АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ НАВЧАННЯ ТА ВИХОВАННЯ

ЛЮДЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ

Збірник наукових праць

Практичні аспекти формування соціально-комунікативної активності у дітей зі зниженим розумовим розвитком





УДК 316.772.4:376.013.77-056.313

ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ СОЦІАЛЬНО-КОМУНІКАТИВНОЇ АКТИВНОСТІ У ДІТЕЙ ЗІ ЗНИЖЕНИМ РОЗУМОВИМ РОЗВИТКОМ

ПРАКТИЧЕСКИЕ АСПЕКТЫ ФОРМИРОВАНИЯ СОЦИАЛЬНО-КОММУНИКАТИВНОЙ АКТИВНОСТИ У ДЕТЕЙ СО СНИЖЕННЫМ УМСТВЕННЫМ РАЗВИТИЕМ

PRACTICAL ASPECTS OF FORMING OF SOCIALLY-COMMUNICATIVE ACTIVITY FOR CHILDREN WITH MIONECTIC MENTAL DEVELOPMENT

О.І. Проскурняк

Розглядаються показники соціально-комунікативної активності у розумово відсталих дітей, обґрунтовується добір діагностичних методик, визначається мета програми з формування соціально-комунікативної активності у розумово відсталих дітей, визначаються її етапи, блоки, аналізується їх зміст та результати впровадженої програми.

Ключові слова: комунікативна діяльність, соціально-комунікативна активність, програма, психолого-педагогічна діяльність, діти зі зниженим розумовим розвитком.

Рассматриваются показатели социально-коммуникативной активности у умственно отсталых детей, обосновывается отбор диагностических методик, определяется цель программы из формирования социально-коммуникативной активности у умственно отсталых детей, определяются ее этапы, блоки, анализируется их содержание и результаты внедренной программы.

Ключевые слова: коммуникативная деятельность, социально-коммуникативная активность, программа, психолого-педагогическая деятельность, дети со сниженным умственным развитием.

The indexes of socially-communicative activity are examined for retard children, the selection of diagnostic methodologies is grounded, a program aim is determined from forming of socially-communicative activity for retard children, her stages, blocks, are determined, their maintenance and results of the inculcated program are analysed.

Key words: communicative activity, socially-communicative activity, program, psychological and pedagogical  activity, children with mionectic mental development.

 

Сучасний стан суспільних процесів дозволяє констатувати той факт, що природний розвиток соціально-комунікативної активності старших дошкільнят і молодших школярів зі зниженим розумовим розвитком, коло спілкування яких обмежується лише родиною та закладами освіти нижчий за дітей без порушень у розумовому розвитку. Цю проблему дозволяє вирішити цілеспрямована психолого-педагогічна корекційно-розвивальна діяльність з формування соціально-комунікативної активності дітей зі зниженим розумовим розвитком в закладах освіти.

Психологічні основи формування соціально-комунікативної активності розкриваються в роботах В. Бехтерєва, П. Блонського, Л. Божович, Л. Виготського, П. Гальперіна, Л. Герасимової, В. Давидова, І. Дубровиной, І. Кона, К. Корнілова, О. Леонтьєва, В. Мухіної, В. Петровського, С. Рубінштейна, Д. Ельконіна та ін.

Метою статті є обґрунтування програми з формування соціально-комунікативної активності дітей старшого дошкільного та молодшого шкільного року, її короткий виклад та аналіз результатів експериментального впровадження.

Соціально-комунікативна активність – це сукупність знань, вмінь та ціннісних орієнтацій, які обумовлюють доцільну комунікативну поведінку особистості в соціальному середовищі. Під соціально-комунікативною активністю дітей зі зниженим розумовим розвитком розуміємо їх позитивно активні дії, спрямовані на перетворення оточуючої дійсності, що виявляється в умінні гармонізувати стосунки з оточуючими, прояві організаторських здібностей, небайдужості до проблем дітей та дорослих, ініціативності при організації різних заходів у групі тощо.

Особливо важливим завданням у психолого-педагогічній діяльності з розвитку соціально-комунікативної активності дітей з розумовою відсталістю є набуття комунікативних навичок та досвіду активної комунікативної взаємодії. Це не можливо вирішити традиційними методами. Ефективнішими стають інноваційні психологічні технології. Функції психолога, який працює з розумово відсталими дітьми в закладах освіти: соціальна адаптація, соціалізація, соціальний розвиток дітей; психологічна підтримка дітей та їх сімей; участь у проектуванні та функціонуванні виховного середовища, яке сприяє розкриттю особистості дітей; вивчення вікових та індивідуальних особливостей дітей з розумовою відсталістю; психологічна робота з батьками; причинна діагностика (розкриття причин виникнення тих або інших соціальних перепон розвитку особистості); розробка психолого-педагогічних рекомендацій, які сприяють розвитку комунікативної діяльності, соціалізації, соціальної адаптації таких дітей.

Отже, зміст роботи психолога у закладах спеціальної освіти – сприяння соціальному розвитку кожної особистості, раннє виявлення кола їх проблем та впровадження  розвиваючих та корекційних психолого-педагогічних програм.

Психолого-педагогічна програма з розвитку соціально-комунікативної активності дітей з розумовою відсталістю складається з певних етапів та блоків.  На першому етапі виявляється рівень соціально-комунікативного розвитку дітей. Другий етап – діагностичний. На цьому етапі проводиться індивідуальна оцінка соціально-комунікативної активності, соціальних проблем й особливостей нервово-психічного статусу дитини. З огляду на результати першого етапу можливе обстеження дітей за допомогою набору психологічних тестів. Психолог діагностує мікросередовище дітей зі зниженим розумовим розвитком (тип сім’ї, взаємовідносини в ній та ін.). Третій етап психолого-педагогічної діяльності спрямований на розвиток  соціально-комунікативної активності старших дошкільнят та молодших школярів з розумовою відсталістю в закладах освіти. Велика увага приділяється формуванню комунікативних навичок, збагаченню комунікативного досвіду, активізації комунікативної взаємодії, конструктивному вирішенню конфліктних ситуацій, адекватної поведінки в різних соціальних ситуаціях, ініціативності, небайдужості по оточуючих подій тощо. Реалізується це за допомогою широкого спектра і методів (авторські програми, індивідуальні заняття-консультації тощо). Завдання психолога у зв'язку з цим – психологічний супровід такої діяльності в освітньому закладі. Фахівець для виявлення соціальної активності у дітей використовує методи діагностування.

Аналіз літератури з теми дозволив виявити компоненти соціальної активності дітей [1]:

- когнитивний – знання про соціокомунікативну діяльність людини;

- мотиваційний – потреби у комунікації;

  • комунікативний – прийняття норм та правил комунікативної діяльності;
  • емоційний – розвиток емпатії, почуттів, вміння адекватно реагувати на  комунікативні події навколо тощо;
  • креативний – творче сприйняття комунікацій, пошук нестандартних рішень у розв’язанні комунікативних завдань.

На основі аналізу літератури [2, 3] були визначені складові соціально-комунікативної активності, які можна вважати показниками її сформованості: розвинуті організаторські здібності, вміння гармонічно спілкуватися з оточуючими, комунікабельність, небайдужість, ініціативність. Згідно цього було дібрано діагностичні методики.

Для вивчення комунікабельності, адекватної орієнтації у собі, готовності до комунікацій була використана методика Q-сортировки поведінки в групі (адаптована). Методика має 6 шкал: залежність, незалежність комунікабельність, некомунікабельність, прийняття «боротьби», відхід від «боротьби».

Для вивчення комунікативних та організаторських здібностей використовувався тест-опитувальник КОЗ для дітей.

З метою вивчення розвинутості соціально-комунікативних якостей дітей, батькам була запропонована анкета для батьків Р. С. Немова, а також методика визначення соціальної активності дітей (авторська).

Умовно можна визначити три рівні соціально-комунікативної активності дітей зі зниженим розумовим розвитком.

Високий рівень – діти ініціативні в комунікаціях, жваво реагують на соціальні події, активно беруть у них участь, позитивно ставляться до оточуючих як дорослих, так й однолітків, пропонують власні варіанти вирішення комунікативних ситуацій, небайдужі до оточуючих, намагаються допомогти тим, хто на їх погляд потребує допомоги, активно беруть участь у підготовці свят та організаційних заходів в групі, мають креативні ідеї щодо їх удосконалення, гармонійно взаємодіють з оточуючими.

Середній рівень сформованості соціально-комунікативної активності –діти спрямовані на взаємодію з оточуючими, беруть участь у заходах групи, але їх необхідно зацікавлювати певними діями, спонукати до комунікативної активності, вони небайдужі до того, що коїться навколо, але не завжди намагаються щось змінити, прокоментувати, допомагають та відповідають тільки після просьби, не завжди висловлюють свої думки до подій.

Низький рівень соціально-комунікативної активності – діти недовірливі, по-більшості замкнені, важко включаються у сумісну навчальну, ігрову діяльності та комунікативні взаємини, не беруть на себе провідні ролі, рідко висловлюють власні думки до того, що коїться навколо, без особливого інтересу беруть участь у святах та інших соціальних заходах, дещо пасивні щодо подій в групі, складно встановлюють комунікативні контакти, не виявляють ініціативи  в спілкуванні з оточуючими, бажання запропонувати власні варіанти вирішення певних соціальних ситуацій.

У створенні психолого-педагогічної програми з розвитку соціально-комунікативної активності дітей зі зниженим розумовим розвитком  були використані такі принципи:

- комплексного підходу до організації комунікативної діяльності з урахуванням індивідуальних та вікових особливостей дітей;

-  розвитку здібностей та інтересів дітей;

- визнання прав дитини на самовизначення та самореалізацію;

- співробітництва педагогічного колективу та батьків у процесі розвитку соціально-комунікативної активності дітей;

- гуманізація педагогічного управління освітньо-виховним процесом.

Серед засобів, що були застосовані у програмі розвитку соціально-комунікативної активності дітей визначено головними: сюжетно-рольові ігри, аналіз казок з можливими варіантами їх завершення, програвання соціально-комунікативних ситуацій, розвиваючи завдання тощо.

Метою програми є створення умов, які сприяють розвитку соціально-комунікативної активності дітей, активізації їх комунікативної діяльності, налагодження контактів серед вихованців освітнього закладу, усвідомленню батьками та педагогічним колективом необхідності діяльності, спрямованої на формування соціально-комунікативної активності дітей зі зниженим розумовим розвитком та налагодження їх стосунків з соціумом.

Програма розвитку соціально-комунікативної активності у дітей зі зниженим розумовим розвитком складалася з IV блоків та була реалізована з учнями молодших класів спеціальних загальноосвітніх шкіл-інтернатів І-ІІ ступенів м. Харкова. В експерименті були задіяні 150 школярів початкових класів, 75 з яких склало контрольну, 75 – експериментальну групи.

І блок. Гармонізація стосунків у групі.

ІІ блок. Стимулювання соціально-комунікативної активності на соціально-побутовому рівні.

ІІІ блок. Активізація соціально-комунікативної активності у процесі ігрових занять.

IV блок. Оптимізація соціально-комунікативної активності в процесі пізнавальної діяльності.

І блок. Гармонізація стосунків в групі та з батьками.

Мета занять: покращення міжособистісних стосунків між дітьми, з вихователями, емоційне розкріпачення.

До блоку увійшли заняття по таким темам:

  1. Увага до оточуючих.
  2. Ми – це група.
  3. Вчимося володіти собою.
  4. Керуємо емоціями.
  5. Саморозкриття.
  6.  Подолання сором’язливості.

Наш досвід довів, що І блоку програми слід проводити груповим та мало груповим методами. Заняття І блоку готують дітей до взаємодії в групі. Заняття проводилися з усіма членами групи. Зауважимо, що не всі діти були одразу готові до комунікативної взаємодії. Потребувався певний час поки вони «включилися» у заняття. Заняття з кожної теми І сектору тривало декілька днів, у середньому 3-4. Наприкінці кожної теми надавалося домашнє завдання в якому повинні були прийняти участь батьки. Для батьків дітей з розумовою відсталістю було проведено лекцію та бесіди щодо особливостей виконання домашнього завдання, надані необхідні роз’яснення.

Також у І блоці були проведені лекція та дискусія з батьками на тему «Соціально-комунікативна активність та її роль у соціалізації особистості дітей з особливими потребами».

Для педагогічних працівників освітнього закладу був проведений семінар: «Соціально-комунікативна  активність та методи її формування у дітей зі зниженим розумовим розвитком».

ІІ блок. Стимулювання соціально-комунікативної активності на соціально-побутовому рівні.

Мета занять: стимулювання соціально-комунікативної активності, формування бажання допомогти оточуючим, розвиток емпатії, небайдужості, активізація комунікативної діяльності.

До ІІ блоку увійшли заняття по таким темам:

  1. Чистота навколо.
  2. Екологія.
  3. Покупки.
  4. Транспорт.
  5. Допомога іншим.
  6. Дозвілля.

У ході занять другого блоку увагу було акцентовано на формуванні соціально-комунікативної активності дітей у різних  ситуаціях. Наприклад, щодо заняття «Дозвілля» ми обговорювали поняття «час дозвілля», запитували, як його вони звичайно проводять, пропонували визначити оптимальне проведення дозвілля, аналізували їх пропозиції, визначали доцільніші відповіді. Тих дітей, хто не дуже охоче  відповідав активізували за допомогою додаткових питань, заохочувань тощо.

На заняттях за темою «Допомога іншим» були розіграні соціальні ситуації (Наприклад, «хтось підсковзнувся на ожеледиці та не може самостійно піднятися, що будете робити»?). Відповіді та дії дітей обговорювались, визначалися доцільні дії. Якщо дитина поводилися байдуже, то ситуацію проектували на неї, наприклад: «А чи було тебе приємно, якщо б ти впав, а інші пройшли мимо і навіть не запитали чи потрібна допомога?».

До занять ІІІ блоку «Активізація соціально-комунікативної активності у процесі ігрових занять» були задіяні сюжетно-рольові ігри, що ґрунтувалися на різних казках.

Казки було згруповано по темам:

  1. Спрямовані на необхідність об’єднання сумісних дій за для успіху всіх. «Ріпка», «Теремок», «Як тварини зимували», «Іван і сірий вовк», «Гуси-лебеді», «Василиса Прекрасна», «Півник та бобове зернятко», «Три порося», «Бременські музиканти», «Як Хома образи копив».
  2. Казки, що стимулюють етичну комунікативну поведінку: «Золотий півник», «Казка про сплячу красуню та сім богатирів», «Казка про Царя Салтана» (А. Пушкін); «Карлик Ніс» (В. Гауф); «Билина про Добриню Нікітича та змія Горинича»; «Царівни золотого, срібного та мідного царств», «Селянин та змія», «Чарівна Василиса»; «Мандрування Нільса з дикими гусьми» (Г. Андерсен).
  3. Казки, що активізують самоідентифікацію: «Казка про глупе мишеня», «Казка про розумне мишеня» («С. Маршак), «Казка про золоту рибку» (А. Пушкін), «Три ведмедя»; «Дюймовочка», «Гидке каченя» (Г. Андерсен), «Дядя Федір, Пес та Кіт або Простоквашино» (Є. Успенський).
  4. Казки, спрямовані на необхідність особистісного росту: «Слоненя» (Р. Киплинг), «Маленький Мук» (В. Гауф), «Зірковий хлопчик» (О. Уайльд), «Дикі лебеді» (Г. Андерсена), «Чарівник Ізумрудного міста» (А. Волкова), «Аленька квітка» та ін.
  5. Казки, що акцентують увагу особистості на потребі в інших, на егоїстичної або альтруїстичної поведінки: «Казка про Хому та Ховраха», «Морозко», «Сліпа конячка» тощо.

Зауважимо, що не обов’язково використовувати весь сюжет казки. Достатньо вибрати фрагмент сюжету та змодефікувати його. Важливо, щоб діти змогли запропонувати інші варіанти розвитку подій, де герої будуть активнішими, тобто стимулювати комунікативну активність та комунікативну діяльність дітей

IV блок. Оптимізація соціально-комунікативної активності в процесі пізнавальної діяльності. До цього блоку увійшли заняття  з розвитку пізнавальних можливостей та комунікативної активності дітей зі зниженим розумовим розвитком.

Були проведені заняття на тему «Казки у фарбах», «Мистецтво біля нас», «Лідерські якості», фестиваль «Ми можемо все» тощо.

Участь дітей у цих заходах розвивало  комунікативну, соціальну, творчу, пізнавальну активності. В ході апробації занять цього блоку було доведено, що застосування суб'єктно-орієнтовних форм у розвитку соціально-комунікативної активності дітей може активізувати кожного учасника, незважаючи на їх кількість. Так, проведення пізнавально-ігрових програм з елементами театралізації «Мій приятель світлофор», «Птиці наші друзі», «Свято весни» дозволило створити умови для продуктивної реалізації кожного учасника.

Вихователям груп були надані практичні рекомендації щодо активізації соціально-комунікативної активності дітей в процесі розвиваючих занять різної спрямованості. Для цього проводилися семінари та лекції. З метою ознайомлення батьків з роллю соціально-комунікативної активності в процесі реалізації програми були неодноразово організовані батьківські збори, на яких обговорювалися теоретичні питання та практичні рекомендації щодо розвитку комунікативної діяльності, комунікативних якостей, зокрема соціально-комунікативної активності.

Зауважимо, що в процесі формування соціально-комунікативної активності дітей з розумовою відсталістю враховувалися їхні емоційні реакції, задіяність в іграх, відносини з іншими дітьми, ставлення до занять, а також всі виникаючі проблеми дитини фіксувалися в протоколах.

Отже, у процесі реалізації програми з формування соціальної активності були використані діяльнісний та комплексний підходи. Було виявлено, що діяльнісний підхід потребує організації мотиваційного, змістового, операційного, когнітивного компонентів комунікативної діяльності. Комплексний підхід передбачає сполучення всіх видів діяльності (дозвіллєвої, пізнавальної, трудової, комунікативної).

Вищевикладене дозволяє дійти висновків.

Ефективною буде різнопланова діяльність, оскільки необхідно за допомогою діагностичних методик виявити та згрупувати дітей по рівням розвитку соціально-комунікативної активності, ознайомити педагогічний колектив з методиками формування соціально-комунікативної активності молодших школярів, гармонізувати міжособистісні стосунки між дітьми, встановити постійний контакт з їх батьками та залучити їх до активної співпраці. Активна співпраця психолога, педагогічного колективу, батьків дітей з розумовою відсталістю в освітньому закладі є необхідною умовою реалізації програми з розвитку соціально-комунікативної активності.

Мета розробленої програми – розвивальна, яка має навчальну, виховну, корекційну, розвивальну функції. Навчальна вирішується в формі ігрових завдань, з використанням етюдів, ситуацій, ігор. Корекційна – спрямована на гармонізацію стосунків з оточуючими, виправлення недоліків у комунікативній поведінці. Розвивальна – спрямована на розвиток соціально-комунікативної активності, виховна – на соціальне виховання дітей. Психолого-педагогічна програма з розвитку соціально-комунікативної активності спрямована на активізацію комунікативної, соціально-побутової діяльності, небайдужості до оточуючих, активної життєвої позиції, сприяє адекватної реакції на соціальні події, розширює репертуар соціально- значущих та комунікативних реакцій.

При систематичному впливі на особистість розумово відсталої дитини адекватнішою є використання спеціально дібраної системи занять з метою розвитку комунікативних можливостей і становлення соціально вагомих особистісних якостей, ґрунтуючись на активізації сфер розвитку дітей – пізнавальної, емоційної, поведінкової.

Реалізація програми передбачає зміну настанов, які виявляються у стереотипних діях, емоційних, комунікативних реакціях. Застосовувалися прийоми навчання вирішення конфліктних ситуацій, навикам комунікативної взаємодії, емоційного розкріпачення, формування почуття придатності до групи, активної соціальної позиції.

 Для психолого-педагогічної діяльності з розвитку соціально-комунікативної активності адекватнішою є спеціально дібрана система, яка включає до себе всі рівні роботи з учасниками: інформаційно-пізнавальний, особистісний, поведінковий. Визначення напрямів впливу, добір засобів здійснюється з врахуванням індивідуально-психологічних особливостей розвитку дітей зі зниженим розумовим розвитком, тому робота здійснювалася в індивідуальній та груповій формах.

Доведено, що після впровадження розробленої психолого-педагогічної програми в експериментальній групі кількість дітей з високим рівнем соціально-комунікативної активності зросла на 14 %, з середнім – на 24 %, з низьким зменшилася на 28 %, тоді як в контрольній кількість дітей з високим рівнем соціальної компетентності збільшилася на 1 %, з середнім – на 2 %, а з низьким знизилася на 3%, що доводить ефективність впроваджених заходів. Таким чином, отримані позитивні дані свідчать про ефективність психолого-педагогічної програми з формування соціально-комунікативної активності дітей зі зниженим розумовим розвитком.

Перспективою подальшого дослідження є розробка й впровадження комплексної програми з розвитку комунікативної діяльності школярів з розумовою відсталістю.

Список літератури

  1. Герасимова Л. А. Воспитание социальной активности детей в учреждениях дополнительного образования / Л. А. Герасимова. – дис. канд. пед. наук. – Оренбург, 2003. – 176 с.
  2. Емельянов Ю. Н. Активное социально-психологическое обучение / Ю. Н. Емельянов. – М.: Есмо-пресс, 2003 – 315 с.
  3. Жуков Ю. М. Диагностика и развитие компетентности в общении / Ю. М. Жуков, Л. А. Петровская, П. В. Растянников. – М.: Мир, 1990. – 360 с.
  4. Софій Н, Єрмаков І. Кроки до компетентності та інтеграції в суспільство: науково-методичний збірник/ Н.Софій І.Єрмаков. – К.: Контекст, 2000. – 336 С.


Номер сторінки у виданні: 144

Повернутися до списку новин