АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ НАВЧАННЯ ТА ВИХОВАННЯ

ЛЮДЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ

Збірник наукових праць

Актуальні проблеми навчання і перекваліфікації людей з особливими потребами





 Ю.В. КРИКУНОВ,

керівник Київського міського відділення

Фонду соціального захисту інвалідів

АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ НАВЧАННЯ І ПЕРЕКВАЛІФІКАЦІЇ ЛЮДЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ

Рассматриваются вопросы обучения и переквалификации людей с особыми потребностями, в частности деятельности Фонда Украины по социальной защите инвалидив и Всеукраинского центра професиональной реабилитации инвалидов. Очерчены задачи, требующие безотлагательного решения, и всевозможные пути их реализации.

There are observed some questions of studying and retraining of people with special needs, in particularl activity of the Ukrainian  fund of social help to  invalids and Ukrainian  center  of professional rehabilitation of disabled. There are some tasks which need to be solved immediately, and different ways of their realization.   

У жовтні 2002 року виповнилося одинадцять років Фонду України соціального захисту інвалідів, створеного з метою забезпечення реалізації загальнодержавних програм та інших заходів щодо соціального захисту, соціально-трудової та медичної реабілітації інвалідів і залучення їх до суспільно корисної діяльності, що передбачає "забезпечення рівних можливостей".

Здобуття повноцінної освіти, професії є вельми важливим фактором у житті кожної людини, а для інваліда це набирає особливого значення. Набуття молодими інвалідами фахових навичок дає їм змогу соціально адаптуватись, реалізувати свої здібності з подальшою інтеграцією у суспільство. Тому Фонд, розуміючи це, намагається всіляко допомагати інвалідам у набутті професій, конкурентоспроможних на ринку праці, та здобутті освіти.

У напрямі створення інвалідам належних умов для отримання вищої освіти Фонд активно співпрацює з Відкритим міжнародним університетом розвитку людини "Україна" і оплачує навчання понад 150 осіб з обмеженими функціональними можливостями в його регіональних філіях і представ­ ництвах. Зокрема, тільки Київським міським відділенням Фонду в 2000 р. перераховано цьому навчальному закладу понад 1 млн. грн. на "Програму розвитку університету — 2000".

Відділеннями Фонду відшкодовуються кошти і для перекваліфікації інвалідів, надається фінансова допомога спеціалізованим дитячим та навчальним закладам для дітей-інвалідів на придбання спеціалізованого медичного та технічного устаткування, комп'ютерної техніки, звукопідсилюючого обладнання колективного користування тощо.

Упродовж 1996—2001 pp. виділено 1 млн 890,3 тис. грн. спецшколам-інтернатам і спеціалізованим дитячим установам, 1 млн 326,5 тис. грн. — на обладнання навчальних закладів, 1 млн 514,4 тис. грн. — на перекваліфікацію та навчання інвалідів.

Обдаровані діти-інваліди мають право безоплатно оволодівати музич­ ним, образотворчим, художньо-прикладним мистецтвом у спеціалізованих навчальних закладах або позашкільних закладах освіти.

Одним із головних завдань школи є підготовка випускників до адаптації и складних економічних умовах, до їх включення в незнайомий, складний світ виробничих, ділових і людських стосунків. Але, як свідчить практика, випускники спеціалізованих шкіл-інтернатів виявляються неконкурентоздатними на ринку праці через цілу низку причин, головними серед яких є:

— низька професійна підготовка;

— обмежений вибір професій (пропонований школам-інтернатам), які часто не користуються попитом в сучасних економічних умовах;

— відсутність можливості продовжити професійну освіту чи отримати іншу професію в системі професійно-технічної освіти.

Відповідно до Конституції України та законів України "Про освіту", "Про професійну-технічну освіту", "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" [1] держава забезпечує доступність та безоплатність освіти інвалідам в державних та комунальних навчальних закладах на рівні, що відповідає їх здібностям і можливостям, відповідно до їх бажань та інтересів, удосконалення наукової та професійної підготовки з урахуванням медичних показань і протипоказань для подальшої трудової діяльності.

Професійне навчання є одним із заходів професійної реабілітації. Національною програмою професійної реабілітації та зайнятості осіб з обмеженими фізичними можливостями на 2001—2005 pp. [2] передбачено збільшити кількість спеціальних груп для осіб з обмеженими фізичними можливостями у вищих і професійно-технічних закладах з набуття конкурентоспроможних професій і спеціальностей відповідно до попиту регіональних ринків з урахуванням особливих потреб таких людей.

У 2001 р. створений Всеукраїнський центр професійної реабілітації інвалідів, якому водночас можуть проходити реабілітацію та навчання 100-120 інвалідів. У 2002 р. розпочато професійну підготовку слухачів у Всеукраїнському центрі професійної реабілітації інвалідів з таких професій: "Оператор комп'ютерного набору", "Секретар керівника" та напрямом "Організатор малого бізнесу" (за модульною програмою МОП). У 2002 р. планується організація навчання за професіями "Вишивальниця", "Соціальний робітник", "Бджоляр", "Швачка", "Слюсар з ремонту автомобілів", "Овочівник".

Успішність професійної реабілітації і професійного навчання, як її складової, досягається через реалізацію таких заходів:

— точна ідентифікація інвалідів, визначення їхніх потреб у медичній, соціальній та професійній реабілітації;

розроблення спеціальних методик психологічної, медичної та професійної реабілітації;

— індивідуальний підхід;

— диференціація рівнів професійної підготовки.

В Україні у 2001 р. чисельність інвалідів, які навчалися у професійно-технічних навчальних закладах, становила 3 826 осіб, що на 44,7% більше порівняно з 1994 р. Починаючи з 1997 р. у професійно-технічних закладах м. Києва розпочалося навчання дітей-інвалідів з числа випускників спеціалізованих шкіл-інтернатів; підготовка ведеться за відповідними професіями:

глухонімих дітей:

— оператор електронно-обчислювальної техніки — ПТУ № 1, 6, 11;

— кухар-кондитер — ПТУ № 33

— штукатур, плиточник, столяр-будівельник, паркетник — ПТУ № 26;

— швачка-кравець — ПТУ № 39, 46, 49;

з вадами зору:

— оператор комп'ютерного набору — ПТУ № 43;

з розумового розвитку та хворих на ДЦП:

— складальник взуття, взуттєвик з індивідуального пошиву взуття, слюсар-ремонтник (взуттєвого виробництва) — ПТУ № 12.

Згідно з програмою "Столична освіта 2001—2005 pp.", затвердженою сесією Київради 08.11.2001 р. за розділом "Київський, робітник", передбачено підготовку осіб з обмеженими фізичними можливостями в усіх профтехучилищах м. Києва. Додатково, починаючи з 2002 навчального року, здійснюється навчання названої категорії учнів за професіями: слюсар-ремонтник; столяр; монтажник радіоелектронної апаратури та приладів; слюсар; флорист.

Довузівська підготовка має на меті адаптувати рівень знань абітурієнта до вимог вступних випробувань у вищих навчальних закладах взагалі та конкретного вищого навчального закладу зокрема. На жаль, саме на цьому етапі існують певні бар'єри щодо навчання інвалідів, до яких належать: платний характер довузівської підготовки і відсутність програм та методів підготовки, розрахованих на абітурієнтів з фізичними вадами.

Наслідком цього є збільшення відстані між рівнями підготовки до вступних випробувань абітурієнта-інваліда та решти абітурієнтів. Особливо це стосується абітурієнтів-інвалідів із малозабезпечених верств населення.

Для здійснення фахової підготовки інвалідів у вищих навчальних закладах (ВНЗ), згідно із Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" та відповідно до наказу Міністерства освіти та науки України від 29 лютого 2000 року № 37, передбачено ряд гарантій і пільг інвалідам у здобутті ними вищої освіти у державних навчальних закладах. Так, у 2001 р. 3540 інвалідів навчалися у ВНЗ І—II рівнів акредитації. Це в 2,1 раза більше ніж у 1994 р. Але, незважаючи на збільшенні абсолютної кількості інвалідів, які протягом аналізованого періоду навчалися у навчальних закладах, питома вага інвалідів серед учнів і студентів залишається незначною.

З-поміж студентів ВНЗ І-ІІ рівнів акредитації інваліди становили у 2001 р. 0,6 %. Ще гірша ситуація склалася з навчанням інвалідів у ВНЗ III—IV рівнів акредитації. Питома вага чисельності інвалідів, котрі навчалися тут у 2001 p., дорівнювала 0,2 %.

Однак — і це треба брати до уваги — система освіти в Україні завжди мала суттєві недоліки, що не дозволяли або значно ускладнювали навчатися громадянам з обмеженими фізичними можливостями.

Тож які недоліки системи освіти це спричиняють?

  1. Відсутність безбар'єрної архітектури — інваліди з порушенням опорно-рухового апарату практично позбавлені можливості відвідувати аудиторії.
  2. Відсутність відповідних санітарно-гігієнічних умов у ВНЗ і школах.
  3. Відсутність відповідної медичної підтримки (психологічної та соціальної) студентів і викладацького колективу.
  4. Неадаптованість засобів навчання людей, що мають вади зору, слуху, хворі на церебральний параліч та ін.
  5. Певна відстороненість, байдужість громадської думки щодо осіб з обмеженими фізичними можливостями.

Перелік недоліків можна продовжувати й далі, але висновок випливає один: якщо ми справді хочемо використати надання освіти інвалідам як один із засобів їх соціальної реабілітації, необхідно кардинально міняти існуючу систему освіти у бік її більшої відкритості для людей з обмеженими можливостями.

Міністерство освіти і науки України, за дорученням Кабінету Міністрів, розробило Комплексну програму освіти та фахової підготовки інвалідів, що спрямована на створення сприятливих педагогічних, психологічних, соціально-економічних, медичних, організаційних і правових умов та гарантій для реалізації прав інвалідів на отримання освіти відповідно до їх інтелек-іуальних, психологічних і фізичних можливостей.

Основними завданнями програми є:

— забезпечення конституційних прав інвалідів на профорієнтацію, освіту, професійне навчання;

— широке сприяння інтеграції інвалідів у суспільство;

— створення сприятливих умов для фізичного, психічного та духовного розвитку дітей-інвалідів, забезпечення їх правового та соціального захисту;

— психологічна адаптація дітей-інвалідів у суспільстві і формування в населення позитивного ставлення до інвалідів;

— забезпечення освіти та фахової підготовки дітей-інвалідів з метою їх підготовки до трудової діяльності, самообслуговування, самозабезпечення іа сімейного життя;

— розроблення й удосконалення системи функціонування освітніх закладів різних форм власності з метою інтеграції інвалідів у навчальний процес;

розроблення системи фінансової підтримки і кредитування освіти дітей-інвалідів і членів їх сімей;

— проведення заходів щодо профілактики форм поведінки серед дітей-інвалідів;

— здійснення інформаційної і профілактичної роботи серед населення з метою попередження інвалідності та процесів депопуляції;

— підтримка і реалізація наукових розробок, спрямованих на вирішення актуальних проблем освіти інвалідів;

— забезпечення дітей-інвалідів підручниками, навчальними посібниками та іншими засобами навчання.

Коли хтось говорить про своє бажання бути незалежним, то співрозмовник (як правило) іронічно з'ясовує, від кого цей "хтось" хоче не залежати. Від грошей? — Неможливо, так само як і від суспільства. Різні організації нерідко виступають із гаслами незалежності для інвалідів, пропонуючи нові способи інтеграції в суспільство, можливості для освіти і працевлаштування. В цьому випадку незалежність, як мета, визначена. Однак це не можна назвати незалежністю від суспільства або грошей, як хтось собі уявляє. Скоріше, це незалежність інваліда від своєї інвалідності. Тобто право на рівні можливості з усіма для життя у світі людей.

ЛІТЕРАТУРА

1. Закон України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" // Відомості Верховної Ради (ВВР). - 1991.- № 21.

2. Указ Президента України від 13.07.2001 р. № 519/2001 "Про національну програму професійної реабілітації та зайнятості осіб з обмеженими фізичними можливостями на 2001—2005 роки".



Номер сторінки у виданні: 54

Повернутися до списку новин