АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ НАВЧАННЯ ТА ВИХОВАННЯ

ЛЮДЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ

Збірник наукових праць

Гуманітарний підхід до проблем працевлаштування інвалідів: шляхи їх подолання в Україні





УДК 331

 

Кучменко Е. М.

доктор історичних наук, професор,

Кучменко Б. А

 кандидат історичних наук, професор

 

ГУМАНІТАРНИЙ ПІДХІД ДО ПРОБЛЕМ ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ ІНВАЛІДІВ: ШЛЯХИ ЇХ ПОДОЛАННЯ В УКРАЇНІ

У статті розглядається нормативно-правове забезпечення соціального захисту людей з обмеженими можливостями, проблеми, які зустрічаються з їх працевлаштуванням на ринку праці, а також методи та шляхи їх вдосконалення.

В статье рассматривается нормативно-правовое обеспечение социальной защиты людей с ограниченными возможностями, проблемы, которые встречаются с их трудоустройством на рынке труда, а также методы и пути их совершенствования.

Normative and legal security of social security of people with limited potentialities, problems with their employment and methods of its improvement are discussed in this article.

В Україні права інвалідів на участь в активному житті суспільства й захист їхніх інтересів закріплені низкою законодавчих та нормативно – правових актів. Вони спрямовані на створення їм рівних з іншими громадянами можливостей у реалізації цивільних, політичних та інших конституційних прав  і свобод. В Основному Законі держави права і свободи інвалідів окремо не обумовлюються, а надаються їм з усіма громадянами України, підкреслюючи тим самим їх рівноправність.

Із загального числа інвалідів – майже половина знаходиться у працездатному віці і потребує реабілітації та подальшого працевлаштування. Як свідчить досвід практичної діяльності, особи з обмеженими фізичними можливостями не можуть на рівних конкурувати на ринку праці, особливо в суч вас них економічних умовах, коли перехід до ринкових відносин вимагає інтенсифікації виробництва, підвищення вимог до загального фізичного та інтелектуального стану працюючих. Тому професійна реабілітація інвалідів стала на сьогодні є однією з найважливіших проблем суспільства.

В плані конструктивного розв’язання цієї проблеми, в статті зроблена спроба детальнішого аналізу нормативно – правової бази соціального захисту осіб з обмеженими фізичними можливостями на ґрунті методичної літератури з проблем дослідження працевлаштування осіб, які мають інвалідність та, спираючись на цей аналіз висловлені деякі пропозиції щодо працевлаштування громадян з обмеженими фізичними можливостями.

В Україні права інвалідів на отримання соціальної допомоги та реабілітації закріплені у законі «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (1991 р. зі змінами та доповненнями) [2], який став важливою віхою у наближенні соціальної політики України до світових стандартів (Стандартні правила забезпечення рівних можливостей для інвалідів, прийняті Генеральною асамблеєю ООН в 1993 р.).

Кабінет Міністрів України своєю Постановою від 3 травня 1995 р. № 314 «Про організацію робочих місць та працевлаштування інвалідів» затвердив Положення про робоче місце інваліда та порядок працевлаштування інвалідів, а Постановою від 28 грудня 2001 р. № 1767 «Про затвердження порядку сплати підприємствами (об’єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів» визначив механізм сплати штрафних санкцій, передбачених статтею 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні». Цим же законом (доповнення від 14.10.1994 р № 204/94-ВР) встановленні нормативи бронювання робочих місць для працевлаштування інвалідів не менше 4% від загальної чисельності працюючих.

Новою віхою по вирішенню проблем професійної реабілітації інвалідів став Закон України від 05.10.2005 р. «Про реабілітацію інвалідів в Україні» та Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо реалізації інвалідами права на трудову зайнятість» від 23.02.2006 р., яким внесено ряд змін до законів України «Про зайнятість населення» [3], «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» та інші, цей Закон відповідно до Конституції України визначає основні засади створення правових, соціально – економічних, організаційних умов для усунення або компенсації обмежень життєдіяльності, викликаних порушенням здоров’я зі стійким розладом функціонування системи підтримання інвалідами фізичного, психічного, соціального благополуччя, сприяння їм у досягненні соціальної та матеріальної незалежності; та закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо реалізації інвалідам и права на трудову зайнятість» від 23.02.2006 р., № 3483 – ІУ яким внесено ряд змін до законів України «Про зайнятість населення», «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» та інші [4].

До вирішення проблеми професійної реабілітації залучені державні адміністрації, органи місцевого самоврядування, відповідні Міністерства, Фонд соціального захисту інвалідів, громадські організації інвалідів, спілка промисловців та підприємців, підприємства всіх форм власності та Державної служби зайнятості.

Вже сьогодні Державною службою зайнятості розгорнуто комплексну інформаційно – роз’яснювальну роботу для сприяння в адаптації на рику праці людей з фізичними обмеженими можливостями. Спираючись на нормативно – правове забезпечення соціального захисту інвалідів та аналіз нормативних актів в статті зроблено наголос на роботі центрів зайнятості (ЦЗ) в Україні як суттєвої складової реабілітаційного процесу [6].

Україна в розділі І Конституції 1996 р. проголошена соціальною державою, політика якої спрямована на створення умов, що забезпечують гідне життя й вільний розвиток людини [1]. Соціальна держава виступає гарантом і захисником інтересів, прав та свобод не якоїсь однієї або кількох груп населення, а всіх членів суспільства. Світове співтовариство про соціальних характер держави судить і за її ставленням до інвалідів.

Відповідно до законодавства інвалідам забезпечується право працювати на підприємствах, в установах та організаціях на робочих місцях із звичайними умовами праці або на спеціально створеному робочому місці, а також займатися індивідуальною трудовою діяльністю. При цьому, обов’язково враховуються індивідуальні функціональні можливості особи шляхом пристосування основного і додаткового устаткування, обладнання, рекомендації медико – соціальної експертної комісії (МСЕК) та професійні навички і знання інваліда.

Державна служба зайнятості з органами праці та соціального захисту населення, регіональними відділеннями Фонду соціального захисту інвалідів, центрами реабілітації інвалідів повинна сприяти працевлаштуванню інвалідів з урахуванням рекомендації СЕК., індивідуальної програми реабілітації.

З метою сприяння трудовій реабілітації та працевлаштуванню інвалідів державна служба зайнятості веде:

  • облік інвалідів, які звернулися за допомогою у працевлаштуванні до центру зайнятості;
  • формування бази даних вільних спеціалізованих робочих місць, на які можуть бути працевлаштовані інваліди;
  • облік вакансій для сприяння у працевлаштуванні інвалідів (у т. ч. з надомною працею) та з урахуванням побажань роботодавців щодо прийому на роботу осіб з обмеженими фізичними можливостями;
  • здійснення підбору та пошуку підходящої роботи, сприяння у працевлаштуванні з урахуванням рекомендацій СЕК. Та індивідуальних приграм професійної реабілітації як у звичайних виробничих умовах, так і у спеціально створених умовах праці;
  • консультування громадян з обмеженими фізичними можливостями з питань працевлаштування, умов оплати праці, професійної підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації;
  • забезпечення направлень на професійне навчання інвалідів, визнаних безробітними, за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів з урахуванням забезпечення конкурентоспроможності інваліда на ринку праці і його трудового влаштування;
  • співпрацю з місцевими органами соціального захисту населення, регіональним и відділеннями Фонду соціального захисту інвалідів щодо обміну інформацією про інвалідів, які бажають працевлаштуватися, та відомостями про спеціально створюванні робочі місця для інвалідів.

Відповідно до Закону України «про внесення змін до деяких законів України щодо реалізації інвалідами права на трудову зайнятість» безробітними визнаються також інваліди, які не досягли пенсійного віку, не працюють та зареєстровані як такі, що шукають роботу.

Підходяща робота для інвалідів, згідно із статтею 69 Основ законодавства про охорону здоров’я, визначається медико – соціальними експертними комісіями в залежності від ступеня інвалідності ста стану їх здоров’, тому пошук роботи інваліду державною службою зайнятості, згідно з пунктом 1 статті 7 Закону України «Про зайнятість населення», (із змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо реалізації інвалідами права на трудову зайнятість» від 23.02.2006 р., № 3483 – ІУ) [4], здійснюється з урахуванням наявних у нього кваліфікації і знань, його побажань, або обов’язково відповідно до рекомендацій СЕК., індивідуальної програми професійної реабілітації.

Згідно з Інструкцією про встановлення груп інвалідності, затвердженої наказом МОЗ від 07.04.2004 р. № 183, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 квітня 2004 р. За №516/9115, існують три ступені обмеження здатності до трудової діяльності:

1–й ступінь – здатність до виконання трудової діяльності за іншою спеціальністю при відсутності зниження кваліфікації чи зменшенні обсягу виробничої діяльності та неможливості виконання роботи за своєю попередньою професією;

2-й ступінь - здатність до виконання трудової діяльності у спеціально створених умовах з використанням допоміжних засобів та спеціально обладнаного робочого місця, за допомогою інших осіб;

3-й ступінь – нездатність до трудової діяльності.

Таким чином, наявність висновку СЕК. Про те, що інвалід є непрацездатним (нездатен до трудової діяльності), унеможливлює його реєстрацію у службі зайнятості як такого, що шукає роботу та безробітного.

Так, наприклад, у Київському, Херсонському, Запорізькому та ін. районних, обласних ЦЗ створені умови для обслуговування інвалідів та надання їм належних послуг. Для зручності безперешкодного доступу осіб з обмеженими фізичними можливостями для отримання соціальних послуг встановлені пандуси, спеціальну кнопку дзвоника для виклику спеціалістів центру зайнятості, такі особи мають вільний доступ до всіх джерел інформації, для них обладнанні місця для самостійної роботи, створено довідково – інформаційний куточок де систематизовані [5]:

  • нормативно – правові акти з питань соціального захисту інвалідів;
  • відомості про підприємства, що мають робочі місця для інвалідів та стисла характеристика цих робочих місць;
  • адреси та номери телефонів місцевого органу соціального захисту населення, відділень Фонду захисту інвалідів, громадських організацій, що опікуються проблемами інвалідів;
  • навчальні заклади, що здійснюють професійне навчання інвалідів, зокрема Вільний міжнародний університет розвитку людини «Україна», центри професійної реабілітації інвалідів (таких в Україні діє 15), професій та спеціальностей за якими здійснюється навчання, порядок направлення інвалідів на професійне навчання.

В інформаційних куточках ЦЗ розміщено також роздатковий матеріал відповідного спрямування. Функції роботи з інвалідами в ЦЗ розподілені таким чином:

на одного із спеціалістів з працевлаштування:

  • обслуговування громадян з обмеженими фізичними можливостями;
  • контроль за надходженням інформації про зарахування інвалідів у центри для проходження професійної реабілітації;

на одного із спеціалістів з активної підтримки:

  • забезпечяення повноти та актуальності інформації у куточку для інвалідів;

на одного із спеціалістів, який забезпечує взаємодію з роботодавцями:

  • взаємодія з регіональним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів та соціального захисту населення.

Щодо заходів та шляхів, які сприяють ефективності працевлаштування інвалідів, то слід відмітити, що робота центру зайнятості щодо надання соціальних послуг особам з обмеженими фізичними можливостями складається з організаційних та інформаційних заходів.

Інформаційна робота передбачає: співпрацю з місцевими органами соціального захисту населення; приймання участі спеціалістами ЦЗ у засіданнях комісії МСЕК.

До компетенції спеціаліста ЦЗ входить: інформація осіб з обмеженими фізичними можливостями щодо соціальних послуг, які надаються ЦЗ і надання індивідуальних та групових профорієнтаційних тренінгів; направлення на професійне навчання; консультування та підбір підходящої роботи з урахуванням відповідно до рекомендацій МСЕК наявних в інваліда кваліфікації, знань, професійних інтересів, нахилів, здібностей, побажань.

Постійно відбувається: інформування населення, роботодавців, місцеві органи влади про зміни у законодавстві та зміни в організації надання державною службою зайнятості соціальних послуг особам з обмеженими фізичними можливостями із залученням місцевих засобів інформації; організовуються «Круглі столи» з представниками виконавчої влади, роботодавцями, представниками МСЕК, проведення семінарів відповідного напрямку. Проводиться плідна співпраця з Фондом соціального захисту інвалідів та міськими УПСЗН щодо обміну інформацією про інвалідів, які бажають працевлаштуватись та відомостями про наявність вакансій для осіб відповідної категорії.

Проте не можна сказати, що результатом проведення ярмарок вакансій, «Круглих столів» є швидкий процес працевлаштування цієї категорії осіб. Цей процес проходить досить довго і складно, тому що основна причина незайнятості цих громадян полягає в низькій оплаті праці на запропоновані роботодавцем робочі місця та невідповідності обмежень в роботі з вимогами роботодавця.

Організаційна робота полягає в співпраці з регіональним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів. Фонд соціального захисту інвалідів за запитом ЦЗ надає відомості про підприємства, які не виконали норматив працевлаштування осіб у межах установленого нормативу. Після цього запрошуються підприємства, які не виконали план по броні для працевлаштування інвалідів, за допомогою місцевих засобів інформації запрошуються інваліди, які бажають працевлаштуватись (тобто не тільки ті, що перебувають на обліку), представники МСЕК, управління праці, Фонду соціального захисту інвалідів, Пенсійного фонду, соціальні партнери [7]. Роботодавці на таких зустрічах мають змогу отримати консультації спеціалістів різних служб щодо працевлаштування інвалідів, а спеціалісти ЦЗ надають інформацію про професійний склад осіб з обмеженими можливостями, про рівень зарплати, яка влаштовує інвалідів, про види діяльності, які зацікавлять цих осіб.

Спеціалісти Пенсійного фонду надають інформацію щодо пільгової сплати внесків у Фонд за кожного працюючого інваліда (5). Представник СЕК. Допомагає роботодавцям щодо атестації робочих місць та консультує інвалідів про можливість виконання тієї чи іншої роботи. Спеціаліст Фонду соціального захисту інвалідів спільно з спеціалістами ЦЗ вирішують питання навчання. Такі заходи слід проводити двічі на рік, тоді вони будуть більш ефективними.

Одним з важливих напрямків ЦЗ є робота по наданню профорієнтаційних послуг інвалідам – учням ЗОШ, особливо у випускних класах, оскільки молода людина не завжди свідомо оцінює свої можливості та об’єктивно визначається у виборі професії [7]. Цей напрямок діяльності має бути щорічним за попередньою домовленістю з місцевими відділками освіти. Ця робота передбачає групову профорієнтаційну зустріч з дітьми – інвалідами певного віку. Потім за її результатами, та враховуючи особливості кожного підлітка визначається подальше профдіагностичне обстеження. Проте усе ще досить складним залишається питання профнавчання інвалідів із-за небажання навчатись самих претендентів на роботу. Часто буває так, що після профнавчання з об’єктивних чи суб’єктивних причин ця людина не приступає до роботи.

Спеціаліст з профорієнтації ЦЗ допомагає складати професійне резюме й оголошення, які розміщуються у «Банку резюме» для роботодавців та місцевих засобах інформації.

Спеціалістами ЦЗ проводиться робота з роботодавцями шляхом надання консультацій з питань виконання законодавчих документів про зайнятість населення, зокрема, щодо працевлаштування інвалідів, для ознайомлення надаються інструктивні матеріали. Підприємствами, організаціями та установами щомісячно подаються відомості про наявність вакансій та вільних робочих місць для осіб з інвалідністю.

Для підвищення ефективності роботи у наданні послуг цій категорії громадян потрібно:

  • затвердити порядок укомплектування новостворених робочих місць за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів особами, котрі перебувають на обліку в ЦЗ, в тому числі з попереднім професійним навчанням чи перенавчанням;
  • розглянути питання з працевлаштування інвалідів на робочі місця з наданням дотації працедавцям (які проводять таке працевлаштування понад установлені нормативами);
  • затвердити прядок фінансового зацікавлення (субсидування) працедавців з питань створення спеціалізованих робочих місць для працевлаштування інвалідів;
  • розглянути питання соціального захисту осіб з яких знять групу інвалідності впродовж 1-го року;
  • створити єдину інформаційну базу даних щодо ате5стованих робочих місць для інвалідів [8].

Враховуючі усі позитивні напрацювання в проблемі працевлаштування інвалідів, усе ж залишаються досить актуальними ці питання і на сьогодні для України. На заваді в пошуку роботи інвалідам, крім фізичних бар’єрів, певні проблеми для їх професійної інтеграції створюють і розбіжності в законодавстві, неоднозначне ставлення суспільства до цієї категорії громадян. Ці проблеми розглядались на міжнародній конференції «Актуальні питання працевлаштування людей з особливими потребами. Практичний досвід країн Європи та СНД» (квітень, 2007 р., Республіка Узбекистан). Серед її учасників були й представники України. Україна, приєднавшись до Європейської Соціальної хартії, послідовно прагне забезпечувати рівноправну участь громадян з інвалідністю в суспільному житті. Соціальна інтеграція неповноправних у нашій державі передбачає не лише систему соціальної підтримки з боку держави, а передусім – створення умов легальної зайнятості з гідною оплатою. Можливості отримання безкоштовних послуг у підборі послуг роботи, допомоги у безробітті [9].

Головним чинником, який стримує зайнятість осіб з обмеженими фізичними можливостями є низький, порівняно із здоровими, освітній та професійний рівень. На ринку праці відокремлюється суттєва проблема в подоланні дисбалансу між попитом і пропозицією цієї специфічної робочої сили. Практично така сама ситуація склалася і щодо співпраці з питань укомплектування новостворених робочих місць для працевлаштування інвалідів за рахунок коштів Фонду. Одним із чинників стримування зайнятості також є:

  • відсутність інформа3ції про те, які підприємства створюють нові робочі місця для працевлаштування інвалідів за рахунок Фонду;
  • відсутність гнучких форм організації праці та механізму зацікавлення роботодавців у працевлаштуванні інвалідів;
  • низька оплата праці на запропоновані роботодавцем робочі місця та невідповідності обмежень в роботі з вимогами роботодавцями [10].

Існують і проблеми з якими стикаються роботодавці при працевлаштуванні інвалідів. Роботодавець є головним стратегічним партнером служби зайнятості, від якого безпосередньо залежить, чи поповнюватиметься ринок праці новими робочими місцями і чи зростатиме заробітна плата, а, отже, й добробут населення. Роботодавець – клієнт номер один ЦЗ, який визначає замовлення на робочу силу й ситуацію на рику праці взагалі.

Попит на якісну робочу силу невпинно зростає. На жаль, ринок освітніх послуг не встигає повністю задовольнити попит роботодавців у професійних кадрах (саме робочих професій), оперативно реагувати на зміни попиту ринку праці, а отже, забезпечувати кадрові проблеми його підприємства й виходячи з цього пропонувати реальну послуги. Не дивлячись на те, що держава стоїть на охороні інтересів людини з обмеженими можливостями: законодавством обумовлено, що 4% робочих місць заброньовано саме для цих осіб і при невиконанні цієї норми підприємства, і установи, незалежно від форм власності, сплачують значні штрафи до Фонду соціального захисту інвалідів, усе ж вирішенню проблеми це замало допомагає. Одна з головних труднощів полягає в тому, що кількість працездатних інвалідів менше ніж кількість заброньованих робочих місць і щоб виконати бронь підприємства вимушені застосовувати різні не зовсім законні заходи, а саме, приймають на роботу осіб з 1 групою інвалідності (заздалегідь знаючи, що людина не може працювати) формально з символічною зарплатнею. Також надають в ЦЗ інформацію про вакансії, які тривалий час не можуть бути заповнені із-за низької заробітної плати, умов праці та інше, для того, щоб довести в суді своє прагнення виконати бронь. Одним із питань, які ставлять на зустрічах в ЦЗ роботодавці є небажання працівників сповіщати роботодавцю про призначення йому інвалідності. В такому разі підприємство вимушено сплачувати в Пенсійний фонд 32% внесків, а не 4%. Також значні проблеми виникають у великих агрофірм із-за порядку обліку чисельності робочих місць. Наприклад, постійно працює одна кількість людей, але бронь встановлюється не від кількості постійно працюючих, а із середньорічної чисельності персоналу, тобто враховуючи, що в період збору врожаю в підприємстві задіяні значно більша кількість працівників. Певним чином ризикує також роботодавець, який прийняв на роботу інваліда з так званою «соціальною» групою. СЕК. Найчастіше надає її якраз для працевлаштування, але через рік – знімає. І тоді працедавець знову змушений шукати інвалідів, щоб виконати бронь. Здається очевидним, що роботодавцю вигідніше забезпечити роботою людину з обмеженими фізичними можливостями, ніж сплачувати штрафні санкції, але це потребує досить значних зусиль (щодо атестації робочих місць СЕК. Тощо) тому, на жаль, більшість роботодавців поки що своєю метою становлять уникнення штрафних санкцій, а не працевлаштування інваліда [11].

Для розв’язання поставлених завдань на державному рівні потрібно мати чітке уявлення про тих, кому адресується ця політика, володіти інформацією щодо кількісного і якісного складу громадян з інвалідністю, зокрема у працездатному віці. Необхідно мати чітке уявлення про інвалідів, які бажають працювати, про їхні вподобання та можливості, конкретну інформацію про їхню здатність до професійно-трудової діяльності та багато інших відомостей, пов’язаних із проблемами працевлаштування та зайнятості. Усебічно та в повному обсязі повинна бути сформована інформаційна база – фундамент, на якому має будуватися вся система сприяння трудової зайнятості інвалідів.

Тому передусім необхідно створити централізований банк даних щодо інвалідів, які потребують професійної реабілітації та працевлаштування (ЦБДІ (зайнятості)). Цей банк формується на базі даних регіональних інформаційних банків зайнятості та працевлаштування інвалідів (реєстрів інвалідів). Основою під час формування таких регіональних банків має стати впровадження індивідуальної картки для організації автоматизованої системи управління забезпеченням зайнятості та працевлаштування інвалідів, НДІ праці і зайнятості населення [8].

Інформаційною основою формування банку даних осіб з обмеженими можливостями з метою працевлаштування, з одного боку, є їх потенційна здатність до трудової діяльності, котра ґрунтується на висновках медико-соціальних експертних комісій щодо показаних видів професійної діяльності, а також професійно-кваліфікаційний рівень, індивідуально-психологічні властивості, бажання, готовність працювати, а з іншого – потреби підприємств, установ, організацій різних форм власності й господарювання у робітниках і фахівцях за професіями, спеціальностями, освітньо - кваліфікаційними рівнями.

Показниками ефективності реалізації програмних заходів, передбачених у межах цього напрямку, є: кількість створених робочих місць для інвалідів та чисельність працюючих інвалідів [12, 13].

У межах основних напрямків проведення державної політики зайнятості в Україні на період до 2009 року заплановано збільшення чисельності працюючих осіб з обмеженими фізичними та розумовими можливостями до 420 тис. осіб, зокрема шляхом створення 10 тис. робочих місць за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів [14, 15].

Література

  1. Конституція України:  Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 черв. 1996 р. – К.: Парлам. Вид-во,1999. – 88 с.
  2. Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні: Закон України від 21 березня 1991 року.
  3. Закон України «Про зайнятість населення»//Соціальне страхування на випадок безробіття. Серія «Безробіття». Книга 3. – К.: Вид-во ТОВ «Лтава Лізінг», 2003. – 18 с.
  4. Про внесення змін до деяких законів України щодо реалізації інвалідами права на трудову зайнятість: Закон України від 23 лютого 2006 року, №3483-ІУ.
  5. Маршавін Ю., Ляміна Л., Фокас Л. та ін. Єдина технологія обслуговування незайнятого населення в центрах зайнятості України. – К.: ІПК ДСЗУ, 2000. –с.
  6. Маршавін Ю.М., Фокас Л. М., Ляміна Л.Є., Методичні рекомендації щодо надання центарми зайнятості соціальних послуг роботодавцям. – К.:ІПК ДСЗУ. – 2006. - 55 с.
  7. Бондарчук К. Забезпечення трудової зайнятості інвалідів в Україні: стан, проблеми та перспективи.// Соціальний захист. – 2004. - №1. – С.21 – 26.
  8. Бондарчук К.  Формування банку даних для працевлаштування інвалідів.//Соціальний захист. – 2004. - №12. – С. 25 – 29.
  9. Колешня Л. Основні напрями розвитку трудової зайнятості осіб з обмеженими можливостями в контексті Плану дій Ради Європи // Україна: аспекти праці. – 2007. - №4. – С. 22 – 26.
  10. Коляденко Н. В. Проблеми надання соціальної допомоги особам з обмеженими можливостями // Ринок праці та зайнятості населення. – 2007. -№1. – С. 24 – 27.
  11. Козачук О. Соціально – економічне становище інвалідів в Україні та проблеми їх соціального захисту за умови трансформації економіки // Україна:аспекти праці. – 2005. - №;. – С. 12 – 16.
  12. Купалова Г., Лесько О. Зайнятість та професійна реабілітація осіб з обмеженими фізичними можливостями: проблеми і шляхи вирішення// Україна: аспекти праці. - 2004. - №5.- С. 4 – 11.
  13. Панченко В. Надання соціальних послуг особам з обмеженими фізичними можливостями // Роботодавець. – 2005. - №11. – С.10 – 11.
  14. Працевлаштування інвалідів – турбота спільна. З досвіду Запорізького обласного центру зайнятості // Соціальний захист. – 2006. - №7. – С.16 – 18.
  15. Терюханова І. Зайнятість інвалідів: реалії та перспективи // Україна: аспекти праці . – 2007. - №1. – С.3 – 8.

Ключові слова: нормативно-правове забезпечення, люди з обмеженими можливостями, ринок праці, роботодавець, трудова зайнятість.

Ключевые слова: нормативно-правовое обеспечение, люди с ограниченными возможностями, рынок труда, работодатель, трудовая занятость.

Key words: normative and legal security, market of labour, people with limited potentialities, employer, employment.



Номер сторінки у виданні: 64

Повернутися до списку новин