АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ НАВЧАННЯ ТА ВИХОВАННЯ

ЛЮДЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ

Збірник наукових праць

Психолого-педагогічні основи розвитку здібностей до самостійної роботи у студентів з обмеженими фізичними можливостями





УДК 378.147:37.03-056.26

Т.Л. ПАНЧЕНКО

ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ ОСНОВИ РОЗВИТКУ ЗДІБНОСТЕЙ ДО САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ У СТУДЕНТІВ З ОБМЕЖЕНИМИ ФІЗИЧНИМИ МОЖЛИВОСТЯМИ

Развитие способностей студентов с ограниченными физическими возможностями к самостоятельной работе является важным социальным заданием. В статье рассматриваются подходы к толкованию понятия самостоятельной работы студентов, её места и значения в процессе обучения. Прослеживается зависимость успешной самостоятельной учебной деятельности от сформированных знаний, умений и навыков, которые обусловлены способностями студентов. Намечаются пути развития способностей студентов к самостоятельной учебной деятельности.

The development of disaded students' abilities as future specialists to independent work is an important social task. The different approaches to understanding of the notion of students' independent and its place and meaning during the teaching process have been looked through in this article. The dependence of successful independent educational activities upon the presence of formed knowledge, practice and skills, which are determined students' abilities were also underlined in this article. The ways of the development of students' abilities to independent educational activities have been also outlined.

Упродовж останнього десятиріччя в Україні посилюється увага до дітей з особливими потребами, активізуються процеси їхньої інтеграції в загальний соціум, розробляються засоби участі у спільному навчально-виховному процесі. Проблема соціальної неоднорідності сучасного українського суспільства та соціальної незахищеності окремих верств населення, особливо осіб з обмеженими фізичними можливостями, стосується і галузі освіти. Вона вимагає створення ефективних механізмів включення людей з інвалідністю у процес здобування повноцінної освіти як засобу інтеграції їх у суспільство та професійної самореалізації. Актуальними стають дослідження в галузі навчання людей з особливими потребами, вироблення нових підходів до організації навчального процесу, нових технологій навчання, нових методик викладання, нового методичного забезпечення освітнього процесу, в яких були б ураховані особливості організації навчання людей із різними фізичними вадами.

Гуманістичний підхід до освіти загалом дасть змогу подолати знеосіблення суб'єктів навчального процесу, кардинально змінить цілепокладання діяльності вищої школи взагалі: не стільки підготовка кваліфікованої робочої сили для задоволення потреб економічного розвитку, скільки створення всебічних умов для задоволення потреб людини у самовдосконаленні, в постійному підвищенні рівня своїх знань і культури [3, с 61]. Засобом вирішення означеної проблеми є фундаменталізація і вміння самостійно знаходити та приймати відповідальні рішення за різних життєвих ситуацій. Саме тому зростає увага до вивчення психолого-дидактичних основ самостійної роботи студентів, підвищується потреба в оволодінні методами та прийомами самостійної навчальної діяльності.

Обмеження в пересуванні чи повноцінному спілкуванні з оточенням громадян з особливими потребами зумовлюють необхідність збільшення частки самостійної роботи у навчанні такої категорії студентів. Саме ці обставини актуалізують завдання виробити ефективні підходи до педагогічної підтримки студентів з обмеженими фізичними можливостями, до пошуку перспективних технологій розвитку здібностей стосовно самостійної навчально-пізнавальної діяльності, що, по суті, і стало метою нашого дослідження.

Сутність процесу навчання у вищих навчальних закладах загалом полягає в здобуванні необхідних для професійної діяльності знань, умінь і навичок, а також знань про способи діяльності, які забезпечують одержання й використання цих знань як для практичної роботи за спеціальністю, так і в повсякденному житті, активізації неперервної освіти [ 1 , с 81], оскільки навчання пов'язано не тільки з пізнанням у певній галузі, воно стосується всієї життєвої діяльності людини, що має суттєве значення для людей з обмеженими фізичними можливостями.

Власне, поняття "самостійна робота" не має чіткого визначення. Під самостійною роботою тих, хто навчається, педагоги розуміють: засіб закріплення навчального матеріалу, активізації пізнавальної активності (К.Д. Ушинський); таку роботу, яка здійснюється з метою набуття нових знань і вмінь у спеціально відведений час без безпосередньої участі викладача, але за його завданням та під його керівництвом (Б.П. Єсипов); прийом учіння (О.А. Нільсон); засіб оволодіння знаннями, розвитку розумових здібностей (В.К. Буряк); засіб виконання певної навчальної діяльності (П.І. Підкасистий); сукупність навчальних прийомів і дій, за допомогою яких відбувається самостійне закріплення і поглиблення раніше набутих знань, навичок і вмінь, а також оволодіння новими (В.В. Ягупов) тощо.

Психологи поняття "самостійність" найчастіше пов'язують із характером розумової діяльності, маючи на увазі прояв вольової саморегуляції особистості й відповідну спрямованість особистості на розумову активність (В.В. Столін, М.Й. Боришевський). Окремі дослідники розуміють "самостійність" студента як його здатність діяти самостійно.

Розглядаючи самостійну роботу під час опанування навчального матеріалу як одну з форм активної навчально-пізнавальної діяльності, ми маємо на увазі інтеграцію специфічної діяльності викладача і студента. Викладач визначає мету роботи, обирає методи і способи її організації, види контролю засвоєння необхідних знань і вмінь. Студенти повинні усвідомити мету і зміст завдання, самостійно організувати свою навчально-пізнавальну діяльність: спланувати хід виконання завдання, обравши найдоцільнішу форму його виконання, спрогнозувати результат, здійснити самоконтроль. У процесі самостійної навчальної діяльності студенти свідомо прагнуть досягти поставленої в завданні мети, виявляючи максимум активності, творчості, самостійності суджень, ініціативи.

Практична педагогічна діяльність доводить, що самостійна робота максимально сприяє розвитку активності студентів, яка виявляється в бажанні перетворити одержані знання на життєву потребу в своїй подальшій професійній діяльності. Розвиток навичок самостійної роботи дає змогу студентам поєднувати систему знань, умінь і навичок із сукупністю мислення та індивідуальних особливостей характеру і, як наслідок, творчо ставитись до виконання навчальних завдань, активно використовувати особистісний потенціал на практиці. Психологи твердять, що більш складна самостійна робота сприяє розвитку гнучкого творчого мислення, формуванню критичного, більш відповідального ставлення до себе та суспільства. Рутинна, непродуктивна чи нетворча робота обмежує самостійність студента, робить його мислення більш інертним, стереотипним [5, с 42-44].

Якісне оволодіння знаннями та навичками у процесі самостійної роботи неможливе без формування у студентів різноманітних умінь. Уміння — це завжди діяльність, в основу якої покладено знання порядку здійснення та правильного виконання дій. Найважливішими для організації та здійснення самостійної роботи студентів із фізичними вадами є навчальні вміння: трудові, предметні, інтелектуальні й організаційно-пізнавальні. Трудові вміння розглядаються як здатність і можливість виконувати необхідні в процесі навчання дії. Предметні вміння формуються засобами навчального предмета. Інтелектуальні вміння — це вміння користуватися під час вивчення конкретного навчального матеріалу предмета логічними прийомами мислення. Організаційно-пізнавальні вміння — це вміння організовувати свою навчальну працю і на занятті, і в позанавчальний час, здійснювати самоконтроль.

Успішність самостійної навчальної діяльності студента, яка базується на сукупності відповідних знань і вмінь, визначається його здібностями. Здібності конкретного студента слід розглядати відповідно до наявних у нього знань, умінь і навичок. Але, зауважимо, стосовно знань, умінь і навичок здібності виникають тільки як можливості для оволодіння ними. Чи реалізуються ці можливості в практичній діяльності — залежить від доцільного застосування студентом відповідних форм і методів навчально-пізнавальної діяльності, в тому числі й самостійної. Таким чином, з одного боку, здібності і навчальна діяльність тісно пов'язані між собою, з іншого — освітній процес вимагає розвитку здібності щодо самостійної навчальної діяльності, яка базується на загальній здатності до навчання. Планомірне та цілеспрямоване набуття й удосконалення навичок самостійної роботи значно підвищує ефективність процесу розвитку здатності до неї.

Категорія "здібності" належить до основних понять психології. Під здібностями розуміють певну структуру стійких уроджених індивідуально-психологічних особливостей (властивостей, рис) особистості, які визначають психічні можливості людини в різних видах продуктивної діяльності, є умовою успішного її виконання та вдосконалення в ній і які можуть змінюватись під впливом виховання, навчання чи тренування [4, с 285; 6, с. 339].

Привертає увагу і той факт, що в структурі особистості важливими є не тільки окремі здібності, але й іхні комплекси, які найповніше відповідають вимогам різних сфер діяльності [2, с 351]. Саме тому в процесі самостійної роботи необхідно передбачати здійснення розвитку здібностей до учіння в певному їх поєднанні.

Здібності відрізняються від інших якостей особистості передусім тим, що існують не ізольовано, а тільки стосовно відповідної діяльності. Нездатність до виконання будь-яких видів самостійної роботи — це не проста відсутність здібностей, але певна структура особистості, яка включає вже не позитивні, а негативні щодо цієї діяльності якості. Наприклад, неуважність — це не просто "відсутність уваги", а відповідна структура уваги, яку, до речі, можна розвинути або компенсувати.

Питання вивчення та розвитку здібностей студентів з обмеженими фізичними можливостями щодо самостійної навчальної діяльності повинно ґрунтуватись на всебічному розгляді структури особистості, в якій психологи виокремлюють такі компоненти: 1) біологічно зумовлені якості, які передаються генетично: темперамент, задатки, біологічні потреби; 2) соціально зумовлені риси: спрямованість особистості, її переконання та моральні якості; 3) особливості індивідуально-психологічних процесів: особливості сприйняття, тип пам'яті, особливості мислення, волі, емоційної сфери; 4) досвід людини, її підготовленість: обсяг і якість наявних знань, умінь і навичок.

Зазначимо, що проблема вивчення та пошуку шляхів розвитку здібностей студентів з фізичними вадами до навчання та самонавчання є вельми актуальною. На жаль, цю проблему нерідко розуміють дуже спрощено: як виявлення найбільш обдарованих студентів і сприяння їх творчому розвитку через залучення до наукової, дослідницької чи раціоналізаторської виробничої діяльності. Проте вона полягає не тільки і навіть не стільки в цьому. Значно важливіше визначити, яких саме компонентів здібностей бракує "звичайним" студентам і надалі цілеспрямовано розвивати ці компоненти.

Розвиток здібностей щодо самостійної роботи студентів з особливими потребами є важливим соціальним завданням. Трудовий шлях людини починається з навчання, і, перш ніж стати умовою виконання будь-якої діяльності, здібності виявляються під час оволодіння знаннями, вміннями і навичками, необхідними для певної діяльності. Забезпечуючи якість здійснення відповідних дій, спрямованих на засвоєння навчального матеріалу, здібності дають змогу студентові переживати почуття задоволення, успіху, що стає певним стимулом для його подальшої активності в самостійній діяльності, розвитку пізнавальних інтересів, підвищує самооцінку та рівень його домагань, гарантує йому резерв вільного часу, оскільки легко — це швидко і без зайвої витрати енергії.

Під здібностями студентів з особливими потребами щодо самостійної навчальної діяльності ми розуміємо сукупність індивідуально-психологічних якостей інтелекту та властивості особистості, котрі визначають легкість самостійного виконання дій, спрямованих на розуміння та засвоєння навчального матеріалу, вироблення необхідних умінь і навичок та їх використання в подальшій діяльності. Міра здібностей щодо самостійного виконання певних завдань визначається обсягом витраченого на виконання відповідного завдання часу й зусиль: здібний стосовно самостійної роботи студент витрачає менше часу, нервової та психічної енергії, потребує меншої допомоги з боку викладача, ніж малоздібний, який теж може досягти тих самих результатів. Зазначимо, що здібний і малоздібний студенти досягають однакового результату в самостійній навчальній діяльності в разі, коли за іншими параметрами вони не відрізняються один від одного: мають однаковий рівень мотивації, аналогічні умови виконання завдання, однаковий рівень загального розумового розвитку.

Варто зауважити, що малоздібний щодо самостійної навчальної роботи студент, витрачаючи багато часу і зусиль на виконання певного завдання, дуже часто втрачає інтерес як до навчання, так і до навчального предмета, самостійна робота над опрацюванням якого виявляється для нього вельми складною. З іншого боку, не маючи достатнього резерву часу на самостійне виконання інколи досить складних завдань, малоздібний студент починає працювати не так старанно, від чого страждає рівень виконаної роботи. Як наслідок, здібні і малоздібні щодо самостійної роботи студенти починають відрізнятися не тільки легкістю опанування певними знаннями, вміннями і навичками чи якістю виконання відповідних завдань для самостійної роботи, а й рівнем навчальних досягнень із певного предмета. Саме тому, на нашу думку, оцінка з навчальної дисципліни, функцією якої є оцінювання успішності засвоєння відповідного матеріалу, а не діагностика здібностей студента, на певному етапі навчальної діяльності починає свідчити про рівень розвитку його здібностей як до навчання загалом, так і до самостійної роботи зокрема.

Зауважимо, що поняття "здібний", "малоздібний", "нездібний" є не абсолютними, а відносними, такими, які дають можливість порівнювати студентів відповідно до певного еталона. Малоздібним щодо виконання самостійних навчальних дій може вважатися студент із нерозвиненими до такої діяльності здібностями, які можливо і необхідно розвивати й удосконалювати.

Загальновідомо, що здібності формуються і розвиваються на основі генетично успадкованих задатків. Водночас успадковані властивості людини не визначають її здібностей. У мозку наявні не ті чи інші специфічні людські здібності, а лише можливості щодо їх формування [8, с 102]. Психологічними дослідженнями визначено, що задатки можуть визначати різні шляхи та форми реалізації навчальної діяльності. Навчання і виховання сприяють розвитку задатків, які з часом можуть перетворитись на елементи спеціальних здібностей конкретного спеціаліста, що визначаються специфікою його діяльності. Ці здібності є сукупністю вродженого й набутого. Більшість компонентів здібностей можна розвинути як у процесі навчання загалом, так і під час самостійної роботи. Відсутність одних компонентів можна компенсувати підсиленням розвитку інших (наприклад, недостатній обсяг пам'яті — вихованням звички до ретельних систематичних записів, неуважність — тренуванням спостережливості, нестійкість інтересів — формуванням інтересу до майбутньої професії, пасивність, невпевненість, нерішучість — дисциплінованістю, розпорошеність дій — вихованням добросовісності, методичності в роботі тощо).

Наявність здібностей передбачає поєднання задатків із характерологічними рисами особистості (працездатністю, цілеспрямованістю, систематичністю в роботі, організованістю). Існує тісний зв'язок здібностей і вольових якостей — ініціативності, рішучості, наполегливості, вміння володіти собою, долати труднощі. На думку В.А. Крутецького [7], особистісні якості людини (відповідальність, воля тощо), не входячи до структури здібностей, мобілізують резерви особистості, стимулюють психічні можливості і тим самим забезпечують високі результати у навчальній діяльності навіть за умови недостатньо розвинених здібностей.

Успішність навчання студентів загалом і самостійної навчальної роботи зокрема залежить і від так званої "навченості", під якою розуміють відносно стійку загальну властивість особистості, що не залежить від інтелекту й креативності і виражається у здатності до засвоєння знань та засобів навчальної діяльності. Навченість являє собою сукупність інтелектуальних властивостей людини, від яких залежить продуктивність будь-якої діяльності. До таких властивостей відносять усталеність і гнучкість розумової діяльності, спрямованість її на узагальнення суттєво важливих відомостей, здатність до абстрагування, встановлення відповідних аналогій та причинно-наслідкових зв'язків, усвідомленість і самостійність мислення, здатність попрохати та прийняти необхідну допомогу.

Показниками навченості можуть вважатися рівень розвитку означених властивостей (кількісний показник) і характер їх сполучення в процесі здійснення відповідної діяльності (індивідуальний якісний показник).

Розглядаючи поняття навченості стосовно самостійної навчальної роботи, обов'язково враховують також наявність інших умов її ефективного здійснення

— вихідного мінімуму знань і вмінь з предмета, можливості застосування відповідних форм і методів роботи та позитивного ставлення до самостійної діяльності.

Зіставляючи поняття "здібність" і "навченість", слід підкреслити, що останнє значно вужче за змістом. Здібність щодо певного виду діяльності передбачає наявність відповідної навченості. Ототожнити ж певною мірою з навченістю можна здібність, яка відповідає за надбання досвіду.

Одним із головних завдань навчання студентів з фізичними вадами працювати самостійно є розвиток їх творчого мислення, яке формує свідоме ставлення до оточуючої дійсності. Сучасною психологією доведено, що для розвитку мислення студентів істотне значення мають їхні практичні дії: побудова схем, діаграм, робота з приладами, робота на тренажерах. Розумові операції розвиваються на основі предметних дій, при цьому знання стають більш конкретними, краще пов'язуються з практикою. Самостійне виконання різного роду завдань розвиває розумові здібності студентів, навчає їх логіки, аналізу; вдосконалює вміння зіставляти, виокремлювати суттєві ознаки та зв'язки; узагальнювати; оцінювати явища з погляду застосування їх на практиці.

В.А. Крутецький сформулював такі принципи організації навчальної діяльності, що спрямовуються на розвиток здібностей: 1) діяльність того, хто навчається, повинна мати не репродуктивний, а творчий (суб'єктивно-творчий) характер; 2) навчальна діяльність має бути орієнтованою не на вже досягнутий рівень розвитку компонентів здібностей, а на "зону найближчого розвитку" (термін Л.С. Виготського); 3) діяльність того, хто навчається, повинна визначатися глибокими позитивними мотивами [7, с.6].

Одним  із результатів проведених нами досліджень стосовно шляхів розвитку здібностей студентів щодо самостійної навчальної діяльності є розроблення класифікаційної таблиці компонентів пізнавальних здібностей і можливостей їх компенсації та розвитку за допомогою застосування окремих форм і методів навчальної та самостійної навчальної діяльності (див. таблицю).

Кожна людина має від природи позитивні можливості, вона здатна до різноманітних видів діяльності. Головне — в процесі діяльності, навчальної в тому числі, вміло розкрити, розвинути ці можливості.

Урахування перелічених вище принципів уможливить таку організацію самостійної роботи студентів з особливими потребами і навчального процесу загалом, яка забезпечить не тільки засвоєння необхідних знань, умінь і навичок, але й розвиток здібностей студентів. Не можна залишати поза увагою і той факт, що здібності, в тому числі й до самостійної роботи, як психічні особливості особистості, є досить консервативними утвореннями: їх розвиток відбувається повільно, потребує терпіння, чималих зусиль і узгоджених дій з боку викладача і студента.

Таким чином, розвиваючи здібності студентів із фізичними вадами у самостійній роботі, викладач повинен допомогти їм віднайти такі способи та прийоми навчальної діяльності, які б відповідали їхнім природним можливостям і тим самим полегшували процес засвоєння ними необхідних знань, умінь і навичок, а також розв'язання відповідних завдань.

ЛІТЕРАТУРА

  1. Архангельский СИ. Лекции по теории обучения в высшей школе. — М, 1974. — 369 с.
  2. Еникеев М.М. Общая и социальная психология: Учебник для вузов. — М., 2000. — 624 с.
  3. Журавський B.C. Вища освіта як фактор державотворення і культури в Україні. — К.,  2003.  -  416  с
  4. Загальна психологія: Підручник для студентів вищ. навч. закл. / С.Д.Максименко, В.О.Зайчук, В.В.Клименко, В.О.Соловієнко; За заг. ред. акад. С.Д.Максименка. — К., 2000. - 543 с.
  5. Кон И.С. Психология самостоятельности // Знание — сила. — 1985. —7. — С.42-44.
  6. Краткий психологический словарь /Сост. Л.А.Карпенко; Под общ. ред. А.В.Пет­ ровского, М.Г. Ярошевского. — М., 1985. — 431 с.
  7. Крутецький В.А. Проблема формирования и развития способностей // Вопросы психологии. — 1978.— № 2. — С. 5-12.
  8. Платонов К.К. Психологический практикум. — М., 1980. — 325 с.


Номер сторінки у виданні: 330

Повернутися до списку новин