АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ НАВЧАННЯ ТА ВИХОВАННЯ

ЛЮДЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ

Збірник наукових праць

Особливості самооцінки і тенденції у поведінці студентів з особливими потребами





М.І. ТОМЧУК,

доктор  психологичных наук, професор

Т.О. КОМАР

Д. З .  ШТУКАТУРОВА

ОСОБЛИВОСТІ САМООЦІНКИ І ТЕНДЕНЦІЇ У ПОВЕДІНЦІ СТУДЕНТІВ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ

Рассмотрены особенности самооценки и тенденции в поведении студентов с особыми потребностями с целью дальнейшей серьезной психологической корещии и изменения акцентов в воспитательной работе с ними.

The peculiarities of self-estimation and the tendency in the conduction of students with special needs are viewed for further serious psychological correction and for changing accents in the pedagogical work with such students.

Проблема інвалідів, або людей із особливими потребами, стає дедалі гострішою, актуальнішою внаслідок зростання захворюваності населення України та певної ізольованості від навколишнього світу. Недостатня увага суспільства до цієї категорії людей, відсутність для них місць на ринку праці та певної індиферентності суспільства щодо них не створюють, м'яко кажучи, умови для повноцінного формування в них активної життєвої позиції, стійкої позитивної самооцінки. У більшості інвалідів не формується стійкої довіри до соціального середовища, до пересічних людей.

Соціально-психологічна адаптація людини проходить шляхом засвоєння соціальних норм і цінностей, підлаштуванням до них своїх можливостей. До її головних показників належить і рівень взаємодії, в тому числі спілкування з оточенням і активна життєдіяльність [1].

Мета нашого дослідження — виявлення особливостей самооцінки і тенденцій у поведінці студентів із особливими потребами, що навчаються у Вінницькій філії ВМУРоЛ "Україна".

Причини формування дезадаптивної поведінки вже розглядались вченими. Так, А. Адлер пов'язував її в дітей з особливими потребами з комплексом неповноцінності, з формами компенсації дефектів психофізичного розвитку [2, с ЗО].

Відомий сучасний російський психолог Р. Нємов трактує комплекс неповноцінності як негативне, існуюче в людини тривалий час почуття; систему негативних емоційних переживань, пов'язаних із реальною чи уявною відсутністю певних цінних психологічних чи фізичних якостей. Вона, як вважає вчений, супроводжується відповідними негативними психологічними симптомами: низькою самооцінкою, зниженням рівня домагань, підвищеною тривожністю, мотивом уникнення невдач .

Ряд дослідників виявили, що фізичні недоліки можуть призвести до переживання комплексу неповноцінності й формування в дитини хворобливої сором'язливості, невпевненості у собі тощо [4, с 26]

Психолог О. Сидоренко стверджує, що невдоволеність своїми фізичними показниками, фіксація на певному дефекті, реальному чи уявному, завищена значущість зовнішності або частин тіла неминуче позначається на уявленні дитини про власне фізичне "Я", на загальному рівні її домагань [ 6, с 28].

У шкільні роки зовнішність дитини значно впливає на ставлення до неї однолітків і вчителів, суттєво позначається на її самооцінці. Підлітки з помітними відхиленнями у фізичному розвитку страждають від негативного впливу соціального оточення, що призводить до формування негативної "Я-концепції". Тобто виникає вторинний дефект, оскільки соціальне оточення не може компенсувати існуюче відхилення, а навпаки, детермінує негативні зміни в особистісному розвитку.

Ряд учених звертають увагу на те, що порушення сенсорики сприяє збільшенню ймовірності нервово-психічних розладів, стійких станів емоційного дискомфорту, патологічного розвитку особистості. Безконтрольний процес формування ставлення до себе, свого дефекту, образу "Я" часто призводить до хибного уявлення про особистісну значущість [6, с 26].

У сучасній зарубіжній психологічній науці існує тотожне поняття — "комплекс Терзіта", який охоплює невротичні симптоми, психопатологічні відхилення, особливе місце з-поміж яких посідає зниження самооцінки з огляду на справжні чи уявні тілесні вади.

Процедура дослідження та методики

У дослідженні брало участь 200 осіб студентів спеціальностей "Фізична реабілітації" та "Соціальна робота" І та І! курсів. Для спрощення опрацювання результатів експерименту й порівняльного аналізу ми відокремили такі підгрупи: студенти з особливими потребами та студенти норми. Першу групу складали студенти з особливими потребами з різною нозологією: із соматичною (астма, порушення обміну речовин), неврологічним захворюванням (епілепсія), порушенням опорно-рухового апарату. Віковий діапазон 17-20 років. Інтелект у межах норми. Друга група складалась із здорових студентів, які були однокурсниками студентів-інвалідів. За рівнем освіти та віковим діапазоном вони загалом не відрізнялися.

Для вирішення поставлених завдань був використаний комплекс психодіагностичних методик: для визначення соціального статусу в групі (соціометрія) Дж. Морено [5,с.476], методика для діагностування самооцінки Ч.Д. Спілберга і Ю.Л. Ханіна [5,с.59], "Q-сортування" В. Стефансона: діагностика головних тенденцій поведінки в реальній групі [5, с 465].

Результати експерименту та їх інтерпретація

Проаналізувавши результати соціометрії, ми виявили, що в кожній групі є студенти, які мають низький або конфліктний статус, тобто так звані неприйняті, і, як правило, 80 % останніх становлять саме інваліди, тобто студенти з особливими потребами. Результати діагностики самооцінки за методикою Ч.Д. Спілберга, Ю.Л. Ханіна [5, с.59], подані в таблиці, що наведена далі. Вони засвідчили, що систематичні неуспіхи в провідній діяльності (в іграх у дитячому садку, спілкуванні, навчанні), фрустрація щодо такої важливої людської потреби, як афіліація; наявність зовнішніх негативних оцінок призводять до поступового зниження самооцінки особистості. Остання формує стійку схильність сприймати більшість ситуацій як загрозливі, реагує на такі ситуації підвищеною тривожністю. Виявлена нами у студентів-інвалідів достатньо висока особистісна тривожність в однієї групи корелює з низьким рівнем домагань, в іншої — з можливістю гіперкомпенсації, тобто перебільшенням здорового намагання подолати почуття своєї неповноцінності.

Середні значення показників рівня тривожності студентів-інвалідів і студентів норми

К. Хорні вказувала на головні механізми захисту від тривоги — це: одержання любові в будь-якій формі; підкорення, тобто людина витісняє власні потреби, критику, дозволяє погано обходитись із собою; намагання досягти безпеки за рахунок влади [9, с 50 ]. Отже, при високому рівні тривожності у більшості студентів-інвалідів, на нашу думку, формується невротичний стиль поведінки, який включає різні види механізмів захисту.

Неуспіх у взаєминах з однолітками спрямовує людину в референтну групу, а евнашому випадку - у безпечніше коло сімейного спілкування. Сім'я стає для дитини своєрідним сховищем від психотравм, що завдає їй соціум, чи не єдиною групою, де вона сподівається реалізувати потребу в самоствердженні, самоактуалізації. Однак за таких обставин сім'я з фактора розвитку перетворюється певною мірою на його гальмо, оскільки в такій ситуації інвалід не набуває необхідного досвіду. У студентів не формуються якості та риси, які б дали змогу віднайти шляхи самореалізації, вдосконалення, а все міцніше, на особистісному рівні, закріплюється тавро неповноцінності, не розвивається "соціальний інтерес", який включає такі явища, як кооперація, міжособистісні та соціальні відносини, ідентифікація з групою, емпатія тощо.

Ще одним фактором, який спричинює зазначені тенденції, є вплив зовнішнього соціального середовища, а саме недостатня соціалізація. Вона проявляється в порушенні здатності особистості адекватно сприймати навколишній світ і будувати свою поведінку відповідно до вимог соціальних норм. Це може відбуватись через незадовільну соціалізацію на ранньому етапі онтогенезу, якщо у вихованні батьків фігурувала гіперопіка дитини (через почуття вини батьків перед дитиною в нашому випадку), дитина виховується несамостійною, безініціативною, залежною від оточення. А внаслідок сформованого базового почуття образи утверджується недовіра до всього світу, сприймання його як ворожого.

Досліджуючи феномен взаємодії між двома виборками за методикою "Q-сортування" В. Стефансона (див. рисунок), ми визначали компенсаторну поведінку студентів із особливими потребами. Спілкування відіграє досить суттєву роль у житті студентів. Як виявлено, ізоляція є причиною багатьох їх страждань.

Результати обстеження студентів-інвалідів за методикою "СУ'-сортування В. Стефансона

Порушується статева ідентичність, відчуття тотожності з певною статтю. Адже велику роль у статевій соціалізації відіграє спільність ровесників як своєї, так і протилежної статі. Крім того, не виробляються ефективні методи спілкування, а включаються захисні механізми: отримання любові у будь-якій формі, підпорядкування або залежність, агресія у ставленні до людей, уникання контактів, гіперболізоване почуття влади.

Головною проблемою, яка потребує негайного вирішення у межах нашого ВНЗ, є подолання соціальної ізоляції інвалідів, розширення їхнього спілкування, краща організація дозвілля, навчання, пошук можливих заробітків. Наше дослідження показало, що студенти-інваліди використовують різні способи компенсаторної поведінки. У них виявлено такі тенденції:

  1. до залежності (1), тобто як внутрішня готовність прийняття групових стандартів і цінностей;
  2. досить виражене прагнення до спілкування (3), тобто студенти намагаються встановити емоційні зв'язки із ровесниками, але страх відмови, побоювання не відповідати прийнятим стандартам не дає можливості повністю реалізувати дану потребу;
  3. прийняття боротьби (5), ухиляння від боротьби (6) виражені досить слабо. Отже, студенти-інваліди не вступають у конфлікти, в них слабо виражені лідерські тенденції, вони не намагаються добиватися більш високого статусу у системі міжособистісних взаємин, тобто не намагаються брати активну участь у житті як своєї групи, так і за її межами.

Важко сподіватись, що названі порушення є ситуативними або залежать лише від впливу соціального оточення. Завданням психологів є глибинна перебудова „Я-концепції" людини, зміна її уявлень про себе та своє місце у суспільстві.

Варто при цьому враховувати, що етапом вторинної соціалізації особистості є вік між 17 і 25 роками, коли формуються світогляд особистості та її уявлення про особистісну місію і сенс життя. Як засвідчило проведене нами дослідження, психокорекція студентів-інвалідів впливає на руйнування стеоретипного бачення їхньої ролі в житті.

У Вінницькій філії такий експеримент проведено на базі роботи психокорекційного тренінгового клубу "Довіра", де студенти з особливими потребами мають можливість, по-перше, усвідомити свої проблеми, а по-друге, виробити практичні комунікативні навички. Корекційна робота проводилась у формі психодрами, а також у формі тренінгів комунікації. Таким чином, метою корекції був пошук ресурсів для життя "тут і тепер" для розкриття особистісних можливостей. Подібна робота виступатиме предметом наших подальших наукових пошуків.

Висновки

  1. Будь-який, навіть незначний фізичний дефект є фактором, який негативно позначається на психічному, а загалом на особистісному розвитку людини. З віком він набуває все більшого психологічного відтінку, ускладнюючи тим самим перебіг процесів соціалізації-індивідуалізації індивіда.
  2. У ході дослідження встановлено, що фізичний дефект провокує зниження самооцінки та підвищення особистісної тривожності людини. Останні є своєрідними фрустраторами щодо задоволення потреби в самоактуалізації й негативно позначаються на перебігу і наслідках соціальної взаємодії із соціумом.
  3. У студентів із особливими потребами виявлено занижене прагнення до самореалізації, несформована потреба у самоствердженні. Такі студенти із самого моменту вступу до ВНЗ мають занижений рівень домагань, не докладають значних зусиль у досягнення мети, що може бути пояснено високою вагомістю мотивації уникання неуспіху.
  4. Усвідомлення особистісної неповноцінності не породжує посилення боротьби за самовдосконалення особистості, а створює захисні механізми маніпулювання своїм станом і намагання одержати ренту (викликаючи жалість, добиваючись поблажливості при оцінюванні знань), відійти від боротьби та залежності.
  5. Увесь загал студентів відмежовується від студентів із особливими потребами через замкнутість перших. В останніх формується страх ідентифікації, боязнь неадекватності, егоцентризму.

Усе це вимагає серйозної корекції роботи зі студентами з особливими потребами та зміни акцентів у виховній роботі з ними.

ЛІТЕРАТУРА

  1. Архангельский Л.М. Ценностные ориентации и нравственное развитие личности. — М.: Прогресс, 1978.
  1. А. Адлер. Практика и теория индивидуальной психологии. — М.: Прогресс, 1995.
  2. Квинн Н. Виржиния. Прикладная психология. — СПб.: Питер, 2000.
  3. Кобильченко В. Комплекс неповноцінності підлітків із фізичними вадами//Навчан-ня і виховання у спеціальних закладах. — 1999. — № 3. — С.26.
  4. Психологический словарь/Под. общ. ред. А.В. Петровского и А.Г. Ярошевского. — М.: Педагогика, 1990.
  5. Сидоренко О. Терапия и тренинг по Альфреду Адлеру. — СПб.: Речь, 2000.
  6. Райгородский Д.Я. Практическая психодиагностика. — Самара: Бахрах.— М., 1999.
  7. Хьелл Л., Зиглер ДТеории личности. — СПб.: Питер,1999.
  8. Хорни Карен. Невротическая личность нашего времени. Самоанализ. — М.: Про­ гресс, 2000.
  9. Фрейджер Р., Фейдимен Д. Личность.- СПб.: Прайм-ЕВРОЗНАК, 2001.

 



Номер сторінки у виданні: 359

Повернутися до списку новин