АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ НАВЧАННЯ ТА ВИХОВАННЯ

ЛЮДЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ

Збірник наукових праць

До питання щодо особливостей і механізмів біологічної та соціальної адаптивності людини





М. М. Ільєнко, Л. Т. Тюптя,

професори

ПИТАННЯ ЩОДО ДО ОСОБЛИВОСТЕЙ І МЕХАНІЗМІВ БІОЛОГІЧНОЇ СОЦІАЛЬНОЇ ТА АДАПТИВНОСТІ ЛЮДИНИ

Біологічна адаптивність людини реалізується на базі першої сигнальної системи, соціальна адаптивність - на базі другої сигнальної системи. Кардинальна відмінність між біологічною і соціальною адаптивністю полягає в наявності другої сигнальної системи, яка зумовила виникнення абстрактного мислення свідомості, можливість збереження досвіду виготовлення і застосування знарядь праці, пристосування до умов середовища і видозміна їх для власних потреб. Людина захищає себе від впливу деяких факторів природного відбору не тільки біологічними, а й соціальними засобами адаптації.

Биологическая адаптивность человека реализуется на базе первой сигнальной системы, социальная адаптивность - на базе второй сигнальной системы. Кардинальное отличие между биологической и социальной адаптивностью заключается в наличии второй сигнальной системы, которая обусловила возникновение абстрактного мышления сознания, возможность сохранения опыта изготовления и применения орудий труда, приспособления к условиям среды и видоизменение их для собственных потребностей. Человек защищает себя от влияния некоторых факторов естественного отбора не только биологическими, но и социальными средствами адаптации.

Человеческие существа как животные понимают биологическую адаптацию на основе первой сигнальной системы, социальной адаптации - на основе второй сигнальной системы. Наиболее кардинальное различие между биологическим и sosiaI адаптации является наличие второй сигнальной системы, которые приводят людьми к росту абстрактного мышления, сознания, сохранение опыта изготовления и использования орудий, адаптации и изменения условий environlent для его / ее потребностей. Человеческое существо защищает себя / себя от влияния некоторых факторов естественного отбора не только с помощью биологических средств адаптации, но и через социальные средства.

Адаптивкість здавна цікавила філософів і біологів. Відома точка зору на це явище Арістотеля, давньоримського лікаря Гіппократа, філософа Е. Канта [5], біологів Ж. Б. Ламарка, Ч. Дарвіна [2]. У наш час окремі аспекти цієї проблеми висвітлювались у низці спеціальних робіт біологів [1; 6; 9; 4], соціальних працівників [7], психологів [8] та деяких інших авторів. На разі адаптацію розглядають як одну з найважливіших медикобіологічних, соціальних і психологічних проблем.

Тільки живому властиві такі особливості, як самовідтворення шляхом розмноження, успадкування ознак своїх предків, обмін речовин, реакція на подразнення та відповідь на них тощо, а також адаптивність. Завдяки адаптивності організми здатні виживати і давати потомство, тобто продовжувати життя, пристосовуватися до умов довкілля та соціуму, а також пристосовувати довкілля і соціум до особистих потреб. Адаптивність - це реакція, відповідь живого на зміни в середовищі шляхом певних змін, перебудов функції, змін поведінки, чи навіть змін структури, шляхом корекції поведінки чи психічного стану людини.

Адаптивність здійснюється на всіх рівнях живого - від субклітинного до популяційновидового та біоценотичного, а отже, міждисциплінарною проблемою.

Виокремлюють біологічну і соціальну адаптивність. Зосередимо увагу на характеристиці їхньої сутності та специфічних особливостях.

У суто біологічному аспекті адаптація - це здатність до виживання, її вважають за рушійну силу еволюційного процессу. Дивергенція видів завершується утворенням нових підвидів, а згодом і видів завдяки адаптації нових форм до нових умов, для яких ця нова форма виявилась адекватною. Водночас протилежне явище, дезадаптація, завершується вимиранням форм, які не здатні пристосуватися до нових умов.

Біологічна адаптація є багаторівневою. Вона може бути фізіологічною, поведінковою, морфологічною. Два перших види адаптивності є своєрідною тактикою швидкого реагування організму на зміни у природному середовищі. Вони зворотні у часі, перебувають у межах норми реагування, не виходять за межі програми генотипу, реалізуються без стуктурних змін в організмі. Фізіологічна адаптація - це гомеостаз (внутрішній порядок, взаємодія) функціонального стану організму. Прикладом може слугувати акомодація ока до світла. За достатньо сильного світла структура ока спрацьована так, щоб запобігти надмірному проникненню світла в око, і навпаки, за слабкого світла зіниця ока розширюється. Зміна кривизни кришталика при фокусуванні ока на предмет - це теж акомодація. Фізіологічна адаптація містить також терморегуляцію, безперебійну ритмічну роботу серця, дихання, травлення тощо. Гомеостаз регулюється ендокринною і нервовою системами (безумовними та умовними рефлексами), між якими існують прямі і зворотні зв'язки.

Поведінкова адаптація - це вибір організмом стратегії поведінки. При цьому важливу роль відіграють аналізаторні системи, кора головного мозку, умовні рефлекси. Прикладом може бути поведінка людини на вулиці, у незнайомому колективі.

Третій вид - морфологічна адаптація - результат мутації певних генів ДНК і відповідних морфофункціональних змін організму. Цей вид адаптації є своєрідною стратегією живого, розрахований на перспективу, незворотний у часі, відбувається при зміні генотипу, частковій зміні будови організму. Зміни в організмі здебільшого спрямовані від простого до складного, від однорідного (гомогенного) до дівергенції та морфофізіологічних спеціалізацій. Цей вид адаптації незалежний від волі чи бажання людини, тобто здійснюється ніби пасивно. Як приклад досить простої і швидкої морфологічної адаптації є перебудова бактерій. Під час лікування певної хвороби, наприклад, антибіотиками, гинуть майже усі збудники хвороби. Але можливі випадки, коли одна чи кілька бактерій набувають нечутливості до атибіотика (у результаті мутації). Шляхом розмноження (простим поділом навпіл) ці бактерії швидко утворюють популяцію, стійку саме до цього антибіотика (у тварин, які розмножуються статево, набута ознака не зразу передається спадково: для її прояву потрібні певні умови). Говорячи про пристосування бактерій, можна зазначити, що насправді таке пристосування відбувається в результаті загибелі непристосованих бактерій і виживання мутантів. Інакше кажучи, за адаптацію нової популяції поплатилися життям їхні попередники (рис. 1).

Ознаками біологічної адаптивності виду є критерії біологічного прогресу, що характеризується збільшенням кількості особ виду, розширення ареалів, захоплення видом нових територій. Ознакою дезадаптації є біологічний регрес, що характеризується зменшенням кількості особ, звуженням ареалів і зменшенням територій, на яких вид проживає, і врешті, вимиранням виду.

Розглянемо сутність соціальної адаптивності та її особливості. Соціальна адаптивність властива лише людині, оскільки вона реалізується на базі другої сигнальної системи, сигналами слугують слова - сигнали сигналів - символами предмета чи явища. І хоча існують об'єднання, соціуми і у тваринному світі, наприклад, у мурах, бджіл, морських котиків, пташиних зграях, мавп, вони відрізняються від соціуму людей тим, що інтеграція особ у цьому колективі здійснюється на основі першої сигнальної системи. Сигналами слугують звуки, запахи, світло, тактильні, магнітні тощо. У тваринних коллективах відсутні особистості. Будьяка дія кожного у цьому об'єднанні притаманна одній меті - найчастіше функції розмноження та добування їжі, а також охороні, підтриманні температури у гнізді, будівельній діяльності тощо. Усі дії спеціалізованих групп виконуються на основі інстинктів і безумовних рефлексів, біоритміці. Тваринам не властиві думки, ідеї, абстрактне мислення, аналіз і синтез тощо. Безумовно і серед них існує певна градація, ступінь розвитку психіки (наприклад, емоційність).

Соціальна адаптація - пристосування індивіда до умов соціального середовища, формування адекватної системи відносин із соціальними об'єктами, рольова пластичність поведінки, інтеграція особистості в соціальні групи, діяльність щодо освоєння стабільних соціальних умов, прийняття норм і цінностей нового соціального середовища, форм соціальної взаємодії. Адаптація може здійснюватись у формі акомодації (повного підпорядкування вимогам середовища без їхнього критичного аналізу), конформізму (вимушеного підпорядкування вимогам середовища) і асиміляції (свідомого та добровільного прийняття норм та цінностей середовища на основі особистісної солідарності з ними). Адаптація пов'язана з прийняттям індивідом різних соціальних ролей, адекватним відображенням себе та своїх соціальних зв'язків. Вона відіграє вирішальну роль у соціалізації особистості. Порушенням адаптації вважають асоціальну поведінку, маргінальність, алкоголізм, наркоманію.

Соціальна адаптація - це взаємозумовлений процес пристосування індивіда до соціального середовища і пристосування суспільства до потреб особистості через їхнє задоволення . Відповідність між рівнем соціальних потреб і рівнем їхнього задоволення визначає рівень соціальної адаптації .

Виокремлюють такі компоненти соціальної адаптації: соціальнопобутова, економічна, комунікативна, регулятивна і самореалізація.

Соціальнопобутова адаптація - пристосування індивіда до нових умов життя, побуту, що передбачає покращення його становища, психологічного самопочуття, узгодженість із намірами, інтересами, уподобаннями. Особливо це стосується осіб, які проходять реабілітацію у спеціалізованих закладах, відірвані від сім'ї і узвичаєного способу проживання.

Економічна адаптація здійснюється, як правило, в нових соціальноекономічних умовах життя і стосується всіх цільових груп населення. У такому разі держава на законодавчому рівні регулює її механізми на різних рівнях соціального захисту населення через надання пільг, субсидій, допомог тощо. У вужчому розумінні соціальна адаптація здійснюється в умовах безробіття шляхом працевлаштування, перекваліфікації чи підвищення кваліфікації, а також надання допомог по безробіттю, соціальнопсихологічної підтримки і допомоги. Економічна адаптація залежить від задоволення фізіологічних потреб людей (якісне харчування, одяг тощо).

Комунікативна адаптація зумовлює пристосування індивіда до нових взаємозв'язків і взаємостосунків , розвиток соціальних навичок і умінь, соціальної компетенції. Особливо це стосується позитивної адаптації осіб з адиктивною поведінкою , клієнтів, які зазнали посттравматичного стресу, пережили екзистенційні проблеми тощо. Комунікативна адаптація ефективна лише в умовах включення індивіда в нормальне соціальне середовище зі збереженням власної індивідуальності й унікальності . Люди, які зазнали інвалідності, потребують прийняття свого стану і формування активної життєвої позиції , на власні орієнтації збережені можливості і потенціал. Соціальна адаптація потрібна при входженні людини у різні сфери суспільних взаємовідносин , розширенні кількості контактів, формуванні диференційо ваної поведінки відповідно до її потреб і особливостей психічного стану .

Регулятивна адаптація пов'язана із життєвими циклами людини, переходом від одного віку до іншого, перебігом різних життєвих подій і змін, що вимагають формування нових якостей характеру, рис особистості та вимог до суспільства, яке має забезпечувати гідне існування громадян. Особливо важливою соціальна адаптація виявляється для статеворольових взаємовідносин і взаємостосунків на різних вікових стадіях життя людини. Регулятивна адаптація пов'язана із задоволенням потреб у безпеці та повазі.

Самореалізація - рівень задоволення духовних потреб особистості, реалізації творчого потенціалу. Соціальна адаптація до нової життєвої ситуації чи умов життя здійснюється через активізацію сильних сторін особистості, самореалізацію у трудовій діяльності чи творчості, розширення кругозору і світогляду, подолання екзистенціальних проблем.

Відповідно до умов, що її викликають, вирізняють такі види соціальної адаптації клієнтів соціальних служб: соціальна адаптація до статусу «клієнт соціальної служби»; соціальна адаптація до реабілітаційного соціального фону, що створює соціальна служба; соціальна адаптація до нових соціальних взаємозв'язків і взаємостосунків; допомога в соціальній адаптації до нових умов праці, проживання, відпочинку тощо.

Ознаками повної біологічної та соціальної адаптованості людини є відчуття здоров'я, задоволення життям, відчуття щастя, переважання позитивних емоцій, уміння переконувати, безконфліктне вирішення справ тощо. Дезадаптація - це пригнічення, хворобливий стан, депресивний стан, що може сприяти алкоголізації, наркотизації, вживанню біологічно активних речовин і, врешті, призводити до суїцидів, смерті.

На підставі аналізу всього викладеного ми розробили оригінальну схему адаптогенезу людини (див. Рис. 2). На людину діють такі фактори довкілля, як світло, температура, гравітація, атмосферний тиск, газовий склад і вологість повітря, солоність води, магнетизм тощо середовищ - атмосфери, гідросфери та літосфери. До більшості з цих факторів людина відносно добре пристосована, навчилася захищатися від їхнього негативного впливу. Зі зростанням виробничої діяльності, нерідко ще погано інтегрованої, людина видозмінює, спотворює фактори довкілля, їх тепер називають антропогеновими факторами. Вони призводять до появи глобальних змін довкілля (потепління, озонових дірок, кислотних дощів тощо), їхній вплив на живе набагато сильніший і до них людина адаптована ще погано. До усіх цих факторів людина пристосовується переважно біологічними засобами.

Крім того, у комплексі з абіотичними факторами на людину діють біотичні фактори: віруси, бактерії, гриби, рослини, тварини. Віруси впливають, вживляючи у клітини тіла власну інформацію, внаслідок чого відбувається їхнє розмноження і патогенний вплив на організм людини. Бактерії викликають захворювання, виділяючи токсини та інші біологічно активні речовини чи пошкоджуючи клітини. Гриби, рослини виділяють токсини або отрути. Тваринні організми також діють отрутами чи токсинами або виступають як паразити чи як хижаки людини. Паразити виділяють токсини, що отруюють людину і, крім того, використовують поживу людини. Токсини чи інші речовини сприймаються клітинамимішенями, на мембранах яких є спеціальні рецептори. Організм реагує на їхній вплив, виробляючи імунні антитіла, захищається шляхом фагоцитозу бактерій, а також реагує нервовою та ендокринною системами.

Крім того, людина захищає себе, впроваджуючи засоби профілактики шляхом поліпшення гігієни та санітарії, вживаючи вітаміни тощо.

Що ж стосується механізмів регуляції гомеостазу, то схематично його можна представити так. Різноманітні подразники довкілля сприймаються органами чуттів і надходять до кори головного мозку. Звідти інформація надходить до гіпоталамуса - центра автономної нервової системи. Гіпоталамус надсилає сигнали (гормони та нервові імпульси) у гіпофіз - головну залозу внутрішньої секреції організму. Останній виробляє так звані тропні гормони: тіреотропний (впливає на щитоподібну залозу), кортикотропний (на наднирники), гонадотропний (статеві залози). Гормони цих та інших залоз внутрішньої секреції впливають на автономну нервову систему, яка регулює, управляє, коригує функції організму, тобто призводить до гомеостазу.

Соціальна адаптація - складний, багаторівневий процес - відбувається в різних сферах життєдіяльності людини. Як процес, вона відображає пристосування особистості або соціальної групи, яка потрапила у складні життєві ситуації, до реального соціального середовища. Процес соціальної адаптації починається з усвідомлення особистістю (соціальною групою) тих обставин, що минулий досвід не сприяє досягненню успіху і потрібно змінювати модель поведінки з урахуванням вимог нового соціального середовища. А для зміни поведінкових зразків потрібна активна позиція самої особистості.

Процес соціальної адаптації має конкретноісторичний характер. Тому зусилля особистості чи соціальної групи, їхні можливості щодо засвоєння змін соціального середовища визначаються спрямованістю цих змін, соціальноправовою та моральною ситуацією у країні.

Кожен індивід живе в реальному суспільстві, йому доводиться постійно пристосовуватися до тих чи інших процесів життєдіяльності. І насамперед така адаптованість потрібна у сфері трудових, особистіснопобутових і культурнодозвіллєвих відносин. Тому цілком обгрунтовано виокремлюють три основні види соціальної адаптації: виробничу, побутову, дозвілля.

Усі фактори, крім соціальних, впливають або безпосередньо на організм людини або діють як інформаційний вплив сигналівстресорів першої сигнальної системи. Соціальні фактори - це виробнича діяльність, побутова сфера, спілкування однієї людини з іншою (комунікація), відношення людини і машини (інженерна психологія) і, нарешті, інтрапсихічна адаптація. Абіотичні фактори виробничої сфери діють на людину через першу сигнальну систему, а в соціумі діє друга сигнальна система - словесна інформація. Слово як сигнал сигналів виступає як стресор.

Усі ці структури пов'язані також зворотними зв'язками. Взаємодія всіх цих структур нормалізує гомеостаз, фізіологічний і функціональний стан організму.

Від впливу багатьох факторів природного добору людина захищає себе надбаннями соціуму. Це житло і одяг, засоби пересування, заміна мускульної енергії людини, а саме: використання тварин, знарядь праці, машин, це колосальне зростання об'ємів використання різних джерел енергії, це створення технічних засобів, які допомагають людині в розумовій діяльності та засобів інформаційного зв 'язку, це створення хімічних технологій і синтез багатьох хімічних сполук, це діяльність сільського господарства та харчової індустрії, що забезпечують людину продуктами харчування тощо.

Література

  1.  Георгиевский А. Б. Эволюция адаптации: Историкометодологическое исследование- Л .: Наука, 1989.- 188 с.
  2. Ч. Даовип Происхождение видов путем естественного // Собр на рассылку информации . соч. М .: Л .: Издво АН СССР, 1939. Т. 3. 430 с.
  3. Некоторые проблемы адаптации в морфологии // Scripta Medica Spisy Lekarske университет, ЧССР, 1986. № 59. С. 378.
  4. Ильенко HH Адаптации животных и их в эволюционном Значение процессе J / для К гу ИМЕНИ Т. Шевченка. Депонировано в УкрНИИНТИ 8,08, 1988, № 183.30 с.
  5. Э. кант О применсниии телеологических в философии принципов: М .: Сочинения.- Мысль, 1966.- Т. 5, - 563 с.
  6. Э. Лекявичюс Элементы общей Кафедра : Теории адаптации.- Вильнюс, 1986.274 с.
  7. Тюптя Л. Т., Іванова І, Б. Соціальна робота (Теорія і практика): Навч. посіб. , гдтя студентів вищих навчальних закладів.- К .: Університет «Україна». 2004.- 408 с.
  8. Посохива о местоположении С. Г. Психология адаптирующейся личности.- СПб По ., 2001.240 с.
  9. Шкорбатов Г. Л. К построению общей // Кафедра : Теории адаптации Журн. общей биологии.- 1982.- Т. 43.- № 6.- С. 775787.

Ключові слова: біологічна адаптивність, соціальна адаптивність, дезадаптація, адаптогенез людини, гомеостаз, соціальна адаптація.

Ключевые слова: биологическая адаптация, социальная адаптация, дезадаптация, человеческий адаптогенеза, гомеостаза.

Key words: biological adaptation, social adaptation, disadaptation, human adaptogenesis, homeostasis.



Номер сторінки у виданні: 24

Повернутися до списку новин