АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ НАВЧАННЯ ТА ВИХОВАННЯ

ЛЮДЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ

Збірник наукових праць

Етичні засади морального виховання як сутнісної складової соціальної реабілітації студентів з особливими потребами





В.І. ГУР,

Доктор філософських наук, професор,

О.В. АНДРУСЕНКО

ЕТИЧНІ  ЗАСАДИ МОРАЛЬНОГО ВИХОВАННЯ ЯК  СУТНІСНОЇ СКЛАДОВОЇ СОЦІАЛЬНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ СТУДЕНТІВ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ

Рассматриваются этические принципы морального воспитания студентов с особыми потребностями как сущностной составляющей их социальной реабилитации.

Ethical principles of moral education of students with special needs as an essential part of their social rehabilitation are discussed.

Моральне виховання як сутнісна складова соціальної реабілітації студентів з особливими потребами для виконання своїх гуманістичних функцій має будуватись на етичному фундаменті. І це не просто в такому розумінні, як можна почути, мовляв, викладачі-вихователі повинні виходити з моральних настанов доброзичливості, поваги, шани до студентів тощо. Такого роду моральність, безумовно, має бути притаманна соціальній реабілітації. Але гуманістичність її етичних засад полягає у принципово іншій сфері.

Для з'ясування проблеми хотілося б нагадати думки відомого російського етика С.Л. Франка [6] про те, що розгляд моралі як основного предмета етики призводить до етики нігілізму. Підсумком є виховання людини в дусі споживання, перерозподілу та прагнень раціональними засобами змінити існуючі суспільні обставини. За його словами, тільки розгляд моралі, навіть найреалістичнішої за змістом, лише як технічного засобу регулювання людських відносин розкриває перспективу з'ясування етики вчення про абсолютні загальнолюдські цінності.

Проте зауважимо, що моральне виховання неможливе поза суспільством або навіть серед людей з подібними особливими проблемами. Особистість реалізується сповна лише в колективі, а з цього випливає необхідність морального виховання всього колективу (в нашому конкретному випадку — студентського). Оточуючі повинні бути справжніми товаришами і... істинними християнами, не обов'язково у сповідуванні віри, а саме у ставленні до іншої людини. Справжній викладач може і повинен уміти синтезувати такі два види роботи з молодими людьми, як індивідуальну та особистісну. Причому моральне виховання належить саме останній.

Не буде зайвим нагадати слова з Біблії, які, на наш погляд, передовсім були спрямовані викладачам — вихователям людських душ: "Полюби ближнього свого..."

Звичайно, найважливішим чинником розвитку суспільства є гуманне, дбайливе і милосердне ставлення до людей, які позбавлені можливості вести повноцінне життя через те, що вони є людьми з особливими потребами. На перший погляд здається, що цілком правильно виділено засади розвитку людських стосунків. Але вже те, що існують такі студенти, які намагаються здолати "некомфортність" свого життєвого стану саме шляхом надбання активної соціальної позиції в навчальному колективі, свідчить про однобічність такого ставлення до їх особистості.

У проблеми ставлення до людей з особливими потребами є дві сторони. Вельми важливо вміти їх розрізнити і не помилитись у виборі істинної, насправді корисної для морального виховання.

Чи це буде один бік — дбайливе і милосердне ставлення, яке шкідливо впливає на особистість, вчить використовувати суспільство як засіб для досягнення своєї мети, тобто вчить аморальної поведінки?

Чи обрати інше — вважати виховання таких людей своїм моральним обов'язком та щиро дарувати всього себе їм?

Проте це не треба плутати з тією системою соціальної допомоги, яка функціонувала донедавна в нашій країні і базувалась на розподілі різних видів матеріальної допомоги: грошей, ліків, одягу і т.п. А отже, формувалося споживацьке ставлення до суспільства, яке "давало" все необхідне для життя і привчало "брати".

Згадаймо один із головних постулатів марксизму: "Жити в суспільстві й бути вільним від нього неможливо", проте марксисти не врахували, що "вільною людина може бути лише у суспільстві " . Вільна вона не тоді, коли є виконавцем простих рольових функцій, а коли стає творчим суб'єктом з формування суспільних умов людської життєдіяльності. Вільно покладаючи на себе відповідальність не просто перед іншим, а за.іншого, а з цього і за суспільство загалом, особистість розкривається в усій своїй неповторності й морально стверджується.

Отже, вільна людина — це людина, що відповідальна не просто перед суспільством, а за суспільство. Вона не може протиставлятися суспільству, оскільки людина лише тоді є людиною, коли творить суспільство, бачить в ньому мету, а не засіб.

Соціалізація розуміється як вміння створювати соціум (культуру, політику, економіку, мораль), тобто нести у суспільство те краще, що маєш як своє людське покликання.

Самодостатність людини як суб'єкта творчого життєвого неповторного здійснення становить головну її цінність — гідність особистості. Цей акт самореалізації людиною своєї персональностї у гідну свого смисложиттєвого покликання особистість може відбутися лише за умов її морального самоствердження. Останнє, як вже було зазначено, є результатом ставлення людини насамперед до іншої людини, якій також притаманна персональність. А таке ставлення поширюється на людську спільноту, що за об'єктивних життєвих умов являє собою суспільство, суспільні групи у вигляді класів, націй, країн тощо. Такого роду ставлення має як духовний, так і практично-діяльнісний характер, суттю якого є створення умов, за яких би розгорталась персональність кожної людини як особистості.

Відтак людина не може бути розглянута як об'єкт благодіяння з будь-якої сторони — держави, класу, соціальної групи, окремого можновладця тощо. І навіть коли їй справді надається допомога, то за умов ціннісного підходу в етиці за нею лишається статус особистості з неповторною людською гідністю. Обмеження ж етики проблемами так званої нормативної етики ставить над людиною когось, хто від неї за допомогою моральних імперативів вимагає слухняності, тобто вимагає "слугувати".

Найчастіше — відповідно до діалектико-гегелівської методології — в якості творця моральної нормативності виступає суспільство, а точніше — державна влада, що його скеровує. За таких обставин моральні вимоги виступають, по суті, чимось зовнішнім щодо особистості, якій належить бути виконавцем моральних наказів, детермінованих правом, політикою, економікою. З точки зору проблем реабілітації, саме студентів з особливими потребами така позиція в етиці призводить до нігілістичного ставлення відносно її підопічних. По-перше, керуючись державно-суспільною користю, вона на перший план ставить не вільний розвиток "кожного як умову вільного розвитку всіх", а ступінь розвитку суспільства, що, за Ф. Енгельсом, є показником розвитку самої людської особи [4]. По-друге, така соціальна етика позбавляє пересічну людину та, зокрема, нашого студента гідності творця обставин свого суспільного буття. А це, зрештою, перетворює свободу на свавілля споживача, що породжується свавіллям державного благодійника.

У свою чергу, така свобода, що не засадничується гідністю людини як самодостатньої цінності за будь-яких обставин, призводить до того, що соціальна реабілітація студентів з особливими потребами породжує безвідповідальність. Певна річ, йдеться про безвідповідальність творчого суб'єкта суспільного процесу, а не відповідальність гвинтика, який відповідальний "перед", не "за". Позбавитись можливого негативізму соціальна реабілітація може лише за умов, коли етика сама виходитиме з людини як автономної соціальної істоти і, в свою чергу, пропонуватиме реабілітації вбачати в студентові не об'єкт свого впливу, що потребує певного поліпшення, а суб'єкт, який потребує життєвої підтримки від когось собі рівного за гідністю, або навіть того, хто за моральною необхідністю, яке б він не займав суспільно-державне місце, має слугувати йому.

Посилення соціального неблагополучия впливає на кількість соціально дезадаптивних людей. Соціальна дезадаптація особливо характерна для молодих людей з фізичними чи психологічними вадами і виявляється в розриві зв'язку із суспільством та деформації ціннісних орієнтацій. Тому і маємо таку кількість девіацій, як бродяжництво, порушення норм моралі, протиправні дії, наркоманія і т.ін.

Отже, проблема морального виховання людей з особливими потребами, які більш схильні до девіацій та ізоляції, є першочерговою для сучасного суспільства. Тим паче у вік науково-технічного прогресу, коли дистанційна осзіта стає все привабливішою, коли машиною заміняють живу людину, а особистісні якості — довершеними технічними характеристиками, коли соціальна ізольованість загрожує кожному члену суспільства, а значить, і суспільству загалом. Тепер ми не потребуємо живого спілкування, нам цілком досить листування за допомогою комп'ютерної пошти. Люди втрачають зв'язок із навколишнім світом, все можна здійснити через розгалужену "мережу" їнтєрнет, не відриваючи очей від монітора.

Попередній досвід свідчить, що для таких людей з особливими потребами — хворих, інвалідів, із вродженими аномаліями — мистецтво є не лише одним із надійних шляхів соціальної адаптації, а й шляхом до морального зростання. Бо, як казав М. Бердяев, "Саме особистість. а не безособистісний розум є справжнім суб'єктом мистецтва, справжнім творцем культури... Творча активність, творча свобода духу первинні" [1]. Мистецтво дає людині можливість відчути себе творцем хоч маленької, але часточки світу, в якому вона живе, приєднатися до суспільства, більш тонко відчувати потреби інших, розкривати своє "Я".

Природне, що етичні засади реабілітації в кінцевому рахунку виходять на проблему добра і зла. Згідно з гегелівськими сцієнтизмом і есенціалізмом, діалектика співвідношення добра і зла виходить з того, що "людина є злою". І це в тому розумінні, що вона перетворює старі сталі обставини, тобто відміняє їх у формі зла. А відтак і доброчинність фактично повинна носити характер насильства відносно кожного, "хто не з нами", тому, що він "проти нас". Такого роду діалектика, яка перебирає загальиометодологічні принципи в етиці, не може не соціалізувати проблему добра і зла. В свою чергу, це призводить до того, що з позиції соціального, а краще сказати економічного детермінізму, розглядається роль релігійного впливу на добро і зло в сучасному світі. Пригадаємо, що саме з таких позицій сучасний міжнародний тероризм прагне виправдати свої антигуманні етичні дії.

Усі ці напрямки стосуються реабілітації студентів із особливими потребами, її логічних засад і морально-ціннісної орієнтації. Якщо її основні принципи виходять із безпосереднього життєвого морального інтересу (моральна необхідність), тоді вона слугує становленню, поглибленню і зміцненню людського в студенті. Якщо ж соціальна робота виходить із матеріального інтересу, що все детермінує в індивідуальному і суспільному житті, тоді вона, "voiens-nolens", в кінцевому підсумку слугує тим силам, що і людину, і мораль, і її саму перетворюють на знаряддя в ім'я своїх корисливих інтересів.

ЛІТЕРАТУРА

  1. Бердяев Н.А. Философия свободного духа. — М., 1994. — С. 379.
  2. Гур В.І. Морально-гуманістичні аспекти впровадження інтернет-інформаційних тех-нологій в умовах глобальних проблем людства // Перший міжнародний семінар 'Інформаційні технології у соціально-трудовій реабілітації інвалідів". — К.: ВО УФЦ-БФ "Візаві", 2001. - С.34-38.
  3. Гур В.И. Демократический социализм:теория и практика // Т.Майер Демократичес-кий социализм — социальная демократия. Введение. — К.: Основні цінності, 2000. С.5-10.
  4. Енгельс Ф. "Антидюрінг"// К. Маркс, Ф. Енгельс. Тв.: 2-те вид. — Т. 20. — С. 95— 100.
  5. Соціальна робота в Україні: Теорія і практика: Посібник для підвищення кваліфікації працівників центрів соціальних служб для молоді / За заг. ред. А.Я. Ходорчук. — К.: УДЦССМ, 2001. - С 201-203.
  6. Франк С.Л. Этика нигилизма // Вехи. Из глубины.— М., 1991. — С. 21-27.


Номер сторінки у виданні: 500

Повернутися до списку новин