АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ НАВЧАННЯ ТА ВИХОВАННЯ

ЛЮДЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ

Збірник наукових праць

Набуття нечуючими будівельних професій, як умова їхньої реабілітації





Т. В. Пятничук,

директор ВПУ № 26 м. Києва

НАБУТТЯ НЕЧУЮЧИМИ БУДІВЕЛЬНИХ ПРОФЕСІЙ ЯК УМОВА ЇХНЬОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ

Викладено умови та особливості навчання осіб з порушеннями слуху у професійно технічному училищі будівельного профілю. Розкрито специфіку роботи з глухими учнями в процесі лекційної та позанавчальної діяльності.

Изложены условия и особенности обучения лиц с нарушениями слуха в профессионально техническом училище строительного профиля. Раскрыта специфика роботы с глухими учащимися в процессе лекционной и внеучебной деятельности.

The author states basic conditions of education particularities of pupils with hearing impairment in vocational trades school that have building direc tion. The author reveals specific work with deaf pupils in process of lecture and out of educational activities.

На виконання Національної програми «Діти України», Указу Президента України від 18.10.1997 р. № 1166/97 «Про основні напрями соціальної політики на 1997–2000 роки» на початку 1998 р. за ініціативою керівництва професійно-технічного училища № 26 м. Києва (нині ВПУ № 26) та за погодженням з управлінням професійно-технічної освіти педагогічний колектив згаданого училища розпочав підготовчу роботу до прийому на навчання учнів із вадами слуху.

Вивчалися питання специфіки загального розвитку та загальноосвітньої підготовки цієї категорії випускників інтернатів; добиралися професії, якими могли б оволодіти учні цієї категорії, враховуючи їхні можливості, а також труднощі й особливості будівельного виробництва; здійснювалася підготовка педагогічних кадрів, які до того часу не мали досвіду роботи з такими учнями; проводилися консультації з працівниками УТОГ м. Києва з питань профорієнтаційної роботи та подальшої співпраці.

Після підготовчої роботи училище підтвердило свою готовність здійснювати підготовку кваліфікованих робітників з молоді з вадами слуху за професіями «штукатур, лицювальник-плиточник» та «столяр будівельний, паркетник», і Міністерство освіти своїм наказом № 273 від 21.07.1998 року зобов’язало ПТУ № 26 розпочати навчання.

Перша група учнів за професією «штукатур; лицювальник-плиточник» в кількості 16 осіб розпочала навчання з 1 вересня 1998 р. Із 2000 р. училище приймає щороку на навчання три групи учнів з вадами слуху. Із 2002 р. училище самостійно розпочало профорієнтаційну роботу серед учнів шкіл-інтернатів України, в результаті кількість зарахованих на навчання в училище збільшувалася щороку до 5осіб.

Варто зазначити, що існували певні застереження щодо комфортності нечуючих учнів у середовищі звичайного учнівського колективу. Перед початком навчання з педагогічними працівниками була проведена роз’яснювальна робота щодо розуміння проблеми з реабілітації цієї категорії молодих людей. Було поставлено завдання перед педагогічними працівниками училища, майстрами виробничого навчання, класними керівниками провести відповідну роботу серед учнів звичайного контингенту і підготувати їх до появи в учнівському колективі учнів з вадами слуху, яких потрібно поважати й морально підтримувати. Також педагоги училища провели роз’яснювальну роботу з батьками звичайних учнів з метою попередження будь-яких конфліктних ситуацій із дітьми-інвалідами.

Батькам учнів із вадами слуху було поставлено завдання, щоб вони налаштували своїх дітей на навчання і стосунки зі звичайними учнями на рівних.

З першого прийому учнів з вадами слуху й дотепер в училищі ведеться спостереження і дослідження процесу адаптації учнів з порушеннями слуху за такими напрямами:

– формування учнівського колективу групи, розуміння себе, своєї нової якості в нових умовах перебування;

– роль виховної роботи, позаурочної діяльності, технічної творчості в розвитку особистості учня з вадами слуху, сприйняття себе як повноправного члена суспільства;

– розвиток професійної майстерності як сходинки до моральної і матеріальної незалежності, впевненості у собі, вільного перебування в суспільстві, соціальної та професійної реабілітації;

– професійне зростання нечуючих в умовах виробництва, взаємини у виробничих колективах тощо.

Вже з перших днів навчання учнів із вадами слуху в училищі стало ясно, що побоювання педагогічних працівників стосовно можливих проблем у стосунках учнів були перебільшені. Дала свої результати і роз’яснювальна підготовча робота серед звичайних учнів та їхніх батьків. Нечуючі учні швидко зайняли своє місце в учнівському колективі. Протягом восьми років жодних конфліктів з учнями основного контингенту не виникало, між ними склалися нормальні, рівні та дружні стосунки, хоча педагогічний колектив продовжує тримати це під постійним контролем.

Поряд із тим виявились особливості виховної роботи з нечуючими. Останні звикли до більшої уваги як з боку батьків, так і з боку держави в підтримці їх, як дітей з обмеженими можливостями; вони більш егоїстичні, вимогливіші до інших (але не до себе), недостатньо підготовлені до самостійності, звикли також до того, що багато за них робили батьки. Більшість учнів училища, які мають вади слуху, проживають у гуртожитку, і тут виникають певні проблеми у виховній роботі.

Якщо під час занять в училищі та у процесі практики у групі нечуючих постійно перебуває сурдоперекладач, то в гуртожитку вихователь, завідувач гуртожитку, інші працівники можуть спілкуватися з ними лише через деяких учнів, які мають слухові апарати і можуть говорити, або через тих, хто може читати «по губах». Більшість нечуючих не звикли до самостійності, до порядку й дисципліни, не всі навчені підтримувати належний санітарний стан у житлових кімнатах. Деякі з них навіть спекулюють своєю фізичною вадою, роблячи вигляд, що не розуміють — чого саме від них вимагають. Тому працівникам гуртожитку в перші дні навчання доводиться терпляче й багаторазово пояснювати їхні обов’язки та вимоги щодо їх виконання.

Нечуючі учні нарівні зі звичайними обираються до складу ради гуртожитку, займаються спортом, у вечірній час мають можливість переглядати програми телебачення, читати книжки, газети.

Окрім оволодіння професією, нечуючі учні беруть активну участь у житті училища (проведенні вечорів відпочинку, виставках квітів, спортивних змаганнях тощо). Волейбольна команда училища переважно складається з нечуючих і постійно посідає призові місця у міських змаганнях.

Якщо питання з адаптацією нечуючих учнів у колективі та їх вихованням не пов’язані з великими труднощами, то з навчанням проблем значно більше.

Основною складністю у навчанні та вихованні нечуючих учнів є те, що в більшості — дуже низька освітня підготовка. Багато з них розуміють тільки слова з побутової лексики, тому сприймати навчальну програму, лекції, бесіди їм важко, доводиться роз’яснювати значення багатьох слів. З проблемами загальноосвітньої підготовки учнів із вадами слуху училище стикається вже в приймальній комісії — абітурієнти не можуть самостійно, без допомоги батьків, заповнити бланк-заяву про прийом на навчання. Багато з них не вміють логічно висловлювати свої думки, правильно формулювати речення, не знають відмінків і частин мови. А, наприклад, визначення об’єму кімнати викликає в них неймовірні труднощі. Тому ці учні мають докласти додаткових зусиль при вивченні елементарних життєвих понять, а ще більших — при вивченні понять з будівельного виробництва, економіки, креслення, тобто тих предметів, які є для них вкрай необхідними.

В училищі такі учні не продовжують заняття із загальноосвітньої підготовки. Навчальний план передбачає предмети лиш загальнотехнічного і спеціального циклу та виробничого навчання. Але на початку занять вивчається рівень знань учнів — проводяться перевіркові контрольні роботи за допомогою тестів. Результати тестування значно відрізняються від успішності у свідоцтвах про освіту: початковий рівень знань мають 93–99% учнів, середній — 1–6%, достатній — 0%, високий — 0%.

Ураховуючи такий низький рівень знань та «важке» сприйняття навчального матеріалу, в училищі було відкориговано навчальні плани і програми спеціально для учнів із вадами слуху. Порівняно зі звичайними групами з терміном навчання один рік, для цих учнів було обрано термін навчання 2 роки через збільшення кількості годин на вивчення спеціальних предметів, виробничого навчання та практики. Так, на спеціальну технологію відводиться відповідно 148 і 324, на будівельне креслення — 62 і 110 годин, на матеріалознавство — 80 і 96 годин, на виробниче навчання в майстернях — 280 і 665, на виробничу практику на підприємствах — 560 і 1155 годин. Відповідно до вимог кваліфікаційних характеристик теми програм є однаковими для професії, незалежно від терміну навчання, тому для груп звичайного контингенту і учнів із вадами слуху програми принципово не відрізняються, але кількість годин для вивчення тем різниться суттєво.

Наприклад, при вивченні спеціальної технології по професії «штукатур, лицювальник-плиточник» враховується недостатній рівень загальних знань учнів із вадами слуху про будівництво, будівельні конструкції тощо. Зокрема, тема «Загальні відомості про частини будівель» вивчається у звичайних групах за 6 годин, а в групах із вадами слуху — за 15 годин, оскільки поняття «фундамент», «колона», «міцність», «стійкість» тощо для них є складними і потребують принаймі потрійного роз’яснення.

Викладання предмета «Будівельне креслення» проводиться в обсязі 9годин (для звичайних груп — 6годин) і пов’язано з особливими для таких учнів труднощами. Учні абсолютно не орієнтуються в простих поняттях, а такі, як «нанесення розмірів», «прямолінійність», «аксонометричні проекції», «переріз», «масштаб» та інші, викликають цілковиту розгубленість і потребують титанічних зусиль викладача і сурдоперекладача в індивідуальній роботі з кожним учнем.

Виробниче навчання учнів із вадами слуху проводиться в тих самих майстернях, що й для звичайних учнів, і це дає змогу швидше інтегрувати цих учнів у звичайні умови праці, забувати про свою відокремленість та інвалідність. На відміну від теоретичного, воно не базується на попередньому негативному досвіді навчання в школах-інтернатах. Упевненість у власних силах вже з перших уроків викликає зацікавленість тим, що наближує їх до дорослого життя. Крок за кроком, урок за уроком зростає майстерність учнів, йде ускладнення тем програми, фізичні можливості учнів дають їм змогу опанувати всі теми програми на досить високому рівні. Вже з першого курсу нечуючі учні беруть участь у конкурсах професійної майстерності нарівні з іншими учнями, виконуючи однакові завдання.

В училищі існує правило для всіх інженерно-педагогічних працівників: не поділяти учнів на звичайних і інвалідів, не робити полегшень інвалідам. І це основний принцип навчання, основний принцип підходу до них взагалі.

На виробниче навчання в майстернях за навчальними планами відводиться 665 год (для звичайних учнів — 280 год) насамперед тому, що майстру виробничого навчання після проведення 50-хвилинного вступного інструктажу доводиться кожному з 10–14 учнів індивідуально роз’яснювати двічі-тричі матеріал теми, в буквальному розумінні брати за руку, вкладати правильно в неї інструмент і навчати правильних рухів рук, тулуба, голови. Усе це, звичайно, сприяє кращому опануванню професійних прийомів, операційних тем, веде до набуття й удосконалення їхньої майстерності.

На другому курсі учні виходять на виробниче навчання і практику на будівельні підприємства м. Києва. Навчальним планом передбачається на це 1 155 год.

Як правило, учні розподілялись у бригади для виробничої практики, бригадир і досвідчені робітники призначалися наставниками. За допомогою майстрів виробничого навчання і сурдоперекладачів, які постійно перебували на будівельних об’єктах, встановлювалися професійні й особисті контакти між робітниками та учнями. Наші учні з перших днів ставали повноцінними і повноправними членами робітничих колективів, відчували свою необхідність, отримували можливість професійного зростання.

За 8 років училище підготувало 147 кваліфікованих робітників із числа нечуючих громадян, у тому числі 109 осіб за професією «штукатур; лицювальник-плиточник» і 38 осіб — за професією «столяр будівельний, паркетник», які успішно працюють на підприємствах м. Києва і України, адаптувалися до суспільства і почуваються повноправними громадянами України.

Відповідно до викладеного можна зробити висновок, що інженерно-педагогічний колектив училища впорався з підготовкою кваліфікованих робітників із нечуючих громадян, накопичено значний досвід, яким можна поділитися з іншими педагогічними колективами професійно-технічних навчальних закладів, проведені наукові дослідження щодо вдосконалення навчально-виробничого процесу та плідності нашої роботи. Досліджуємо також процес адаптації випускників на виробництві та їхнє професійне зростання.

Література

  1. Про становище інвалідів в Україні та основи державної політики щодо вирішення проблем громадян  Державна доповідь.— К.: Соцінформ, 2002.— 160 с.
  2. Про підсумки проведення в Україні у 2003 році року людей з інвалідністю щодо забезпечення соціальних, економічних, правових і конституційних гарантій у сфері соціального захисту та реабілітації інвалідів: Матер. парлам. слухань у Верховній Раді України 1березня 2004 року. — К.: Парлам. вид.-во, 2004.— 114 с.
  3. Засенко В. В. Подготовка глухих учащихся к самостоятельной трудовой деятельности.— К.: Рад. школа, 1990.— 102 с.

Ключові слова: будівельні професії, реабілітація, виробниче навчання, професійна майстерність.

Key words: building profession, rehabilitation, productional education, professional skill.



Номер сторінки у виданні: 305

Повернутися до списку новин