АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ НАВЧАННЯ ТА ВИХОВАННЯ

ЛЮДЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ

Збірник наукових праць

Використання інтерактивних методів навчання в процесі підготовки фахівців соціальної роботи в Луцькому інституті розвитку людини Університету «Україна»





УДК 378.14

Завідувач кафедри соціальної роботи,

 к. філос. наук, доцент Гітун Наталія Іванівна,

викладач кафедри соціальної роботи Закусило О.Ю.,

 Луцький інститут розвитку

людини Університету «Україна»

ВИКОРИСТАННЯ ІНТЕРАКТИВНИХ МЕТОДІВ НАВЧАННЯ

В ПРОЦЕСІ ПІДГОТОВКИ ФАХІВЦІВ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ

 В ЛУЦЬКОМУ ІНСТИТУТІ РОЗВИТКУ ЛЮДИНИ

УНІВЕРСИТЕТУ «УКРАЇНА»

USE OF  INTERACTIVE METHODS OF STUDYING IN TRAINING PROCESS OF SOCIAL WORK SPECIALISTS IN LUTSK INSTITUTE OF HUMAN DEVELOPMENT OF UNIVERSITY UKRAINE.

У статті розглядаються теоретичні засади інтерактивного навчання у вищих навчальних закладах.

Ключові слова: соціальний працівник, інтерактивне навчання, активні та інтерактивні методи навчання, освітній процес.

 

Постановка проблеми. Епоха глобальних соціальних та економічних змін визначає нові цивілізаційні стандарти. В інформаційному суспільстві успіх розвитку є результатом вмілого примноження та використання ресурсів знань, обсяг яких зростає швидкими темпами. Ефективне перенесення знань у свідомість їх користувачів і вміння успішно їх застосувати у всіх сферах життя є сучасними завданням освіти. Тому привід до зацікавлення активними та інтерактивними методами навчання є очевидним, оскільки щораз коли мова йде про ефективність навчання, освіти загалом, більша увага приділяється дидактичним методам, які сприяють швидкому та успішному поширенню ресурсів знань.

Необхідним є вирівнювання прогалин в культурі та освіті, які відділяють посткомуністичні спільноти від розвинутого демократичного суспільства, якщо ми хочемо якнайшвидшими темпами досягнути рівня якості життя розвинутих країн. І тут з'являється другий привід нашого зацікавлення інтерактивними методами навчання. Вони не лише покращують навчання, але також формують партнерські відносини між студентом та викладачем, вчать співпраці та спільних дій, дозволяють природним способом досягнути стандартів демократичної культури.

Аналіз останніх досліджень і публікацій.  На сучасному етапі розвитку вищої освіти в Україні актуальними є питання впровадження інтерактивних методик і практик. Проблема використання таких методик в закладах освіти розглядалася у працях відомих вітчизняних дослідників  Н.Софій, В.Кузьменка, О.Пометуна, Л.Пироженка, В.Петровича, В.Сидорова, закордонних вчених Б.Бадмаєва, А.Смолкина, Б.Айсмонтаса, А.Вербицького та інших науковців.

На сьогодні мережа вищих навчальних закладів різних рівнів акредитації та форм власності в Україні має близько 1200 установ. Наша держава володіє потужним людським потенціалом, рівень якого є головною домінантою у вимірюванні індексу людського розвитку за методикою програми ПРООН. Вже протягом останніх десятиліть досягнутий визначний рівень освіти, який вимірюється як сукупний індекс грамотності дорослого населення та сукупна частка учнів і студентів, і становить більше 99% та 78% відповідно, що є в числі найвищих показників серед інших країн світу [3,9].

Метою статті є теоретичне обґрунтування та проведення аналізу використання у вищій школі інтерактивного навчання, окремих його методів; виокремлення основних характеристик та умов його ефективного застосування.

Слід зауважити, що навчання є доволі складним процесом, який містить у собі непрості види психічної та практичної діяльності об'єктів та суб'єктів (тих, кого навчають, та тих, хто навчає), а його організація є багатофакторною функцією таких компонентів, як особливості учасників процесу (лектори, слухачі), характеру, змісту, засобів, джерел, форм та методів навчального процесу та умов його організації.

На даний момент увага педагогів, викладачів все частіше і частіше спрямовується на освоєння інноваційних форм та методів навчання, що базуються на діяльнісних та діалогових (внутрі- і міжгрупових) формах пізнання. Серед основних факторів розвитку особистості в контексті сучасної освіти є предметно-практична діяльність та взаємодія між людьми [6,23].

Розвиток самостійності і творчості учнів, студентів, загалом, тих, хто навчається, активізація їх пізнавальної діяльності – ця проблема була і залишається однією із актуальних завдань педагогічної науки. Сучасна орієнтація освіти на формування компетенцій як готовності і здатності людини до діяльності і спілкування передбачає створення дидактичних і психологічних умов, в яких той, хто навчається може виявити не лише інтелектуальну і пізнавальну активність, але і власну соціальну позицію, свою індивідуальність, виявити себе в якості суб’єкта навчання.

Однією з характеристик сучасної освіти є та, яка стосується пасивності навчання, оскільки учасник цього процесу повинен сприймати знання у формі, поданій йому педагогом, викладачем. Звідси, і домінування традиційного способу трансляції знань методами, які подають знання, в основному лекціями. Тому, в залежності від рівня пізнавальної активності учасників навчального процесу розрізняють пасивне та активне навчання [2,46]. Пасивні методи навчання це способи взаємодії студентів/слухачів і викладача/лектора, в якій останній є основною дійовою особою, що управляє ходом заняття, а студенти/слухачі виступають в ролі пасивних учасників, що підпорядковуються директивам педагога. Зв’язок викладача/лектора з тими, хто навчаються, здійснюється за допомогою опитування, самостійних, контрольних робіт, тестів тощо. Потрібно сказати, що в деяких випадках цей підхід успішно спрацьовує в руках досвідченого педагога, особливо, якщо учасники мають чіткі цілі, спрямовані на ґрунтовне вивчення предмета. Лекція – найбільш поширений пасивний метод навчання, який широко використовується при навчанні у вищих закладах.

Активне навчання дозволяє студентові/слухачеві брати активну участь в пізнавальному процесі, виконуючи творчі, пошукові, проблемні завдання, у більшій мірі ставати суб’єктом навчальної діяльності, вступати в діалог з викладачем [1,42]. Активні методи навчання це способи взаємодії учасників навчання, при якій викладач і студенти/слухачі взаємодіють один з одним, а ті, хто навчаються, не пасивні об’єкти, а активні учасники процесу навчання. Якщо в пасивних методах основною дійовою особою і менеджером заняття був педагог, то тут він і студенти/слухачі знаходяться на рівних правах.

Інтерактивне навчання – це спосіб пізнання, що здійснюється в формах спільної діяльності тих, хто навчається: всі учасники освітнього процесу взаємодіють один із одним, обмінюються інформацією, спільно вирішують проблеми, моделюють ситуації, оцінюють дії колег і свою власну поведінку, занурюються в реальну атмосферу ділового співробітництва щодо вирішення проблеми. Слід зазначити, що таке навчання ґрунтується „на прямій взаємодії учнів (тих, хто навчається) з навчальним оточенням, а навчальне середовище виступає як реальність, в якій учасники знаходять для себе сферу досвіду, що засвоюється” [4, 28]. Багато хто між активним і інтерактивним навчанням ставлять знак рівності, але, не дивлячись на спільність, вони мають відмінності. Інтерактивні методи навчання можна розглядати як найбільш досконалу форму активних методів. Інтерактивні методи, на відміну від активних, зорієнтовані на більш широку взаємодію тих, хто навчається не тільки з педагогом, але і один з одним і на домінування активності студентів/слухачів в процесі навчання.

Визначальними особливостями активного та інтерактивного навчання, які відрізняють його від звичайного (пояснювального) є: активізація мислительної діяльності того, хто навчається, шляхом формування спеціальних умов, котрі сприяють цьому, незалежно від бажання учасника; формування навиків самостійного, творчого вироблення рішень в умовах ігрового імітаційного моделювання, підвищеної мотивації і емоційності тих, хто навчається; перманентні взаємні комунікації слухачів і викладачів, які розвивають обидві сторони з позицій рефлексій [7, 68]; активне пред'явлення і використання знань і умінь педагогами.

Оскільки активне навчання дозволяє навчити його учасників співпраці, тому воно і є інтерактивним. В даному випадку, знання та досвід кожного учасника процесу навчання надзвичайно цінні. Напевно, найбільші знання має викладач, який веде заняття, експерт в даній галузі. Не зважаючи на це, свій досвід, свої знання, свій спосіб сприйняття світу вносить кожен учасник навчального процесу. Саме спосіб постановки питання, виявлення труднощів у розумінні обговорюваного питання може вказати нові напрями пошуку для всіх учасників групи. Базування на спільному досвіді всіх учасників навчання створює шанс багатобарвності, багатосторонності навчання.

Роль інтерактивних методів навчання в процесі педагогічної взаємодії різні вчені-дослідники та педагоги-практики визначають по-різному: хтось бачить в них панацею, що вирішує всі проблеми процесу навчання, хтось – суттєве доповнення до системи методів навчання, що використовуються в сучасній традиційній освіті, хтось – інструмент, що дозволяє значно урізноманітнити достатньо однотипну форму пізнання оточуючої дійсності, хтось – якісно інший підхід до організації освітньої діяльності.

Мабуть, кожен із зазначених підходів до визначення ролі інтерактивних методів має право на існування. Разом з тим, розуміння терміну «інтерактивні методи навчання», а, як наслідок, і його використання дуже часто є не зовсім точними. В якості слова, що визначає головну особливість даних методів навчання, використовують прикметник «інтерактивний», що означає «заснований на взаємодії». Однак, взаємодія, виступаючи базовим елементом будь-якої освітньої діяльності, в більшій чи меншій  мірі присутня при використанні практично будь-якого з методів навчання. 

Американський соціолог і соціальний психолог  Джордж Мід, що був засновником інтеракціонізму, розглядав розвиток суспільства і соціального індивіда (соціальне «Я») в нерозривній єдності. Він вважав, що походження «Я» є цілком соціальним, а головна його характеристика  - здатність бути об’єктом самоспостереження, саморефлексії та самоконтролю.

Таким чином, можна зробити висновок проте, що в даному випадку під інтерактивністю розуміється не просто процес взаємного впливу об’єктів один на одного, а спеціально організована  пізнавальна діяльність, що має яскраво виражену соціальну спрямованість.

Відповідно, до інтерактивних методів можуть бути віднесені ті методи навчання, які організують процес соціальної взаємодії, на основі якої в учасників виникає так зване «нове» знання, що народилося безпосередньо в ході цього процесу, або стало його результатом.

На даний час існує наступна класифікація методів навчання, яка зустрічається роботах українських та польських науковців [2;3;4;]: імітаційні методи активного навчання, тобто такі способи та прийоми проведення занять, в яких навчально-пізнавальна діяльність побудована на імітації професійної діяльності та неімітаційні (проблемна лекція, лекція-диспут, метод залучення, прес-конференції, мозкові штурми тощо). У свою чергу, імітаційні методи діляться на ігрові та неігрові. До перших відноситься проведення різного роду ігор (ігрове проектування, рольові та ділові ігри,  ігри-імітації тощо, до інших – аналіз конкретних ситуацій („сase study”), вирішення ситуативних задач.

Необхідною умовою є етап рефлексії, в ході якого викладач організовує обговорення і аналіз колективної діяльності, при цьому потрібно звернути увагу на завдання, що вирішуються учасниками. Відзначимо, що розвиток професійної компетентності слухачів здійснюється в різних видах діяльності: індивідуальній дії, груповому обговоренні, груповій аналітичній роботі, мовному спілкуванні, що створює ефект максимальної і різносторонньої завантаженості кожного учасника і повною мірою імітує процеси, що мають місце в реальній повсякденній практиці соціального педагога.

Оскільки при організації освітнього процесу за академічного навчання студентів в Україні переважає лекторій, то при такому підході навчальна активність слухачів підмінюються активністю викладача, що, звичайно ж, жодною мірою не сприяє формуванню установки тих, хто навчається на інтелектуальну і творчу самостійність, пошукову активність, самоосвіту і самовдосконалення – основних психологічних механізмів отримання людиною цілісної культури і компетентності.

І хоча лекція – найбільш часто вживана форма навчання, під час якої викладач повідомляє майбутнім соціальним працівникам максимальну кількість інформації в обмежений період часу, використання активних методів навчання дозволяє змінити характер лекційних занять. Методом активізації є вже найпростіша дискусія, питання та відповіді після чи в ході прочитаної лекції. Необхідність формулювання питання вимагає розуміння змісту, перетворення його на власну мову та спосіб розуміння. Проте активність в інтерактивному навчанні повинна йти глибше. В ньому повинно знайти своє місце мистецтво аргументації, пошуку істини, самостійного розв'язання проблеми, подолання труднощів у розумінні, прагнення до перманентної самоосвіти. Всі інтерактивні методи в кінцевому рахунку повинні власне служити прагненню до самостійного розв'язання проблеми, засвоєння знань, тренування вмінь та формування власної позиції [8,56].

Використання таких методів не повинно стати самоціллю, і є нелегкою справою. Такі методи потрібно ще поєднати зі змістом, потрібно мати повне усвідомлення того, яку користь матимуть учасники та як її реалізувати. До занять із застосуванням інтерактивних методів потрібно значно більше готуватись, ніж до традиційної лекції.

Щоб навчання із застосуванням інтерактивних методів не перетворилося на милу, але неефективну забаву, потрібне точне планування результатів. Результат повинен бути: конкретним (не „учасники будуть краще управляти підлеглими інституціями”, а, наприклад, „учасники зможуть управляти робочим часом своїх працівників”); вимірюваним (не „учасники ознайомилися з методами розв'язання конфліктів”, а, наприклад, 30 осіб вмітимуть розв'язувати конфлікти в п'ятьох типових ситуаціях);  узгодженим з очікуваннями учасників освітньої взаємодії (претенденти повинні знати їх цілі та результати, і перед початком занять виразити згоду на запропоновану методику); реалістичним, а саме таким, що враховує засоби, уміння та час; визначеним у часі, враховувати як цілий навчальний цикл(дисципліну), так і його окремі частини [3,23-24].

Заплановані таким чином результати потрібно обов'язково перевірити. В цьому оцінюванні не стільки важливим є те, що зробив чи сказав ведучий, скільки те, що дійсно сприйняли учасники вишколу.

В Луцькому інституті розвитку людини Університету «Україна», на кафедрі соціальної роботи, також широко використовується інтерактивне навчання та інноваційні методики викладання. Зокрема, у процесі викладання таких дисциплін, як «Інноваційні методики в соціальній роботі», «Прикладні методики в соціальній роботі» застосовуються такі методи як дискусія, «мозковий штурм», робота в малих групах, рольові  та ділові ігри, аналіз конкретних ситуацій („сase study”), різного роду ситуаційні задачі, ігрове проектування (або управління проектами),  ігри тренувального характеру (ігри-вправи), ігри-імітації тощо.

    Окремо слід виділити, таку форму навчання як тренінг. Тренінг – це: ефективна форма роботи для засвоєння знань; інструмент для формування умінь і навичок; спілкування в довірчій атмосфері і неформальній обстановці; пізнання себе і навколишнього світу, в тому числі глибше емоційне сприйняття своєї професійної приналежності. Зокрема, елементи тренінгу використовуються на дисциплінах  різного спрямування таких як «Конфліктологія», «Прикладні методики в соціальній роботі», «Тренінг умінь спілкування», «Технології проведення тренінгу в соціальній роботі», «Інноваційні методики в соціальній роботі», «Самокерована групова робота».

Слід зазначити, що на напрямі підготовки «Соціальна робота»  під час проведення Державної атестації використовуються практичні завдання типу „сase study”, під час яких студенти-випускники вирішують конкретні ситуації як фахівці соціальної роботи для виходу клієнта з складної життєвої обставини, що склалася, шляхом пошуку оптимальних варіантів надання соціальних послуг та допомоги.

Напевно, багато з методів, про які йшлося вище, мають іншу назву в освітніх технологіях інших країн. Однак, без сумніву, для впровадження активних методів навчання немає альтернативи.

Є лише певні проблеми у їх застосуванні. Так, значна потреба виникає під час проведення активних навчальних заходів у необхідності використання широкої палітри технічних засобів навчання (ТЗН), до яких відносяться різноманітні модераційні (коркові, магнітні) таблиці (дошки), фліп-чарти зі змінними блокнотами, відеозасоби (відеокамери, відеопрогравачі та телевізори), аудіозасоби (лінгафонне обладнання та для синхронного перекладу) тощо. Найбільш чільне місце в цьому списку займає саме персональний комп'ютер, застосування якого в навчальному процесі є значним. Зокрема для проведення мультимедійної презентації чи викладу навчального матеріалу [3,44]. Слід зауважити, що навчальних аудиторій, укомплектованих такими ТЗН у наших навчальних закладах ще не достатньо.

В Україні розбудована потужна мережа вищих навчальних закладів, з високопрофесійним викладацьким складом, значна частина якого здатна проводити навчальний процес активними методами (зокрема представників молодої генерації), в тому числі й у дистанційному форматі [5, 30].

Висновки. Таким чином, використання активних та інтерактивних методів навчання передбачає таке керівництво процесом пізнання, коли створюється сприятливий психологічний клімат, що дозволяє управляти постійним діалоговим процесом, коли використовується така система методик та технологій навчання, яка спрямована головним чином не на трансляцію педагогом готових знань і їх відтворення, а на самостійне оволодіння цим обсягом знань в процесі активної пізнавальної діяльності, яка спрямовується викладачем.

У програмних документах нашої країни передбачено забезпечення розвитку національної освіти на основі нових прогресивних тенденцій, а це вкрай важко, а то й зовсім неможливо, без запровадження у навчально-виховний процес науково-методичних досягнень, що стосуються новітніх педагогічних технологій (а саме інтерактивних методик навчання), без створення системи інноваційного забезпечення освітнього процесу.

 

Список використанoї літератури

  1. Айсмонтас Б.Б. Теория обучения: схемы и тесты / Б.Б.Айсмонтас  – М.: ВЛАДОС - ПРЕСС, 2002. – 176 с.
  2. Інноваційні технології навчання в системі підготовки та підвищення кваліфікації державних службовців / Під заг.ред. В.Г.Логвінова та С.К.Хаджираєвої. - Одеса: ОРІДУ УАДУ, 2002. – 253с.
  3. Інтерактивні методи навчання: [навч. посібник] /За заг. ред. П.Шевчука і П.Фенриха. – Щецін, Вид – цтво WSAP, 2005.– 170 с
  4.  Інтерактивні технології навчання: теорія, практика, досвід роботи / [Уклад. О. Пометун, Л. Пироженко.] – К. : А.П.Н., 2002. – 136 с.
  5. Карпук В.І. Курси дистанційного навчання / В.І.Карпук, А.О.Чемерис, П.І.Шевчук.- Львів: ЛРІДУ НАДУ, 2005. - 72с.
  6. Панина Т.С. Современные способы активизации обучения: [Учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений] / Т.С. Панина, Л.Н. Вавилова; Под ред. Т.С. Паниной. – 4-е изд. – М.: Издательский центр «Академия», 2008. – 176 с.
  7. Поліщук В. А. Теорія і методика професійної підготовки соціальних педагогів в умовах неперервної освіти: [Монографія] / Віра Аркадіївна Поліщук / За ред. Н.Г.Ничкало. – Тернопіль: ТНПУ, 2006. – 424 с.
  8. Софій Н.З. Про сто і один метод активного навчання / Н.З.Софій, В.У.Кузьменко. – К.: Крок за кроком, 2004. – 128 с.

 

В статье рассматриваются теоретические основы интерактивного обучения в высших учебных заведениях.

Ключевые слова: социальный работник, интерактивное обучение, активные и интерактивные методы обучения, обучающий процесс.

 

The article deals with theoretical fundamentals of interactive studying in higher educational institutions.

Key words: social worker, interactive studying, active and interactive methods of studying, educational process.



Номер сторінки у виданні: 40

Повернутися до списку новин