АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ НАВЧАННЯ ТА ВИХОВАННЯ

ЛЮДЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ

Збірник наукових праць

Відновлення функціонального стану осіб з особливими потребами дихальною гімнастикою та масажем





УДК 364.048.6                                                                                                                                                                 А. М. Семенов,

асистент кафедри реабілітації

Науковий керівник:

С. І. Лазуренко,

доктор психологічних наук, доцент

 

ВІДНОВЛЕННЯ ФУНКЦІОНАЛЬНОГО СТАНУ ОСІБ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ ДИХАЛЬНОЮ ГІМНАСТИКОЮ ТА МАСАЖЕМ

 

Анотація

Статтю присвячено дослідженню можливостей застосування масажу та дихальної гімнастики для відновлення функціонального стану осіб з особливими потребами. Розглядаються особливості масажу та дихальної гімнастики як засобів фізичної реабілітації людей з особливими потребами.

Функціональний стан визначають як стан організму і його систем, тобто він відбиває рівень функціонування організму в цілому чи в окремих його системах, а також виконує функції адаптації до даних умов існування.

Дихальні вправи з урахуванням їх значимості та різнобічності впливу на функціональний стан людини об’єднані під загальним терміном “дихальна гімнастика”, яка включає різні види дихальних вправ.

Лікувальний масаж позитивно діє на різноманітні системи людини і, що важливо, цілеспрямовано змінює їхній функціональний стан, сприяючи поверненню до нормального функціонального стану в цілому. Тобто масаж як ефективний метод функціональної терапії впливає на організм нормалізацією функцій нервової та серцево-судинної системи та відновленням функціонального стану осіб з особливими потребами.

Ключові слова: функціональний стан, особа з особливими потребами, лікувальний масаж, дихальні вправи, дихальна гімнастика.

 

Постановка загальної проблеми та актуальність теми. Основні риси осіб з особливими потребами, полягають в тому, що їх суспільно корисні, трудові, соціальні функції в тому або іншому ступені обмежені. Обмеження - різні за однієї і тієї ж хвороби і у різних осіб, що залежить від індивідуально-особових якостей. Проте звичайне здоровя людини є необхідною передумовою для повної реалізації біосоціальних потенцій людини.

Розвиток хвороби в організмі - це боротьба процесів пошкодження і захисту. Провідною ознакою хвороби є обмеження адаптивних сил організму, яке є при кожному захворюванні, але виявляється по-різному. Виникнення патологічного функціонального стану це макрострибок, поява нової якості, пов’язаної з істотним обмеженням здатності людини реалізувати свої можливості і прагнення. Але в цьому якісно новому стану передують мікроскачки: людини як би по сходинках спускається від здоровя до хвороби. Якби перед ним, перш ніж спалахне червоний заборонний сигнал, спочатку спалахував застережливий жовтий, це рух від здоровя до хвороби міг би бути сповільнено або навіть припинено [10, 11].

Сучасним умовам життя осіб з особливими потребами властиві фактори розладу, що мають фізичну, хімічну, біологічну і психічну природу. Довготривалий вплив цих факторів призводить до погіршення функціонального стану, яке значно знижує її енергопотенціал та фізичну працездатність, що вимагає застосування засобів та методів фізичної реабілітації для відновлення до нормального функціонального стану людини.

Мета дослідження - вивчити можливості відновлення функціонального стану осіб з особливими потребами масажем та дихальною гімнастикою.

Завдання дослідження:

  1. Проаналізувати літературні джерела щодо фізіологічних та психофізіологічних складових функціонального стану людини.
  2. Вивчити можливості впливу масажу та дихальної гімнастики на функціональний стан людини.
  3. Вивчити особливості відновлення нормального функціонального стану осіб з особливими потребами масажем та дихальною гімнастикою.

Методи дослідження - аналіз та узагальнення літературних джерел щодо можливостей відновлення нормального функціонального стану осіб з особливими потребами масажем та дихальною гімнастикою.

Результати досліджень та їх обговорення. Функціональний стан є результатом динамічної взаємодії організму із зовнішнім середовищем. Цей стан характеризується проявами якостей і властивостей організму людини, які прямо або опосередковано визначають її діяльність. Функціональний стан визначають як стан організму і його систем, тобто він відбиває рівень функціонування організму в цілому чи в окремих його системах, а також виконує функції адаптації до даних умов існування. Зміни функціонального стану залежать від збудливості, реактивності, лабільності та інших властивостей головного мозку. Вирізняють нормальний, порушений та патологічний функціональні стани [8].

Порушений функціональний стан організму характеризується виснаженням функціональних ресурсів. Порушується нормальне протікання рефлекторної діяльності, виявляється дискоординація функцій, що знижує працездатність. Перебуваючи в порушеному функціональному стані, виконавець діяльності повинен вольовим зусиллям стримувати бажання відпочити. Тому збільшується його нервово-емоційне напруження, яке виявляється в стомленості, подразливості, негативних емоціях. Тривале перебування в такому стані провокує перехід до патологічного функціонального стану [14].

Дихальні вправи поліпшують і активізують функцію зовнішнього дихання, сприяють відновленню після фізичного навантаження, чинять спеціальний вплив при порушенні функціонування органів дихання. Дихальні вправи поділяються на статичні, динамічні, загальні, спеціальні.

Статичні вправи виконують у спокої за участю діафрагми, міжреберних м’язів, м’язів живота, без руху кінцівками і тулубом. Динамічні вправи поєднуються з рухом рук, тулуба, ніг, а також виконуються в русі. Вони сприяють поліпшенню вентиляції в різних відділах легенів і більш глибокого видиху. Загальні вправи покращують легеневу вентиляцію. Спеціальні вправи засіб профілактики та боротьби з легеневими ускладненнями.

Розрізняють дихальні вправи з подовженим видихом, з максимальним вдихом, із затримкою дихання на вдиху або на видиху,  у поєднанні з вправами на вдих або на видих з акцентом вдиху або видиху, дихання з опором, дихання з впливом на грудну клітину в момент видиху та регуляція дихання при ходьбі, бігу та плаванні.

Вдих супроводжується розведенням рук в сторони, за голову, випрямленням зігнутого тулуба. Видих супроводжується опусканням тулуба, нахилом, згинанням ніг в тазостегновому і колінному суглобах.

Дихальні вправи входять у заняття лікувальною гімнастикою як елемент паузи для відпочинку і як засіб, що впливає на поліпшення функції органів дихання і всього організму в цілому. Такі вправи відіграють велику роль у відновленні при порушеннях діяльності органів дихання [9, 15].

У повсякденному житті нерідко зустрічаються типи дихання: “високе” - ключичне, верхнегрудне і “бічне” - реберне, нижнегрудне, “низьке” - діафрагмальне, “животом”. При “високому” диханні розширюється головним чином верхня частина грудної клітини, таке дихання пов’язано в основному з роботою м’язів, що піднімають вгору плечі, ключиці, лопатки і ребра. При цьому грудна клітка витягується вгору, але розширюється незначно, лише у своїй верхній частині. У силу цього розширення легенів при вдиху мінімально, і тільки верхні їх частини заповнюються повітрям. Крім того, підйом плечей, ключиць і лопаток (крім грудної клітки, діафрагми і легенів) вимагає значної витрати сил, викликає велике напруження м’язів та їх стомлення. При верхнегрудном диханні в легені під час вдиху надходить найменша кількість повітря при максимальних зусиллях дихального акту. Це призводить до підвищення частоти дихання, надмірно високому положенню гортані та напрузі голосових зв’язок, що схиляє до порушень в системі дихання. Однак верхнегрудне дихання є частиною повного дихання, і для правильного виконання останнього необхідно в заняття лікувальною фізичною культурою включати тренування цього типу дихання, яка виконується з вихідного положення сидячи, відкинувшись на спинку стільця, ноги витягнуті, одна рука лежить на грудях, інша - на животі. На вдиху грудна клітка піднімається вгору, на видиху - опускається, руки контролюють ці рухи. Вдих і видих бажано робити через ніс. Реберне або нижнегрудне дихання пов’язане з роботою суворо певних відділів грудної клітини, яка розширюється переважно в сторони. При цьому під час вдиху діафрагма розтягується і піднімається вгору, замість того щоб стискатися і опускатися, як це потрібно для нормального та повноцінного вдиху. У зв’язку з цим в диханні беруть участь переважно серединно розташовані сегменти легенів, а найбільш великі нижні частки вентилюються недостатньо. Поряд з цим при “бічному” диханні зазвичай сильно втягується низ живота, що шкідливо відбивається на роботі органів травлення. Тому “бічне” дихання також не є фізіологічно доцільним, хоча воно менш утомливо для хворого і забезпечує під час вдиху приплив більшої кількості повітря, ніж при “високому”, ключичному, диханні. Тренування його також доцільно використовувати як для корекції індивідуальних порушень, так і для оволодіння повним диханням. Тренувати його слід з в. п. сидячи на краєчку стільця або стоячи, кисті рук щільно охоплюють нижньобокові відділи грудної клітини, пальці - вперед. На вдиху нижньобокові відділи грудної клітини розширюються в сторони, на видиху грудна клітка опускається, при цьому кисті рук здавлюють її. Вдих проводиться через ніс, видих - через рот, губи складені трубочкою [9].

Дихання діафрагмою і животом відбувається при інтенсивному скороченні діафрагми і опусканні її в порожнину живота. При цьому грудна клітка розширюється лише в нижній частині, у зв’язку з чим в процесі дихання беруть участь переважно нижні частки легень, а середні і верхні відділи легень в акті дихання при цьому не беруть участь.

Тренування діафрагмального дихання слід виробляти з в. п. лежачи на спині, ноги зігнуті в колінах (під коліна слід покласти валик). Одна рука лежить на грудях, інша - на животі. На вдиху черевна стінка піднімається вгору разом з рукою, інша рука, що лежить на грудях, залишається нерухомою. На видиху живіт втягується, що лежить на ньому рука натискає на нього. Вдих через ніс, видих - через рот, губи складені трубочкою. Найбільш доцільним і фізіологічним є повне дихання.

Дихальні вправи поліпшують і активізують функцію зовнішнього дихання, сприяють відновленню після фізичного навантаження, чинять спеціальний вплив при порушеному функціональному стані осіб з особливими потребами. Дихальні вправи з урахуванням їх значимості та різнобічності впливу на функціональний стан людини об’єднані під загальним терміном “дихальна гімнастика”, яка включає різні види дихальних вправ, звукову гімнастику, різні комплекси гімнастичних вправ у поєднанні з деякими дихальними вправами, дихальні вправи пранаяма за системою йогів, дихальну гімнастику в воді, методику вольової ліквідації глибокого дихання по Бутейко, дихання за методикою Стрельникової та ін.

Застосування дихальної гімнастики має велике значення при порушеному функціональному стані. Дихальні вправи входять у заняття лікувальної гімнастики як елемент паузи для відпочинку і як засіб, що впливає на поліпшення функції органів дихання і всього організму в цілому. Такі вправи відіграють основну роль у відновленні при порушеннях у діяльності органів дихання.

Дихальні вправи відіграють важливу роль у фізичній реабілітації осіб з особливими потребами, а також сприяють профілактиці можливих патологічних ускладнень. При всіх формах занять дозованим фізичним навантаженням широко застосовуються дихальні вправи, при виконанні яких тренуються механізми або складові компоненти дихального акту. Спочатку дихальні вправи носять щадний характер і викликають лише невелике збільшення газообміну та дихання. Крім специфічного дії на апарат дихання вони надають і загальний вплив на функціональний стан людини. Ускладнення дихальної гімнастики в комплексі з іншими видами фізичних вправ дозволить збільшити фізичне навантаження занять в цілому [3, 11].

До статичних дихальних вправ відносяться вправи, що змінюють різні фази дихального циклу, тобто тривалість вдиху та видиху. Динамічні дихальні вправи поєднуются з різними фізичними вправами, тобто фактично будь-яка фізична вправа, пов’язана з рухом, може розглядатись як динамічна дихальна вправа, так як її виконання неминуче викличе зміну ритму дихання і його глибини. Динамічні дихальні вправи полегшують виконання окремих фаз або всього дихального циклу, забезпечують вибіркове збільшення рухливості та вентиляції окремих частин легенів (одного чи обох), відновлення або збільшення рухливості ребер та діафрагми.

Динамічні дихальні вправи допомагають формуванню навичок раціонального поєднання дихання з рухами. При виконанні динамічних дихальних вправ важливо погоджувати амплітуду і темп вправи з глибиною та ритмом дихання. Вдиху сприяють вправи, пов’язані з випрямленням тулуба, розведенням рук в сторони і підняттям їх до рівня плечей, а видиху сприяють вправи в згинанні тулуба вперед, присідання, зведення та опускання рук [10, 15].

Масаж - це сукупність прийомів дозування механічної дії у вигляді тертя, тиску, вібрації, проведених безпосередньо на поверхні тіла людини як руками, так і спеціальними апаратами через повітряне, водне чи інше середовище. Масаж застосовується в реабілітаційних відділеннях як ефективний метод відновлення після різноманітних травм і захворювань, є важливою частиною функціональної терапії. Масаж може бути загальним і місцевим. В залежності від завдань розрізняють наступні види масажу: гігієнічний, косметичний, лікувальний, спортивний. По способу виконання розрізняють масаж, самомасаж, взаємомасаж та парний масаж. Розрізняють такі різновиди лікувального масажу: класичний, сегментарно-рефлекторний, сполучнотканинний, періостальний, точковий, апаратний [1, 5].

Класичний масаж це основний метод в лікувальному масажі, оскільки має різноманітні прийоми, дозволяє широко варіювати дозування, візуально і дотиково контролювати точність виконання прийомів і оцінювати їх результати. Ручний масаж має перевагу перед апаратним, ножним і комбінованим, тому що він може бути використаний не тільки в масажному кабінеті, але і вдома, в лазні, ванні тощо, а також у вигляді самомасажу.

Лікувальний масаж являє собою активний відновлювальний метод, сутність якого зводиться до нанесення дозованих механічних подразнень на тіло людини різними, методично проведеними спеціальними прийомами, що виконуються рукою масажиста або за допомогою спеціальних апаратів. Масаж це система прийомів, за допомогою яких надають дозований вплив на поверхню тіла. Ці впливи здійснюються у вигляді погладжування, розтирання, розминання, струсів, вібрацій руками масажиста [4, 7].

В даний час масаж є загальнодоступним засобом, що не вимагає великих матеріальних витрат, надає різносторонній фізіологічний вплив на організм шляхом природної активізації адаптаційно-компенсаторних механізмів, відновлення змінених функцій, підвищення неспецифічної резистентності, поліпшення функціонального стану і фізичної працездатності.

Процедура лікувального масажу складається з трьох етапів:

1. Вступний - протягом 1-3 хв. щадними прийомами готують пацієнта до основної частини процедури;

2. Основний - протягом 5-20 хв. і більше застосовують диференційований цілеспрямований масаж.

3. Заключний - протягом 1-3 хв. знижують інтенсивність спеціального впливу, при цьому нормалізуються всі функції організму [9, 10].

Вплив лікувального масажу на організм обумовлений складними фізіологічними процесами, в яких бере участь багато систем і органів. В механізмі дії масажу на організм визначальна роль належить нервовій системі з її багатими рецепторними апаратами, закладеними в різних тканинах і органах. При масажі в першу чергу дії піддаються численні різноманітні нервові апарати, закладені в різних шарах шкіри і пов’язані з цереброспінальною і вегетативною нервовою системами. В даному випадку відбувається перший етап трансформації механічної енергії масажних рухів в енергію нервового збудження, що дає початок складному ланцюгу рефлекторних реакцій. Залежно від місця, програми, характеру, сили і тривалості масажної дії змінюється функціональний стан кори головного мозку, знижується або підвищується загальна нервова збудливість. В основі дії масажу лежить зв’язок певних зон шкіри, підшкірної клітковини і м’язів з внутрішніми органами. При масажі цих зон може змінюватися функція відповідних внутрішніх органів.

Суб’єктивні відчуття при правильному виборі масажних прийомів і методиці їх застосування і дозування виражаються в появі відчуття приємного тепла у всьому тілі, поліпшенні самопочуття і підвищенні загального тонусу.

При неправильному застосуванні масажу можуть виникнути загальна слабкість, почуття розбитості й інші негативні загальні і місцеві реакції. Енергійне застосування в перші сеанси масажу таких прийомів, як поплескування, рубання, може привести до травми тканин - появи шкірних крововиливів, спазму судин, підвищенню пучкового м’язового тонусу, виникненню болю в усьому тілі.

Пацієнт повинен перебувати в положенні лежачи або сидячи. Всі при прийоми масажу проводять у напрямку від периферії до центру. Масаж не повинен викликати посилення болю, після нього слід очікувати відчуття тепла, комфорту, розслабленості в масажованій області, поліпшення загального самопочуття, збільшення рухливості суглобів, сонливості, більш легкого і вільного дихання [5, 7].

Масаж діє на організм тонізуюче, підвищує настрій і самопочуття хворого. Він очищує шкіру від злущених клітин епідермісу, пилу, мікробів, поліпшую функції сальних та потових залоз. Масаж підсилює кровопостачання і кровообіг у шкірі, стимулює лімфообіг, обмінні процеси, активізує шкірне дихання і шкірно-м’язовий тонус. Унаслідок цього шкіра стає більш пружною, еластичною, щільною, що позитивно впливає на її стійкість до дії несприятливих чинників.

З масажу шкіри починаються всі згадані вище позитивні зміни в організмі, що рефлекторно змінюють функціональний стан систем організму.

Лікувальний масаж поліпшує крово- і лімфообіг не тільки у певному місці тіла, але й у віддалених від ділянки масажу тканинах і органах. За рахунок нервово-рефлекторних і гуморальних шляхів регуляції гемодинаміки підвищується кровопостачання серця, активізується його скорочувальна функція, поліпшується транспорт кисню до клітин і поглинання його тканинами, що стимулює окисно-відновні процеси [12, 13].

Перспективи подальших досліджень полягають в тому, що є багато актуальних і невирішених раніше питань щодо можливостей відновлення функціонального стану людини засобами та методами фізичної реабілітації. Проведений аналіз літературний джерел дає нам змогу сказати, що застосування лікувального масажу та дихальної гімнастики дають можливість ефективно відновити нормальний функціональний стан осіб з особливими потребами. Необхідно відміти, що застосування багатьох інших засобів та методів фізичної реабілітації є перспективною сферою для подальших досліджень та використання в практиці.

Таким чином, виходячи з вищесказаного, можна зробити висновок, що дихальні вправи відіграють важливу роль у фізичній реабілітації осіб з особливими потребами, а також сприяють профілактиці можливих патологічних ускладнень. При всіх формах занять дозованим фізичним навантаженням широко застосовуються дихальні вправи, при виконанні яких тренуються механізми або складові компоненти дихального акту. Спочатку дихальні вправи носять щадний характер і викликають лише невелике збільшення газообміну та дихання. Крім специфічного дії на апарат дихання вони надають і загальний вплив на функціональний стан людини. Ускладнення дихальної гімнастики в комплексі з іншими видами фізичних вправ дозволить збільшити фізичне навантаження занять в цілому.

Здатність людини довільно управляти компонентами дихального акту, змінюючі глибину, частоту і тип дихання, співвідношення фаз вдиху і видиху та їх тривалість, дає можливість виробити повноцінне дихання. Під час виконання дихальних вправ відбувається покращення нервово-гуморальної регуляції дихання, зміцнення дихальної мускулатури, зростання рухливості грудної клітки і діафрагми нормалізують дихальний акт і забезпечують оптимальну вентиляцію. Під дією дихальних вправ збільшується кількість функціонуючих альвеол і легеневих капілярів, що посилює газообмін у легенях, підвищує насичення артеріальної крові киснем.

Отже, дихальні вправи разом з масажем відіграють важливу роль у фізичній реабілітації людей з особливими потребами, а також сприяють профілактиці можливих порушень і ускладнень. При всіх формах занять дозованим фізичним навантаженням широко застосовуються дихальні вправи, при виконанні яких тренуються механізми або складові компоненти дихального акту.

Засоби фізичної реабілітації позитивно впливають на системи організму людини та цілеспрямовано змінюють їхній стан, сприяючи відновленню людини до нормального функціонального стану в цілому. Тобто при адекватному впливі та використанні дихальної гімнастики та лікувального масажу відбуваються сприятливі зміни в функціональному стані осіб з особливими потребами.

А також можно зробити висновок, що виходячи із розуміння функціонального стану як фізіологічного стану організму і його систем, можно сказати, що будь-який стан є функціональним. Тобто відбиває рівень функціонування організму в цілому чи окремих його системах, а також виконує функції адаптації до даних умов існування. Лікувальний масаж позитивно діє на різноманітні системи людини і, що важливо, цілеспрямовано змінює їхній функціональний стан, сприяючи поверненню до нормального функціонального стану в цілому. Тобто масаж як ефективний метод функціональної терапії впливає на організм нормалізацією функцій нервової і серцево-судинної системи та відновленням фізичної працездатності, тому він показаний для відновлення функціонального стану.

 

Список використаної літератури

  1. Бирюков А. А. Лечебный массаж [Текст]: учебник для студ. высш. учеб. заведений / А. А.  Бирюков. – 2-е изд., стер. - М. : Издательский центр «Академия», 2007. – 368 c.: ил. - (Высшее профессиональное образование).ISBN 978-5-7695-4498-9.
  2. Баевский Р. М. Прогнозирование состояний на грани нормы и патологии [Текст]: Монография / Р. М. Баевский. – М. : Медицина, 1979. – 298 c.: ил.
  3.  Белая Н. А. Лечебная физкультура и массаж [Текст]: Учебно-методическое пособие / Н. А. Белая. – М. : Советский спорт, 2001. – 272 c.: ил. – ISBN 5-85009-920-4.
  4. Вербов А. Ф. Основы лечебного массажа [Текст]: Монография / А. Ф. Вербов. – 5-е изд. – М. : Медицина, 1966. – 303 c.
  5. Васичкин В. И. Справочник по массажу [Текст]: Справочник / В. И. Васичкин. – Л. : Медицина, 1991. – 192 c.: ил. – ISBN 5-225-01374-0.
  6. Ерёмушкин М. А. Медицинский массаж. Теория и практика [Текст]: Учебное пособие / М. А. Ерёмушкин. – СПб. : Наука и Техника, 2009. – 544 c.: ил. – (Мировые массажные техники). – ISBN 978-5-94387-476-5.
  7. Єфіменко П. Б. Техніка та методика класичного масажу [Текст]: Навчальний посібник / П. Б. Єфіменко. – Харків: Видавництво «ОВС», 2007. – 216 c.: іл. – ISBN 966-7858-49-9.
  8. Кокун О. М. Психофізіологія [Текст]: Навч. посіб. / О. М. Кокун. – К. : Центр навчальної літератури, 2006. – 184 c. – ISBN 966-364-254-8.
  9.  Марченко О. К. Основы физической реабилитации [Текст]: Учебник для студентов вузов / О. К. Марченко. – К. : Олимпийская литература, 2012. – 528 c. – Библиогр.: с. 519-527. – ISBN 978-966-8708-49-7.
  10.  Мухін В. М. Фізична реабілітація [Текст]: Підручник / В. М. Мухін. – 3-тє вид., переробл. та доповн. – К. : Олімпійська література, 2009. – 488 c.: іл. – Библиогр.: с. 481-485. – ISBN 978-966-870-13-8.
  11.  Порада А. М. Основи фізичної реабілітації [Текст]: Навчальний посібник / А. М. Порада, О. В. Солодовник, Н. Є. Прокопчук. – 2-е вид. – К. : Медицина, 2008. – 248 c. – ISBN 978-966-8144-91-2. – ISBN 966-8144-26-0.
  12. Погосян М. М. Лечебный массаж [Текст]: Учебник / М. М. Погосян. – 2-е изд. доп. и перераб. – М. : Советский спорт, 2004. – 568 c. – (Спортивная медицина). – ISBN 5-85009-884-4.
  13. Семенов А. М., Лазуренко С. І. Можливості фізичної реабілітації при порушеному функціональному стані людини [Текст]: Стаття / А. М. Семенов,  С. І. Лазуренко // Актуальні проблеми навчання та виховання людей з особливими потребами. - К.: Університет "Україна", 2013. - № 10 (12). - с. 313 - 325.
  14. Филиппов М. М. Психофизиология функциональных состояний [Текст]: Учебное пособие / М. М. Филиппов. – К. : МАУП, 2006. – 240 c. - Библиогр.: с. 231-237. – ISBN 966-608-458-9.
  15. Физическая реабилитация [Текст]: Учебник / [А. А. Бирюков, Н. М. Валеев, Т. C. Гарасева и др.]; под ред. С. Н. Попова. – 4-е изд. – Ростов н/Д: Феникс, 2006. – 608 c.: ил. – (Высшее образование). – ISBN 5-222-10079-0.

 

Аннотация

Статья посвящена исследованию возможностей применения массажа и дыхательной гимнастики для восстановления функционального состояния лиц с особыми потребностями. Рассматриваются особенности массажа и дыхательной гимнастики как средства физической реабилитации людей с особыми потребностями.

Функциональное состояние определяют как состояние организма и его систем, то есть оно отражает уровень функционирования организма в целом или в отдельных его системах, а также выполняет функции адаптации к данным условиям существования.

Дыхательные упражнения с учетом их значимости и разносторонности воздействия на функциональное состояние человека объединены под общим термином "дыхательная гимнастика", которая включает различные виды дыхательных упражнений.

Лечебный массаж положительно действует на различные системы человека и, что важно, целенаправленно изменяет их функциональное состояние, способствуя возвращению к нормальному функциональному состоянию в целом. Массаж как эффективный метод функциональной терапии влияет на организм нормализацией функций нервной и сердечно-сосудистой системы и восстановлением функционального состояния лиц с особыми потребностями.

Ключевые слова: функциональное состояние, лицо с особыми потребностями, лечебный массаж, дыхательные упражнения, дыхательная гимнастика.

 

Summary

The article investigates the possibilities of application of massage and breathing exercises to restore the functional status of persons with special needs. The features massage and breathing exercises as a means of physical rehabilitation of people with special needs.

Functional condition is defined as the condition of the body and its systems, that is, it reflects the level of functioning of the organism as a whole or in its individual systems, and also serves as the adaptation to the conditions of existence.

Breathing exercises based on their importance and impact on the functional versatility of the human condition together under the generic term " breathing exercises ", which includes various types of breathing exercises.

Massage has a positive effect on the various systems of humans and , importantly, purposefully alter their function , contributing to the return to a normal functional state as a whole. Massage as an effective method of functional therapy affects the normalization of the functions of the nervous system and the cardiovascular system and the restoration of functional status of persons with special needs.

Key words: functional state, a person with special needs, therapeutic massage, breathing exercises.



Номер сторінки у виданні: 256

Повернутися до списку новин