. Н. Лапутиним, О. А. Архиповим, 2000 [3; 6])

Усі технічні засоби з обліком і організаційною структурою системи фізичної культури та спорту можна умовно розподілити на засоби забезпечення фізичного виховання та здорового способу життя, засоби забезпечення спортивного тренування і засоби забезпечення змагальної діяльності. В усіх цих трьох видах діяльності фахівців у галузі фізичного виховання (педагогів, тренерів, спортсменів) використовуються характерні для них фізичні вправи, досить строго орієнтовані на досягнення цілей і вирішення завдань: в одному випадку — збереження і підтримки здоров’я людини, в другому — підготовки його для досягнення визначених спортивних результатів, у третьому — власне до ефективної (з найкращим результатом) участі в кожних конкретних змаганнях. Технічні засоби в кожному випадку дають змогу за допомогою фізичних вправ досягти конкретного, очікуваного від них результату. Це звичайно можливо лише в тому разі, якщо вони природним образом доповнюють фізичні вправи, підсилюють їх ефект.

Усі технічні засоби, яке б місце вони не займали у пропонованому поділі, перебувають у взаємодії з різними системами організму людини: із системою керування рухами (нервовою системою), із системою виконання рухів (опорно-руховим апаратом), із системами обслуговування рухів (серцево-судинною, дихальною, травною, видільною, ендокринною тощо). Оскільки всі технічні засоби, взаємодіючи з організмом людини, передаючи йому енергію оточуючого середовища чи одержуючи від нього певну порцію його енергії, взаємодіють насамперед з його виконавчою системою (опорно-руховим апаратом), має сенс базувати класифікацію цих засобів на основних методологічних принципах, законах і механізмах взаємодії апарата рухів людини з оточуючим середовищем. Ці закони широко використовуються передусім у сучасній біомеханіці і кінезіології. Вплив технічних засобів на системи обслуговування рухів здійснюється через м’язово-суглобний апарат людини. Тому очевидно, що знання законів виникнення, перетворення і передання енергії та руху в опорно-руховому апараті людини мають випереджати створення будь-якої можливої класифікації технічних засобів. Таким чином, можна стверджувати, що в основу найбільш об’єктивної класифікації мусять бути покладені: 1) організаційні принципи функціонування системи фізичної культури і спорту; 2) фізичні принципи взаємодії та обміну енергією між організмом людини та середовищем; 3) принципи структуризації різних підсистем організму, що забезпечують його життєдіяльність, стосовно основної цільової функції — до руху; 4) біомеханічні принципи перетворення енергії та руху в опорно-руховому апараті людини.

Висновки

З огляду на викладене, пропонується така сучасна класифікація тренажерів (див. таблицю і рисунок):

Класифікація тренажерів

Література

  1. Архипов А. А. Гимнастическое бревно // А. с. СССР № 1253652.— М.: ВНИИГПЭ, 1986.— 8 с.
  2. Годик М. А. Спортивная метрология.— М.: Физкультура и спорт, 1988.— 192 с.
  3. Лапутин А. Н., Уткин В. Л. Технические средства обучения: Учеб. пос.— М.: Физкультура и спорт, 1990.— 8с.
  4. Paтoв И. П. Использование технических средств и методических приемов «искусственной управляющей среды» в подготовке спортсменов // Современная система спортивной подготовки.— М.: СААМ, 1995.— 323–337.
  5. Платонов В. Н. Общая теория подготовки спортсменов в олимпийском спорте.— К.: Олімп. лит., 1997.— С. 562–579.
  6. Лапутин А. Н, Гамалий В. В., Архипов А. А. и др. Практическая биомеханика.— К.: Наук. світ, 2000.— С. 66–103, 217–268, 280.

Ключові слова: технічні засоби, тренажер, навчання, класифікація.

Key words: technical means, training simulator, education, classification.



Номер сторінки у виданні: 271

Повернутися до списку новин