АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ НАВЧАННЯ ТА ВИХОВАННЯ

ЛЮДЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ

Збірник наукових праць

Терапія і навчання аутистичних дітей





УДК 159.973; 616.895

К.О. ОСТРОВСЬКА

ТЕРАПІЯ І НАВЧАННЯ АУТИСТИЧНИХ ДІТЕЙ

Рассматриваются вопросы поиска методов терапии и обучения аутистических детей.

Исследуются методики и результаты применения терапии, связанной с выявлением этиологии возникающих расстройств развития и дальнейшим назначением программы лечения и предупреждения нежелательного поведения ребенка.

Reviewed the aspects of autistic children therapy and education. Investigated the methods and results of using therapy, connected with development disorder's etymology, and futher prescription of child's objectionable behavior prevention and treatment.

Дитячий аутизм, який тільки у 1943 p. був виділений Лео Каннером як окрема діагностична категорія, і нині викликає багато суперечок. Хоча все частіше підкреслюється поліетїологічна обумовленість цього одного з найсерйозніших розладів розвитку, але, напевно, суперечки щодо причин хвороби триватимуть ще довго.

Спочатку вона була включена до групи дитячих психозів (в DSM-I в 1952 р. і DSM-II з 1968 р.). В 1980 р. в черговому виданні Американського психіатричного товариства (DSM-ІІІ) хворобу віднесли до групи розладів розвитку. Класифікація ІСД-10 Світової організації здоров'я (WHO) з 1993 p., поряд із дитячим аутизмом, виділяє аутизм атиповий, а також синдром Аспергера.

Аутистичні діти багато років функціонували поза доступними для інших осіб формами психолого-медичної допомоги. Лише у 70-х роках минулого століття, а в нашій країні тільки тепер, розпочато творення відповідної мо-делі допомоги, пристосованої до специфічних потреб таких осіб.

Зокрема, на теренах Львівської області недавно створено групу взаємо-допомоги серед батьків дітей-аутистів «Контакт», до складу якої ввійшли фахівці, а саме психологи, медики. Група здійснює активний пошук методів терапії та навчання аутистичних осіб, і нині ця група взяла за основу для подальшої праці досвід польських товариств, які займаються проблемою аутизму.

Обрані терапевтичні методи

Вибір терапевтичного методу тісно пов'язаний із поглядами на етіологію розладів. У рамках кожної теоретичної орієнтації знаходимо характерну для неї програму лікування і запобігання небажаній поведінці. Підхід до причин виникнення розладів імплікує вид, а також сферу терапевтичних дій. Окремі теорії спираються на різні причини порушеного функціонування осіб, які страждають на аутизм. На жаль, досі не існує жодного методу, який був би ефективним у всіх випадках аутизму, що пов'язано з величезною диферен-ціацією цього розладу.

1. Терапія сенсорних розладів

Ще Бернард Рімланд [1] звернув увагу на те, що симптоми аутизму можуть бути спричинені труднощами у сприйманні сенсорних подразників. Концепція Рімланда дістала підтвердження в дослідженнях Гашімото, Мак-лелланда та ін. [2-3].

Термін «сенсорна інтеграція» вперше був вжитий у 1902 р Ч. Шерінгто-ном. Нове, ширше значення цьому терміну надала Дж. Айєрс наприкінці 60-х років минулого століття. За Айєрс, сенсорна інтеграція є процесом, в якому відбувається організація (інтеграція) перцептивних даних.

Терапію сенсорних розладів слід трактувати як базисну. Техніки, які застосовують у терапії сенсорних розладів, найефективніше застосовувати стосовно окремих сфер відчуттів. Найважливішою спільною рисою цих технік, їх завданням є вироблення в дитини толерантності на зовнішні подразники і контролювання їх терапевтом, а не самою дитиною [4].

Терапія повинна стосуватись, передусім, тих сфер, в яких у конкретної дитини є стереотипи. Згідно з головними засадами сенсорної інтеграції, особа, з якою проводиться терапія, мусить бути активною, тобто сама вибирати те, що для неї є приємним, що вона потребує.

Зазначимо, що сенсорна інтеграція концентрується здебільшого на при-чинах, в той час, коли досягнення адаптаційної поведінки не є її головною метою. Встановлення причин аутизму тільки в категоріях сенсорних роз­ ладів є однобічним вирішенням проблеми.

2. Недирективні форми терапії

Метою цих форм терапії є зниження рівня страху в аутистичних осіб за допомогою пристосування до довкілля, а також навчання поведінки, необ-хідної для адаптації в суспільстві; основний наголос в них робиться на налагодженні контакту через наслідування і спільну активність.

До цієї групи терапії належить, зокрема, ігрова, розроблена Вірджинією Екслайн, в основі якої є створення теплих, приятельських взаємин між тера-певтом і дитиною. Засади недирективної ігрової терапії спираються на кон-цепцію недирективної терапії Карла Роджерса. При застосуванні її дитина в атмосфері цілковитого прийняття має можливість повного вираження своїх почуттів і керує процесом зустрічі. Проте, водночас, важливими є такі обме-ження, як заборона нищення речей або атака інших осіб.

Недирективна терапія включає також елементи арттерапії (малювання, ліпка, колаж), ігри з водою та іншими рідкими або тягучими речовинами.

3. ТЕАССН (Treatment and Education of Autistic and Related Communication Handicapped Chiidren)

Програма терапії і навчання аутистичних дітей, а також дітей із розлада-ми у спілкуванні, створена Еріком Шоплером, містить програми втручання, індивідуально розроблені для кожної аутистичної особи [5]. Основною її метою є створення системи опіки, реабілітації та поліпшення адаптаційних можливостей для аутистичних осіб. У програмі ТЕАССН головний акцент робиться на творенні взаємозв'язку між батьками і дітьми, з одного боку, та батьками і терапевтами, з іншого. Дослідження Шоплера показали, що аути-стичні діти краще функціонують в умовах упорядкування часу і простору.

Навчальна програма має встановлену ієрархію завдань. Тематика їх ши-рока, передбачає вироблення у дітей навичок наслідування, порозуміння з іншими особами, розвиток перцептивних функцій, координації, невербаль-ного мислення, а також здатності до контролю власної поведінки.

Найважливішим і першочерговим завданням програми є виправлення тих порушень поведінки, які загрожують життю і здоров'ю дитини. Вирішення цього завдання досягається завдяки зміні поведінки дитини або умов її середовища. Форма терапевтичного втручання залежить від рівня розвитку дитини. Наступним кроком є поліпшення функціонування дитини в сім'ї. Надалі можна зайнятися програмою спеціального навчання, метою якої є вироблення в дитини вміння дати собі раду в ситуаціях повсякденного життя з тим, щоб стати якомога більше незалежною від сторонньої допомоги.

4. Терапія родин

У терапевтичній програмі аутистичної дитини та її сім'ї головний наголос робиться на з'ясуванні батьками причин поведінки дитини та підготовці батьків до терапевтичної праці зі своєю дитиною. Дуже важливим є також з'ясуван-ня форм спілкування всередині сім'ї, особлива увага приділяється фізично-му контакту. Метою цього методу є як заохочення батьків до виконання ними своїх батьківських ролей, так і їхня емоційна підтримка, зменшення рівня їхнього страху перед майбутнім дитини, подолання соціальної ізоляції таких сімей. До найважливіших завдань, які необхідно вирішувати за допо-могою цього методу, належать призвичаєння батьків до важкої поведінки дитини, подолання труднощів у порозумінні з дитиною. У програмі підтрим-ки сімей робиться акцент на зміні ієрархії цінностей [6].

Підготовкою батьків до правильного розуміння і виконання своїх батькі-вських ролей є їхня участь у терапевтичній дії. Така участь здійснює терапев-тичний вплив і на самих батьків, дає змогу їм підвищити свою самооцінку, повернути собі почуття батьківської компетенції, контролю над ситуацією, вчить їх реалістично дивитися на свою дитину і на можливості її розвитку. Праця з дитиною полегшує батькам розуміння її поведінки, завдяки чому полегшується контакт з дитиною і зменшуються страх, депресія. Часто така праця є також нагодою для подолання ізоляції завдяки контактам з батька-ми інших неповносправних осіб.

5. Модифікована форма методу доброго старту

 Метод доброго старту (МДС) є одним із методів психомоторної терапії, яка спирається на концепцію Дюпре про єдність моторики і психіки. Голов-ною метою МДС є вдосконалення та гармонізація взаємодії моторики і психіки через корекцію і компенсацію порушених функцій. Завдяки цій ме-тодиці вдосконалюються слухові, зорові, дотиково-кінестетично-рухові функції, а також зростає їх інтеграція [7]. Важливо також пристосувати модифікацію МДС до потреб дітей — розумово неповносправних і аутистичних [8].

6.  Метод розвивального руху

Цей метод був опрацьований фізіотерапевтом Веронікою Шернборн [9]. Основною засадою методу розвивального руху є використання руху для психічного розвитку дитини і в терапії розладів розвитку. Завдання цього методу:

  1. розвиток усвідомлення власного тіла і рухового вдосконалення;
  2. усвідомлення простору і дії в ньому;
  3. допуск до власного простору інших людей і налагодження з ними близького контакту.

Висновки Неодностайність у визначенні можливих причин аутизму обумовлює відсутність єдиного підходу до терапії аутистичних осіб. Проте, незалежно від причин, поведінка аутистів не лишається безслідною для оточення і викликає різноманітні реакції людей. Ці реакції мають великий вплив на аутистичних осіб і відіграють важливу роль у формуванні їхньої поведінки. Найчастіше поведінкові реакції неповносправних осіб є відповіддю на те, як їх трактує оточення. Це, як правило, специфічна, «дивакувата» форма спілку-вання, яка виникає через невміння нормально порозумітися, причиною чого є аутизм. Розуміння цієї поведінки — ключ до її зміни, а також до ефектив-ності терапії аутистичних осіб.

ЛІТЕРАТУРА

  1. Rimland,  В.  (1964).  Infantile autism.  New York:  Appleton-Century-Croft.
  2. Hashimoto,  T. (1995). Badannia japonskie potwierdzaja, odkrycia w mozdzku. Bjuletyn Stowarzyszenia  Pomocy  Osobom  Autystycznym  w  Gdansku,  2 1 , S.4  za:  Journal  of Autism and Developmental Disorders (1995), 25,1 .
  3. McClelland,  R.J.,  Eure  D.G.  (1992).  Central  conduction  time  in childhood  autism.British Journal of  Psychiatry,  160, 659-663.
  4. Delacato, C.H. (1995). Dziwne, neponjete. Autystyczne dziecko. Warshawa: Fundacija Synapsys.
  5. Schopler, £., Reichler, R.J. і Lansing M. (1995). Techniki nauczania dla rodzicow і profesjonalistow. Gdansk: SPOA.
  6. Baron-Cohen S., Bolton, P. (1999). Autyzm: fakty. Krakow: Krajewe Towarzystwo Autyzmu, Odzial w Krakowie.
  7. Bogdanowicz M. (1990). Integracja percepcyjno-motoryczna. Metody diagnozy і terapii. Warshawa: COM PW-Z.
  8. Bogdanowicz M. (1994). Dostosowanie metody dobrego startu do potrzeb dzieci autystychznych — efektywnosc tej metody. W: W.Dykcik (red.). Autyzm. Kontrowersje і wyzwania.  Poznan:  Eruditus.
  9. Sherbor  W.  (1990).  Ruch  rozwijajacy dla dzieci.  Warshawa:  PWN.


Номер сторінки у виданні: 524

Повернутися до списку новин