АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ НАВЧАННЯ ТА ВИХОВАННЯ

ЛЮДЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ

Збірник наукових праць

Проблема рівних можливостей і залучення до суспільного життя людей з особливими потребами





 О. В. Сокольнікова

ПРОБЛЕМА РІВНИХ  МОЖЛИВОСТЕЙ І ЗАЛУЧЕННЯ ДО СУСПІЛЬНОГО ЖИТТЯ ЛЮДЕЙ З ОСОБЛИВИМИ  ПОТРЕБАМИ

Порушуються питання реалізації принципу рівноправності осіб з особливими потребами та здорових людей, розглянуті можливості залучення інвалідів до активної і продуктивної життя в суспільстві.

Затрагиваются вопросы реализации принципа равноправия лиц с особыми потребностями и здоровых людей, рассмотрены возможности привлечения инвалидов к активной и продуктивной жизни в обществе.

In this article are opened a subject realization of a principle individuals' equal rights with special needs persons and healthy people, and opportunities of disabilities peoples in active and productive life of society.

«Громадяни мають рівні конституційні права», — так записано у ст. 24 Конституції України. Це право закріплено і в міжнародних документах, що ратифікувала Україна. Але реалізація принципу рівності прав щодо людей з особливими потребами має великі складнощі. І проблема не тільки у створенні певних матеріальних умов, проблема ще й у залученні таких людей до повноцінного суспільного життя, створенні комфортної психологічної атмосфери в суспільстві.

Для вирішення цього завдання недостатньо лише психологічної допомоги людям з особливими потребами, потрібне відповідне ставлення усього суспільства до таких людей. Швидке вирішення цієї проблеми неможливе, але працювати в цьому напрямі треба уже зараз.

Щоб привернути увагу до проблеми рівних можливостей і повного залучення до суспільства людей із вадами, на початку 80х років ООН проголосила Десятиріччя інвалідів. Усім країнам — членам ООН було рекомендовано всіляко сприяти залученню інвалідів до світової спільноти за такою програмою:

— створювати національні координаційні органи, які б займалися питаннями, пов'язаними з інвалідністю;

— сприяти  ліквідації  законодавчих  обмежень  участі  інвалідів у суспільному житті;

— поширювати в суспільстві об'єктивну інформацію стосовно інвалідів та інвалідності;

— сприяти запровадженню комунікаційних систем, якими можуть користуватися люди з вадами, наприклад, телефонів з текстовими дисплеями, телевізійних програм із субтитрами для глухих тощо;

— надавати можливість отримати освіту всім дітям із вадами. При цьому належить задовольняти особливі потреби дітей. Один із можливих варіантів — створення освітніх закладів залучення;

— покращувати системи професійної підготовки і працевлаштування людей з вадами;

— вживати заходів для попередження травм та інвалідності;

— створювати реабілітаційні центри, служби допомоги, організації самодопомоги;

— співпрацювати з країнами і регіонами, де послуги для людей із вадами розвинуті недостатньо.

Особливо ефективними є програми, що розраховані на роботу з дітьми. Саме з дитинства формується майбутній повноцінний член суспільства. Освітня система залучення корисна і для малят із вадами, і для дітей із типовим рівнем розвитку. Багато країн уже активно виконують викладену вище програму і запроваджують класи залучення, що дають змогу задовольнити освітні потреби всіх дітей. Досвід цих країн засвідчує: при залученні малят із вадами до школи і високих вимогах до них більшість їх досягає більшого, ніж традиційно вважалося можливим у суспільстві. Хоча, звичайно, для створення справді високоякісної й ефективної системи освіти для малят із вадами та затримками розвитку треба зробити ще дуже багато.

В Україні програми залучення дітей, родин, учителів та суспільства реалізують і потребують широкої підтримки громадськості.

Освітні програми залучення дають можливість малятам із вадами взаємодіяти зі звичайними дітьми, спостерігати за ними, наслідувати їх. Інакше кажучи, дітиінваліди можуть отримувати такий соціальний досвід, як і їхні здорові товариші. Спілкування з інвалідами корисне і для звичайних дітей, їхніх сімей, учителів та місцевої громадськості.

Освітня система залучення корисна і для малят з вадами, і для дітей з типовим рівнем розвитку. Перебування у класі зі здоровими ровесниками дає дитині з вадами можливість розвивати відповідні її віку комунікативні та соціальні навички.

Інтенсивна соціальна взаємодія сприяє встановленню дружніх, позитивних соціальних стосунків, свого роду мережі соціальної підтримки. Щодо інтелектуального розвитку, то заняття із залученням дітей з особливими потребами сприяють концентрації уваги дітей, посиленню їхньої мотивації до навчання.

Досвід успішного перебування в середовищі залучення в ранньому віці є суттєвим підґрунтям для подальшої освітнього залучення та підвищення кваліфікації протягом усього життя. Діти з особливими потребами можуть брати участь у різноманітних громадських програмах, що допомагають їм оволодіти вміннями, потрібними для успішного самостійного життя у суспільстві.

Навчання у класах залучення корисне і для дітей без вад. Вони з раннього віку починають розуміти, з якими труднощами стикаються інваліди, стають чутливими до потреб інших, толерантніше сприймають людські відмінності. Вони дізнаються, що кожен може подолати значні перешкоди і досягти успіху. Дослідження продемонстрували, що діти, які навчаються у класах залучення, краще ставляться до несхожих на них людей. У них спостерігається вища соціальна відповідальність, більша впевненість у собі.

Піклування про дітейінвалідів може бути складною справою, навіть в ідеальних умовах, і потребує від сім'ї значних зусиль. Коли маля з вадами починає відвідувати клас залучення у звичайній місцевій школі, батьки бачать, що їхня дитина вже не така ізольована від навколишнього світу, і відчувають полегшення. Поступово життя таких родин стає наближеним до життя більшості звичайних сімей.

Можливість віддати дитину до місцевої школи є важливим чинником для більшості родин. Поперше, батьки отримують можливість працювати. Інакше це було б важко зробити, оскільки діти з вадами потребують постійної уваги. Подруге, в таких сім'ях можуть бути й інші діти. Якщо всі вони відвідують одну школу, батьки можуть брати активнішу участь в їхньому навчанні та вихованні. Потретє, родини дітей із вадами починають отримувати підтримку з боку інших батьків, з якими налагоджуються дружні стосунки.

Усі батьки непокояться про майбутнє своїх дітей, проте ця стурбованість набагато вища у батьків дітейінвалідів. Активна участь у процесі навчання і виховання дещо зменшує тривогу. Залучення батьків до розроблення навчальних планів для своїх дітей дає їм змогу відчути, що вони не одинокі, що вони є членами «команди», яка їх підтримає і допоможе подолати труднощі в щоденній роботі з малятами.

Лише тоді, коли батьки, вчителі і фахівці працюють разом, можна сподіватися на успіх у складній справі адаптації до звичайного життя дитини з особливими потребами. Досвід успішної колективної роботи з дитиноюінвалідом у перші роки її життя надихнув багатьох батьків на подальші зусилля, і вони продовжували цю справу протягом усього життя.

Педагогічні підходи залучення корисні також для родин дітей без особливих потреб. Така практика дає їм можливість збагатити свій досвід новими важливими видами стосунків. Вони більше дізнаються про людські відмінності, про те, якого догляду потребують діти з вадами. Родини опановують нові види взаємної допомоги, що сприяє згуртуванню суспільства.

Багато батьків здорових дітей активно допомагають сім'ям дітейінвалідів. Вони спонукають місцеву владу створювати систему соціальних послуг, відповідним чином переобладнувати транспортні засоби, будівлі. Деякі батьки організовують центри, де дитина з вадами могла б перебувати певний час. Це дає змогу тимчасово відпочити членам її сім'ї. Чим більше людей дізнається про проблеми дітейінвалідів, тим ефективнішою й дієвішою стає підтримка суспільства.

Дітиінваліди, залучені до звичайного життя, стають повноцінними членами суспільства і часто вже не лише не потребують підтримки громади, а й, навпаки, роблять свій внесок у загальну справу. Перебування у звичайних школах дітей із вадами допомагає всім зрозуміти специфічні, проблеми таких людей.

Запровадження класів залучення може бути корисним для суспільства і з економічного погляду. Навчання малят із вадами разом зі здоровими однолітками у більшості випадків дешевше, ніж створення альтернативних шкіл. Завдяки зменшенню кількості спеціальних освітніх закладів не розпорошуються педагогічні ресурси держави. Крім того, діти, які в ранньому дитинстві були залучені до ясел і дитячих садків загального профілю, самостійніші (чи й зовсім не потребують сторонньої допомоги) і здатні продовжувати навчання у звичайних школах та інших навчальних закладах.

Суспільство багато втрачає, коли певна частина людської спільноти не залучена до активного і продуктивного життя. Частково розв'язати цю проблему дає змогу освітня система залучення. Діти, які граються і навчаються у групах змішаного складу, стають компетзнтнкми, незалежними, працьовитими людьми, завжди готовими допомогти іншим. А інваліди отримують можливість адаптуватися до звичайного життя і, як і всі, працювати на загальну користь.

Ключові слова: діти-інваліди, адаптація, суспільне життя, програми залучення.

Ключевые слова: дети-инвалиды, адаптация, общественная жизнь, программы привлечения.

Key words: children with special needs, adaptation, social life, programs of the junction.



Номер сторінки у виданні: 73

Повернутися до списку новин