АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ НАВЧАННЯ ТА ВИХОВАННЯ

ЛЮДЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ

Збірник наукових праць

Соціалізація студентів з особливими освітніми потребами: актуальність проблеми





УДК 378.06 – 056.26

СОЦІАЛІЗАЦІЯ СТУДЕНТІВ З ОСОБЛИВИМИ ОСВІТНІМИ ПОТРЕБАМИ: АКТУАЛЬНІСТЬ ПРОБЛЕМИ

  Рокотянська Леся Олегівна

асистент кафедри педагогіки та управління навчальними закладами

РВНЗ «Кримський гуманітарний університет» (м. Ялта)

Постановка проблеми. Перед сучасним суспільством стоїть актуальна проблема створення умов рівних можливостей, що сприяють засвоєнню  людьми з обмеженими можливостями соціального досвіду та становленню їх як  рівноправних  членів суспільства.

Вища освіта для людини з особливими потребами є важливою ланкою в процесі становлення її як повноцінної особистості. Здобуття вищої освіти людьми з інвалідністю регламентовано Законом України «Про освіту» (1991), проектом Закону «Про вищу освіту» (2011), які передбачають доступність для кожного громадянина усіх форм освітніх послуг; їх безперервність і різноманітність; рівноправність умов для їх реалізації.

На сучасному етапі у сфері вищої освіти важливе місце серед актуальних соціально-педагогічних проблем займає соціалізація студентів з обмеженими можливостями, тому що саме вища школа маючи власне специфічне інституціональне середовище впливає на перебіг процесу соціалізації, створюючи свої унікальні умови.

Розуміння сутності та особливостей процесу соціалізації студентів з обмеженими можливостями є проблемним питанням для багатьох представників освітнього простору внз. Отже, існує нагальна потреба в дослідженні проблем соціалізації студентів з особливими освітніми потребами з метою своєчасного надання психолого-педагогічної допомоги та розробки науково зумовлених програм та технології успішної соціалізації.

Аналіз останніх досліджень. Наприкінці  XX століття в країнах ближнього зарубіжжя, включаючи Україну, почала формуватися нова концепція освітньої системи для людей з обмеженими можливостями. Зокрема стало приділятися значна увага проблемі навчання у вищих навчальних закладах певних категорій людей з інвалідністю, як важливої ланки в процесі становлення особистості, подальшої соціальної адаптації та інтеграції. Процес соціалізації є предметом дослідження фахівців багатьох галузей наукового знання. Проблеми соціалізації молоді перебували в полі зору дослідників з початку ХХ століття. Серед учених, які суттєво вплинули на розвиток соціалізаційної проблематики, слід назвати Г.Тарда, Г. Гітінса, Г. Лебона, Е. Дюргейма та інші.  Але на сучасному етапі у сфері вищої школи особливості соціалізації студентів з особливими освітніми потребами у вітчизняній літературі ще не є у повній мірі предметом спеціального дослідження. Це питання у різних аспектах вивчали вчені Ю. Богінська, О.Глузман, М. Євтух, А. Капська, О. Карпенко, Л. Міщик, Г.Овчаренко, П.Плотніков, С. Савченко, С. Харченко, С. Шашенко.

Метою статті є визначення особливостей соціалізації студентів з обмеженими можливостями як актуальної проблеми  соціально-педагогічної діяльності вищого навчального закладу.

Основний зміст статті. На сучасному етапі розвитку соціально-педагогічної науки прийнято вважати, що соціалізація – це двосторонній процес, що включає в себе, з одного боку, засвоєння індивідом соціального досвіду через входження в соціальне середовище, систему соціальних зв’язків, з іншого – це процес активного відтворення системи соціальних зв’язків індивідом завдяки його активній діяльності, активному входженню  в соціальне середовище.

Соціалізація – складний і багатогранний процес становлення людини як члена сучасного йому суспільства, для якого характерне прийняття і наслідування його цінностей, норм, культури, володіння мовою і необхідними соціальними навичками, здійснення прав і обов'язків у різноманітних соціальних взаємодіях.

Сенс соціалізації розкривається в таких процесах, як соціальна адаптація, інтеграція, саморозвиток і самореалізація.

Соціалізація – це безперервний процес, що триває протягом усього життя. Він розпадається на етапи, кожен з яких «спеціалізується» на рішенні визначених завдань, без опрацювання яких подальший етап може не настати, може бути спотворений або загальмований.

За визначенням А.Капської соціалізація – це процес послідовного входження індивіда в соціальне середовище, що супроводжується засвоєнням та відтворенням культури суспільства, внаслідок взаємодії людини з стихійними та цілеспрямовано створюваними умовами життя на всіх її вікових етапах .

Враховуючи багаторівневість структури соціального середовища, на макрорівні особливого значення для соціалізації молоді набувають: спосіб життя, тобто сукупність умов, які забезпечують життєдіяльність на всіх рівнях розвитку потреб, установок, диспозицій особистості; умови, що забезпечують реалізацію нагальних потреб особистості (екологічних, житлово-побутових); умови, що забезпечують самоствердження, самовиявлення особистості на рівні соціальних потреб (професійне становлення, задоволення культурних потреб) [7, с.63].

Існують певні взаємозв'язки соціалізації з вихованням – цілеспрямованим, свідомо здійснюваним впливом на особистість суспільства та його соціальних інститутів з метою організації та стимулювання активної діяльності особистості. Однак ці процеси не можуть бути ідентичними, адже соціалізація відбувається як під впливом цілеспрямованих зусиль, так і в результаті безпосереднього впливу середовища, що таїть у собі елементи стихійності, неорганізованості. Отже, соціалізація є значно ширшим процесом, ніж виховання, який може бути як організованим, так і стихійним, не завжди усвідомлюваним.

Процес виховання повинен ґрунтуватися на принципі послідовності, враховувати особливості соціального становлення особистості, відповідати комплексу вимог її соціалізації. Соціалізація – процес засвоєння людським індивідом визначеної системи знань, норм і цінностей, що дозволяють йому функціонувати як повноправний член суспільства. Соціалізація включає як соціально контрольовані процеси цілеспрямованого впливу на особистість (виховання), так і стихійні спонтанні процеси, що впливають на її формування.

   Існують спільні й відмінні ознаки між соціалізацією і розвитком – процесом, у результаті якого відбувається зміна (перехід до вищого стану) якостей особистості. Спільне полягає в їх зумовленості соціальними, зовнішніми чинниками, а відмінне – в тому, що розвитку властива і наявність внутрішніх рушійних сил (суперечностей, які виникають на межі внутрішнього і зовнішнього світу індивіда, за невідповідності потреб і можливостей, очікуваного і отримуваного, бажаного і реального тощо) та психофізіологічних змін. Поняття «соціалізація» та «розвиток» не протиставляються і не ототожнюються, а взаємодоповнюються. Саме психологічні особливості розвитку детермінують процес вибірковості особистості до різних взаємодій з оточенням. Знання цих особливостей забезпечує успішне навчання, виховання та формування соціально зрілої особистості.

   Соціалізація людини розгортається в конкретних умовах її життєдіяльності. Цей процес охоплює всі аспекти залучення особистості до культури, навчання і виховання, за допомогою яких вона набуває соціальності, спроможності брати участь у соціальному житті. Успішній соціалізації сприяють такі чинники, як зміна поведінки, очікування і прагнення відповідати їм. У процесі історичної практики індивід виявляє свою соціальну сутність, формує соціальні якості, набуває особистого життєвого досвіду. Об'єктивно, формуючи та розвиваючи власне “Я”, особа не може існувати без спілкування та поза діяльністю.

 Процес соціалізації відбувається у конкретному середовищі, тобто у сфері соціалізації.

Складний і багатогранний процес соціалізації продовжується все життя людини, проходячи низку вікових етапів. Л. Міщик виділяє наступні з вказаних етапів: а) первинний; б) становлення соціальної зрілості; в) вибір професії; г) реалізація вибору у трудовій діяльності; д) післятрудовий [5, с.129]. Необхідно підкреслити, що набуття соціальних якостей, необхідних для життя, є соціальним розвитком, особистістю соціалізації студента.

У результаті вивчення наукових досліджень [1; 2; 4], можемо визначити, що теоретично процес соціалізації поділяють на два взаємовпливових етапи: адаптацію – пристосування людини до оточуючого світу, в тому числі і до суспільного середовища; та інтеріоризацію – засвоєння, привласнення людиною знань, норм певного суспільства, що стають складовими елементами самосвідомості її особистості. Суттєвий її момент – це розвиток соціально активної особистості.

Так, Г. Овчаренко, у своєму дисертаційному дослідженні, особливості процесу соціалізації студентської молоді бачить у наявності трьох його стадій, а саме: 1) адаптаційна (охоплює перший і частково другий курси) – спрямована на оволодіння способами навчально-професійної діяльності, її основним змістом є адаптація індивіда до нових умов; 2) ціннісно-діяльнісна, або диспозиційна (охоплює частково другий, третій і четвертий курси) – забезпечує розв'язання протиріччя між ціннісними орієнтаціями на цілі життєдіяльності й засобами їх досягнення, детермінованими соціальними умовами життя індивіда; 3) професійна (охоплює випускний курс) – сприяє завершенню професійно-особистісного становлення студентів, перетворенню їх у активних суб'єктів соціалізаційного процесу [6, с.8].

Розглядаючи процес соціалізації студентської молоді, С. Шашенко відмічає, що це «багатогранний процес, який включає педагогічні (виховання і самовиховання) і соціальні (субїктивні умови життєдіяльності, соціальні інститути) впливи, які відбуваються в поглядах і поведінці студентів. Вони взаємопов’язані  й виступають у сукупності, забезпечуючи як безпосередній так і опосередкований вплив на особистість студента» [8, с.2].

Процес соціалізації як складова педагогічного процесу у закладах вищої освіти набуває змісту творення освітньо-виховних і практично-життєвих передумов особистісного й соціального становлення студента, а саме:

- розвивається його здатність до реалістичної самооцінки;

- нагромаджується особистий досвід суспільного життя й взаємодій, а відтак, і відповідні знання, уміння, навички, компетенції, звички, поведінкові автоматизми тощо, створюються базисні когнітивні, емоційно-вольові й практично-діяльнісні персональні передумови виконання множини соціальних ролей дорослої людини;

- формуються соціальні потреби, якості й здатності особистості – комунікабельність, культурна розвиненість і вихованість, громадянськість і патріотизм тощо, а також її духовність.

Як бачимо, у кожному з складників змісту навчання й освіти міститься соціальний елемент, який спрямовується на розв’язання проблеми підготовки студента до самостійного життя, вибору поведінки, складання професійно значущих проектів.

Щодо особливостей соціалізації студентів з обмеженими можливостями то їх можна розглядати в декількох аспектах:

- психологічний аспект – врахування психологічних особливостей студента з інвалідністю (його рис характеру, темпераменту, комунікативних здібностей, самооцінки);

- соціальний аспект – студент з фізичними обмеженнями належить до окремої соціальної групи людей-інвалідів. Коли молода людина з особливими потребами входить у нове середовище вищого навчального закладу, вона відчуває ситуацію вибору життєвого шляху, потребує допомоги у формуванні певних соціальних ролей та реалізації своїх життєвих планів;

- біологічний аспект, який зумовлений фізичними недоліками, що були народжені чи трапилися після якогось життєвого випадку. Тому в соціально-педагогічній діяльності внз цей аспект потребує особливої уваги.

Студенти з особливими освітніми потребами мають певні проблеми, які з’явилися в попередні періоди життя та навчання і суттєво впливають на їхню пізнавальну активність, соціалізацію та інтеграцію в освітнє середовище. Серед них: прогалини в знаннях; труднощі у сприйнятті навчального матеріалу у загальноприйнятому вигляді; знижена працездатність, підвищена втомлюваність та виснажливість, порушення концентрації уваги; підвищена вразливість до інфекційних захворювань і, у зв’язку з цим, проблеми з відвідуванням занять; дефіцит комунікабельності; низька соціальна активність; звичка до невимогливого, поблажливого ставлення, завищені уявлення про свої можливості; низький рівень мотивації досягнення мети, відчуття втрати майбутнього; нерішучість, низька самооцінка, нерозвиненість самоконтролю; підвищена тривожність, вразливість, емоційна нестійкість тощо.

Негативність ситуації в процесі соціалізації для студентів з особливими освітніми потребами збільшується ще й тим, що майже всі вони відчувають обмежене спілкування з однолітками, фізичне недомагання, дуже часто молоді люди не мають можливості навіть виходити на вулицю, незахищені від зростаючого інформаційного впливу, що забезпечують електронні засоби масової інформації, що для цієї групи юнацтва є ледве не єдиним засобом зв'язку з зовнішнім світом. Для студентів з інвалідністю характерно поширення настрою соціального песимізму, невіри в те, що вони зможуть хоча б якось реалізувати свої можливості, посилюється споживчий характер ставлення до життя, втрачається довіра до людей і держави.

Аналіз наукових праць дозволяє констатувати, що в умовах вищого навчального закладу у молодої людини з фізичними обмеженнями з’являється можливість більше зрозуміти себе, розібратися в своїх почуттях, взаємостосунках з іншими людьми, суспільством. Це й зумовлює появу інтересу до питань моралі, духовності, релігії, мистецтва. Саме в умовах вищого навчального закладу студент з особливими потребами повинен оволодіти комплексом соціальних функцій та ролей.

Зрозуміло, у кожного студента з інвалідністю є певні психологічні особливості та фізичні обмеження, що ускладнюють процес навчання, соціалізації та соціальної адаптації. Тому для того, щоб забезпечити рівний доступ цієї групи людей до закладів освіти необхідне переосмислення та впровадження в навчальний процес спеціальних методів, нових педагогічних технологій.

Найважливішим для студентської молоді з числа інвалідів в процесі соціалізації є період адаптації до умов навчання у вищому навчальному закладі, набуття нового статусу, засвоєння нових соціальних ролей (спеціаліст-професіонал, громадський активіст, сім’янин тощо). Тому важливим є створення певних соціально-педагогічних умов, які б полегшували процес навчання, тобто:

- забезпечення особливого підходу до студентів з особливими освітніми потребами який повинен враховувати специфіку хвороби, психологічний стан, психологічні чи соціальні проблеми, темп викладання дисциплін має бути достатньо повільним, гнучким, пристосованим до потреб інвалідів; навчальне навантаження повинно регулюватися залежно від ступеня інвалідності;

- організація психолого-педагогічного та медичного супроводу в продовж усього періоду навчання, з метою своєчасно надання комплексної допомоги, профілактики та корекції негативних проявів поведінки студента з інвалідністю, надання;

- врахування ідеї науковців про те, що соціалізація пов'язана з адаптивними процесами. Соціальна адаптація студента з обмеженими можливостями – це процес активного пристосування особистості до освітнього середовища за допомогою різних засобі та організації певних умов.

Соціалізація в період навчання у вузі грає найважливішу роль у розвитку особистості з інвалідністю. Вона може проходити як природно і легко, так і складно і проблематично. Тому дуже важливо приділяти цьому процесу гідну увагу, не тільки з боку перерахованих мною вище елементів вузу, а й самих викладачів, які в свою чергу повинні бути як вченими, так і педагогами.

Усі вищезазначені питання є проблемним полем в практичній соціально-педагогічної діяльності освітньої системи, тому потребують більш досконалого дослідження та науково зумовлених шляхів вирішення.

Висновки. Соціалізації студенів з особливими освітніми потребами є актуальним питанням сьогодення. Становлення студентів з інвалідністю має свої особливості, тому ефективність цього процесу залежить від організації певних умов  соціально-педагогічної діяльності внз. Однією із важливих складових соціалізації студентів з особливими потребами є процес засвоєння певних соціальних ролей, що відбувається в процесі адаптації та інтеграції в освітній простір вищої школи.

Спрямованість, цілі, характер здійснення процесу соціалізації студентів з інвалідністю, їх становлення як суб'єктів суспільних відносин, формування як фахівців в значній мірі впливають на якісні характеристики перспектив розвитку українського суспільства.

Отже, існує нагальна потреба в подальшому дослідженні проблем соціалізації студентів з особливими освітніми потребами з метою конкретизації, вдосконалення та розробки науково зумовлених програм та технології успішної соціалізації.

Література:

1. Богинская Ю.В. Характеристика этапов становления понятия «социализация» в отечественной науке // Проблеми сучасної педагогічної освіти. Сер. Педагогіка і психологія. Зб. статей. Вип.8. – Ч. 1 – Ялта.: РВВ КГУ, 2005. – С. 53-59.

2. Глузман О.В., Щеколодкін В.Ф., Подобєдова Т.Ю., Чуєва О.О. Навчання людей з особливими потребами у вищій школі. – Сімферополь. – 2006. – 20с.

3. Євтух М.Б, Сердюк О.П. Соціальна педагогіка: Підручник. – К.: МАУП, 2002. – 232 с. – Бібліогр.: с. 221-226.

4. Лукашевич М. П. Соціалізація. Виховні механізми і технології: Навч.- метод. посібник. – К.: ІЗМН, 1998. – 112 с.

5. Міщик Л. І. Соціальна педагогіка: Навч. посібник / Інститут змісту і методів навчання. – К., 1997. – 139 с.

6. Овчаренко Г. Е. Педагогічні умови соціалізації студентів мистецько-педагогічних спеціальностей у позанавчальній діяльності: Автореф. дис... канд. пед. наук: 13.00.05 / Луганський національний педагогічний ун-т ім. Тараса Шевченка. – Луганськ, 2005. – 20 с.

7. Социальная педагогика: Курс лекций: Учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений / Под общ. ред. М.А.Галагузовой. – М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2001. – 416 с.

8. Шашенко С.Ю. Соціальне становлення студентської молоді у позааудиторний час у вищих навчальних закладах: Автореф. дис на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук. 13.00.05 / Нац. пед ун-т ім. М. П. Драгоманова. – К., 2004. – 20 с.

 

Анотація. У статті розкрито особливості соціалізації студентів з обмеженими можливостями як актуальної проблеми соціально-педагогічної діяльності внз.

Ключові слова: вищий навчальний заклад, студенти з особливими освітніми потребами, соціалізація, інтеграція, соціальна адаптація.

 

Аннотация. В статье раскрыты особенности социализации студентов с ограниченными возможностями как актуальной проблемы социально-педагогической деятельности вуза.

Ключевые слова: высшее учебное заведение, студенты с особыми образовательными потребностями, социализация, интеграция, социальная адаптация.

 

Summary. In the article the features of the socialization of students with disabilities as actual problems of social and educational activities of the university.

Keywords: higher education, students with special educational needs, socialization, integration, social adaptation.



Номер сторінки у виданні: 95

Повернутися до списку новин