АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ НАВЧАННЯ ТА ВИХОВАННЯ

ЛЮДЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ

Збірник наукових праць

Оптимізація функціональної активності кардіореспіраторної системи у дітей, хворих на дитячий церебральний параліч





УДК 615.825                                                                                                                                       Кубрак Р.М.,

                                       аспірант кафедри реабілітації,

                                                 Відкритий Міжнародний університет 

                                 розвитку людини "Україна" (Київ)

                                                                                        Науковий керівник: Лазуренко С.І.,

                              доктор психол. наук,

                                                 доцент, зав. кафедри реабілітації,

                              ВМУРоЛ "Україна"

                             

ОПТИМІЗАЦІЯ ФУНКЦІОНАЛЬНОЇ АКТИВНОСТІ КАРДІОРЕСПІРАТОРНОЇ СИСТЕМИ У ДІТЕЙ, ХВОРИХ НА ДИТЯЧИЙ ЦЕРЕБРАЛЬНИЙ ПАРАЛІЧ

 

Анотація: В статті розглядається фізіологія дихання і функціонування кардіореспіраторної системи у дітей з дитячим церебральним паралічем та шляхи її оптимізації. Показано взаємозалежність серцево-судинної і дихальної систем та їх роль у житті при даній неврологічній патології, визначено вплив та ефективність застосування запропонованої програми.

Ключові слова: кардіореспіраторна система, дихальні вправи, дитячий церебральний параліч.

 

Механізм спокійного вдиху і видиху. Перший етап дихання відбувається шляхом чергування вдихів (інспірацій) і видихів (експірацій). Під час вдиху порція повітря надходить у легені, а під час видиху виводиться з них. Повітря переміщується завдяки черговому збільшенню та зменшенню розмірів грудної порожнини.

Розміри грудної порожнини змінюються під час руху ребер і сплощення діафрагми. Ребра, утворюючи рухомі сполучення з тілами і поперечними відростками хребців, під час руху обертаються навколо осей, які проходять через місце фіксації. Причому верхні ребра обертаються майже впоперек і під час їх руху збільшуються, головним чином, передньо-задні розміри грудної порожнини. Вісь обертання нижніх ребер більш сагітальна і від їх рухів залежать переважно бічні розміри грудної порожнини. Амплітуда рухів залежить від сили скорочення м'язів. Але тут визначну роль відіграють рухомість сполучень передніх кінців ребер з грудиною, еластичність реберних хрящів.

М'язове забезпечення дихання. Усі м'язи, що виконують дихальні рухи скелетні. У стані спокою на 4/5 інспірацію здійснює діафрагма. Скорочення м'язів діафрагми, передаючись на сухожильний центр, призводить до сплощення її купола і збільшення вертикальних розмірів грудної порожнини. При цьому органи черевної порожнини відтісняються вниз, і при розслабленні м'язи черевної стінки розтягують її вперед і вбік.

Крім діафрагми основними дихальними м'язами є зовнішні і внутрішні міжреберні. При скороченні вони тягнуть обидва ребра одне до одного. Напрямок руху залежить від відношення важелів, місця прикладання зовнішніх сил і точки фіксації ребер. Точка прикріплення міжреберних м'язів до нижче розташованого ребра розміщена далі від центра обертання, ніж точка прикріплення до вище розташованого ребра ( для міжреберних м'язів – це хребет, а для міжхрящових – грудина). Тому сумарна дія їх обумовлює загальне піднімання ребер і збільшення сагітального розміру та об'єму грудної клітки. Результат дії сил при скороченні внутрішніх міжреберних м'язів протилежний, тому ребра опускаються. Це призводить до зменшення сагітального розміру та об'єму грудної клітки. Тому внутрішні міжреберні м'язи є м'язами видиху.

Дихальні м'язи також дещо повертають ребра навколо їх поздовжньої осі, що призводить до збільшення поперечного розміру грудної клітки при вдиху і зменшення при видиху.

Механізм спокійного вдиху і видиху. Під час вдиху послідовність процесів така: по нервах імпульси надходять до інспіраторних м'язів, вони скорочуються і внаслідок цього збільшуються розміри грудної клітини у всіх площинах. Паралельно до збільшення розмірів грудної клітки зростає об'єм легень. При розтягненні легенів повітря, що в них є, розподіляється у більшому об'ємі. Це призводить до зменшення тиску в легенях. Через градієнт тиску, який виник при відкритих дихальних шляхах, повітря надходить у легені і тиск у них знову вирівнюється з атмосферним. У міру поглиблення вдиху в розтягнутих легенях зростає еластичний опір і для розтягування легенів потрібна більша сила (щоб подолати внутрішньоплевральний тиск). Енергія інспіраторних м'язів витрачається не тільки на подолання аеродинамічного опору повітря. Частина її йде на подолання еластичного і нееластичного опору тканин внутрішніх органів, черевної і грудної стінок, а частина – на подолання гравітаційних сил, які протидіють підніманню плечового пояса і грудної клітки. Тобто частина енергії переходить у потенціальну енергію.

Механізм спокійного видиху. Після скорочення інспіраторних м'язів ця потенціальна енергія забезпечує пасивний видих. При цьому ребра і плечовий пояс опускаються, а діафрагма піднімається. Еластичний і поверхневий натяги розтягнутих перед цим легень вже не урівноважуються внутрішньоплевральним тиском, і легені починають спадатися. Тиск у легенях стає вищим від атмосферного, і повітря виходить через повітроносні шляхи. Якщо запасної потенціальної енергії недостатньо для видиху, то підключаються експіраторні м'язи.

Дитячий церебральний параліч — це група захворювань у дітей з патологією центральної нервової системи. Термін ”церебральний параліч” вживається для характеристики групи хронічних станів, при яких уражена рухова і м’язова активність з порушенням координації рухів. Слово ”церебральний” означає ”мозковий” (від латинського слова ”cerebrum” – ”мозок”), а слово ”параліч” (від грецького ”paralysis” – ”розслаблення”) визначає недостатню, низьку фізичну активність.

Початкові клінічні прояви церебральних паралічів формуються на першому році життя. Їхня своєчасна діагностика і рання адекватна корекція мають вирішальне значення для попередження важких розладів рухів, мови і психіки на наступних етапах розвитку. Тільки при важких формах патології можна поставити діагноз незабаром після народження. В інших випадках необхідно динамічне спостереження за розвитком дитини. Особливо важливе, значення мають ”фактори ризику” у виді різних неврологічних симптомів і синдромів, виявлені в період новонародженності.

ДЦП виявляється у виді різних рухових, психічних, мовних порушень, а також порушень функцій аналізаторних систем (зору, слуху). У дітей із ЦП затримане і порушене формування всіх рухових функцій: із працею і запізненням формується функція утримання голови, навички сидіння, стояння і ходьби. У силу специфіки рухових порушень у дітей із ЦП статичні і локомоторні функції не можуть розвиватися правильно.

Розповсюдженість ДЦП у різних країнах світу становить від 1,5 до 2,6 на тисячу дитячого населення, при цьому цей показник не має тенденції до зниження. В Україні розповсюдженість ДЦП становить 2,4 - 2,5 випадків на 1000 дитячого населення. Сьогодні є понад 30 тисяч таких хворих, які потребують довготривалої реабілітації.

ДЦП виникає найчастіше внаслідок комбінації декількох негативних чинників, які виникають на різних етапах внутрішньоутробного чи раннього розвитку дитини. Внутрішньоутробно можуть негативно впливати інфекційні, серцево-судинні, ендокринні хвороби матері, токсикоз вагітних, імунологічна несумісність крові матері та плоду, фізичні фактори, деякі ліки. В період пологів до ДЦП може призвести пологова внутрішньочерепна травма, асфіксія (ядуха, кисневе голодування). У ранній період новонародженості ДЦП може виникнути як наслідок менінгіту, енцефаліту, травматичного ушкодження головного мозку.

Розлади дихання при ДЦП часто залежать від недостатності центральної регуляції дихання і від патології опорно-рухової системи. Це виражається в порушенні ритму і глибини дихання, в розладі координації між артикуляцією і диханням. Певну роль при цьому грає порушена іннервація у вигляді одночасного напруження мязів-антагоністів. Так, затримка напруження діафрагми разом з мязами, які відповідають за вдих, утруднює видих. В іншому випадку може підвищитись частота дихання і тоді після вимовленого слова хворий повинен зробити судорожний вдих. В деяких випадках порушення дихання можуть бути незалежно від мови, але в момент розмови ці розлади посилюються. Особливо страждає активний видих. Оволодіння активним видихом, типами дихання і мовним диханням – основне завдання, одним із засобів вирішення якого є загальний і точковий масаж у сполученні зі спеціальними вправами. При спастичності великих грудних м’язів приміняються різні прийоми розслаблення, а передні зубчаті і зовнішні міжреберні м’язи, які виконують вдих, в більшості своїй потребують стимуляції. Із прийомів загального масажу у вихідному положенні лежачи на боку приміняють погладжування і розтирання в ділянці окремих міжреберних проміжків від ІІ до ІХ ребра, косо за напрямком до нижнього кута лопатки і до хребта. Масаж зовнішніх міжреберних м’язів проводиться від грудини до хребта по ходу міжреберних проміжків  прогладжуванням і розтиранням. При масажі в ділянці діафрагми приміняється стабільна неперервна вібрація.

Для стимуляції дихання також застосовується зжимання грудної клітки під час видиху в ділянці ІV ребра донизу, а також зтрушування грудної клітки вібраційними рухами. Стимуляція проводиться і  на мязах черевного пресу з допомогою точкового масажу і штрихування.

Систематичної роботи потребує постановка правильного дихання. Основну увагу звертають на виконання подовженого видиху, координацію дихання з різними рухами, оволодіння різними типами дихання.

Функція дихання тісно пов’язана з роботою центральних механізмів регуляції, станом дихальних шляхів, опорно-рухового апарату, дихальних м’язів, малого кола кровообігу, і тільки їх злагоджена взаємодія забезпечує ефективне дихання, а порушення навіть однієї з цих структур призводить до розвитку недостатності зовнішнього дихання. Саме ці складові значно змінюються при ДЦП і можуть призводити до розвитку респіраторних порушень. З іншого боку, неадекватність дихання, пов’язані з цим зміни газообміну, гіпоксія, можуть погіршувати при ДЦП умови діяльності центральної нервової системи, серцево-судинної та інших систем організму

При виконанні дихальних вправ у дренажних положеннях не потрібно робити паузу між вдихом і видихом. Дихання повинно бути максимально спокійним і рівномірним.

В ході роботи:

  1. Сформовані основні питання нашого дослідження: вимірювання життєвої ємкості легень, частоти дихання і серцевих скорочень, окружності грудної клітки.
  2. Розроблена науково обґрунтована комплексна програма для оптимізації функціональної діяльності кардіореспіраторної системи у дітей, хворих на дитячий церебральний параліч.
  3. Визначені пріоритетні напрямки даної програми, що базуються на виконанні різних видів дихальних вправ.

Після проведеного дослідження і порівняння даних з фізіологічними, тобто таких, які відповідають розвитку дитини в даному віці, ми відмітили, що майже у всіх дітей життєва ємність легень, окружність грудної клітки, частота серцевих скорочень і частота дихання є такими що не відповідають цим даним.

При порівнянні середніх значень обох груп ми відмітили, що всі вони приблизно однакові по всіх показниках. Тобто це говорить про те, що вихідні можливості кардіореспіраторної системи обох груп схожі.

У ході дослідження нами робився акцент на вправи, що стимулюють дихальну функцію, і таким чином нормалізують роботу кардіореспіраторної системи. Були використані як дренажні положення, так і динамічні і статичні дихальні вправи запропоновані тими чи іншими авторами, але в залежності від фізичних можливостей дитини з врахуванням ступеню тяжкості захворювання і інтелектуальних даних дитини.

Після проведеного курсу лікування по підібраній нами програмі для визначення її ефективності  нами знову проведені необхідні виміри і визначені середні показники для експериментальної, яка йшла цією програмою, і контрольної груп, що йшла звичайною програмою без акценту на оптимізацію кардіореспіраторної системи за рахунок дренажних положень та інших дихальних вправ.

 

Висновки

  1. Отже, незважаючи на досягнення сучасної медицини, церебральні паралічі залишаються важливою проблемою. Кількість людей з ДЦП збільшується у всьому світі. Хворі з дитячим церебральним паралічем складають особливу категорію пацієнтів медичних закладів.
  2. Аналізуючи літературні дані можна зробити висновок про те, що проблемі дитячого церебрального паралічу приділено багато уваги, але систематичних досліджень щодо оптимізації функціональної діяльності кардіореспіраторної системи дуже мало.
  3. В ході роботи досягнуто зменшення тонусу спастичних мязів за рахунок проведеної програми.
  4. Оптимізація кадіореспіраторної системи у дітей з ДЦП дає можливість збільшити інтенсивність навантаження за рахунок збільшення життєвої ємності легень, зменшення частоти дихання і частоти серцевих скорочень.

 

Оптимизация функциональной активности кардиореспираторной системы у детей с детским церебральным параличем

Аннотация: В статье рассматривается функционирование кардио-респираторной системы у детей с детским церебральным параличем и пути её оптимизации. Показано взаимозависимость сердечно-сосудистой и дыхательной систем и их роль при данной неврологической патологии, определено влияние и эффективность  применения предложенной программы.

Ключевые слова: кардиореспираторная система, дыхательные упражнения, детский церебральный параліч.

 

Children with cerebral palsy have optimization of functional activity of the cardiorespiratory system

Summary: In the article, functioning of the cardiorespiratory system is examined in children with cerebral palsy and ways of its optimization. Interdependence of the cardiovascular and respiratory systems and their role is rotined in life at this neurological pathology, certainly influence and efficiency of application of the offered program.

Keywords: cardiorespiratory system, respiratory exercises, cerebral palsy.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

  1. Бадалян Л.О., Журба Л.Т., Тимонина О.В. Детские церебральные параличи. – К.: Здоровья, 1988. – 328 с., ил.
  2. Єдинак Г.А. Теорія і технологія використання фізичних вправ у реабілітація дітей з церебральним паралічем: Навчальний посібник для студ.вищих навч.закладів ІІІ – ІV рівнів акредитації. – Камянець – Подільський: ПП Мошак М.І., 2007. – 352 с.
  3. Козявкин В.И., Сак Н.Н., Качмар О.А., Бабадаглы М.А. Основы реабилитации двигательных нарущений по методу – Козявкина. – Львов: НВФ Укртнсью технологии, 2007. – 192 с.
  4. Педіатрія Ткаченко С. К., Поцюрко Р. І., Коржинський Ю. С. та ін. – К.: Здоровя, 2000. – 520 с.
  5. Семенова К.А. Восстановительное лечение больных с резидуальной стадией детского церебрального паралича. - М.: Антидор. 1999. - 384 с.
  6. Хрущев С.В. Физическая культура детей с заболеваниями органов дыхания : учеб.пособие для студ.высш.учеб.заведений / С.В. Хрущев, О.И.Симонова. – М. : Издательский центр «Академия», 2006. – 304 с.
  7. Частные методики адаптивной физической культуры : учебник / под общ.ред.проф. Л.В. Шапковой. – М.: Советский спорт, 2007. – 608 с.:ил.


Номер сторінки у виданні: 231

Повернутися до списку новин