АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ НАВЧАННЯ ТА ВИХОВАННЯ

ЛЮДЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ

Збірник наукових праць

Особливості соціально-педагогічної роботи в навчальних закладах із агресивними школярами





УДК 159.922.7                                                           Кириленко В.Г.,

кандидат психологічних наук,

доцент кафедри соціальної роботи

Інституту соціальних технологій

 

ОСОБЛИВОСТІ СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ РОБОТИ В НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ З АГРЕСИВНИМИ ШКОЛЯРАМИ

 

Резюме. У статті розглядаються особливості соціально-психологічної роботи в навчальних закладах зі школярами, схильними до  агресивної поведінки.

Ключові слова:  агресія, агресивність,  агресивна поведінка, молодші школярі, стани здоров'я.

Резюме. В статье рассматриваются особенности социально-психологической работы в в учебных заведениях со школьниками, склонными к агрессивному  поведению.

Ключевые слова: агрессия, агрессивность, агрессивное поведение, младшие школьники, состояния здоровья.

Summary: The specific of social psychological work at school with pupils tend to be aggressive is discussed in the article.

Key words: aggression, aggressive behavior, semor pupil, level of health.

 

Постановка проблеми. Cьогодні ведеться багато розмов стосовно насилля над дітьми, насилля в сім'ї, жорстокої поведінки відносно дітей, жінок і т.д., але актуальним постає питання: причини появи насилля вцілому. Відповіді однозначної немає, але зрозумілим є те, що наслідками жорстокого ставлення до оточуючих завжди є серьозна шкода здоров'ю та життю, соціально-психологічному розвитку жертви, соціалізації постраждалого. Особливого значення набує насилля та агресія дітей в межах навчального закладу, оскільки батьки постраждалої дитини звинувачують і батьків насильника, і самого насильника, і вчителів. Але сьогодні школа залишається сам на сам з проявом агресивністі школярів.

Метою даної статті є визначення особливостей соціально-педагогічної роботи в навчальних закладах з агресивними школярами на основі проведеного дослідження.

Аналіз досліджень та публікацій. Останнім часом збільшилося число робіт присвячених різним складовим питання дитячої та підліткової агресивної поведінки: аналізу дитячої агресивності у навчально-виховних закладах, факторів впливу на розвиток дитячої агресивності, змісту корекційного впливу на агресію школяра (А.Гуггенбюль, С.Шебанова, Крюкова С., Слободяник Н. та інші), шляхи та способи примирення школярів після конфлікту (М.Бутовська).

В своїх статтях ми розглядаємо агресивність в межах системного підходу, оскільки це дозволяє фокусуватись на походженні та формах прояву агресивної поведінки, динаміці та механізмах  прояву дитячої агресивності.

До розуміння поняття агресія ми підходили з точки зору різних авторів і наукових розумінь, отже агресією ми будемо вважати  мотивовану деструктивну поведінку, яка вступає в протиріччя з соціальною нормою та завдає шкоду (психічну чи фізичну) іншим об'єктам соціальної взаємодії через групові чи індивідуальну дію, ворожість, неприязнь, гнів, які важко прогнозуються чи контролюються. А агресивність – це стійка риса особистості; готовність до агресивної поведінки [5; 6].

Агресивна поведінка є однією з форм реагування на різні неблагоприємні ситуації у фізичному, психологічному чи соціальному плані, що викликають фрустрацію, стрес. Агресивною є цілеспрямована, руйнівна поведінка дитини, в результаті якої є руйнівні для жертви наслідки та порушення норм суспільної поведінки. Агресивна поведінка школяра може мати відкритий чи закритий, прихований  характер і бути спрямована на об'єкт-подразник, чи на предмет розрядки негативного емоційного стану (речі об'єкта, що образив), чи аутоагресію. Основними формами прояву агресивної поведінки є: вербальна, фізична, змішана агресія, аутоагресія. Але як вказує С.Г.Шебанова «в якому б вигляді агресія не виступала – фізичному впливі чи словесній перепалці, опосередковано чи через розрядку іншого виду, - вона виступає як деструктивна поведінка»

Аналіз статистики, наукової літератури, кримінальної хроніки свідчить, що в основі прояву агресивного поведінки школярів, лежать декілька складових: жорстока повідінка дорослих, особливості соціального виховання дитини, особливості індивідуально-психологічного розвитку дитини. Можна сміливо говорити, що агресія є одним з механізмів прояву активності та самовираження дитини [1;2; 5; 8]..

Під активністю ми розуміємо внутрішню здатність мислити, діяти, здійснювати вчинки, що в нормі має призводити до формування моральних норм дитини. Деякі вчені вказують, що агресія – сильна активність, спрямована на самоствердження і самовираження. Так, в роботах Ф.Аллана панує думка, що агресія є внутрішньою силою, яка дозволяє людині протистояти зовнішнім умовам. На підтвердження цього тверджння, можна привести наступні дані, отримані в ході нашого дослідження: якщо в класі 24% учнів агресивно реагують на зауваження вчителя, то вже шестикласники у 32%, а учні 8 класу у 56%. Характер агресії задежить від ставлення групи до вчителя, об'єктивності оцінки чи зауваження, індивідуальних особливостей дитини, і в останню чергу, рівня вихованості школяра.

Х.Хекхаузен вбачає в агресії певні дії, метою, яких є нанесення шкоди, які не завжди можеть бути реакцією на фрустрацію, а виникати спонтанно через бажання заперечувати, ображати та стверджуватись, ми додаємо і самовирахитись, особливо яскраво останнє проявляється у учнів 7-8 класів, тобто в гострій фізіологічний період дорослішання дитини. 

Аналізуючи наукову літературу далі, в роботах Л. Іванової та Л Ватової [6; 4]. розглядає самовираження як об’єктивізацію внутрішнього світу особистості, яка розвивається, її ідентифікацію як „Я”-суб’єкта, рефлексію власної поведінки, тоді й агресивні прояви школяра можна розглядати як соціально-психологічну норму. Але як бути тоді педагогам з масовими проявами агресивної поведінки, так званим соціальним зараженням агресивністю?

В той же час цікавими, на наш погляд, є дослідження проведені М.Бутовською, які показуть, що жертва частіше шукає шляхи до примирення з агресом, і в багатьох випадках агресор продовжує ініцюювати ворожнечу. Висновки, отримані авторкою дослідження, показують суттєві гендерні відмінності у можливості примирення, яке серед хлопчиків відбувалось у два рази частіще тільки у разі дружніх стосунків (c² = 36.6, d.f. = 1, р<0.001), а у змішаних діадах примирення наступало швидше, коли стосунки не були дружніми [3]..

Аналіз проведеного дослідження: вивчення агресивної поведінки школярів проводилось нами останні чотири роки зі щорічним аналізом розвитку та диниміки  агресивності у школярів і звичайно в межах однієї статті важко показати повний аналіз отриманих результатів. В своєму дослідженні ми чітко дотримувались орієнтації на показники фізичного здоров'я учнів. Розподіл учнів, які проявляють агресивність, здійснювався нами за критеріями: стан здоров'я дитини, соціальний статус родини учня, психолого-педагогічні проблеми дитини. 

Загальна кількість вибірки становить 874 школяра, де 42,5% - учні молодшої школи, з яких 7,4 % - учні з особливими освітніми потребами, 32% - учні з ослабленим здоров'ям, відсоток учнів з особливими освітніми потребами та з ослабленим здоров'ям становить 3,8 та 48,7 відсотків відповідно.

Аналіз наукової літератури, досвід соціально-педагогічної та психологічної роботи з дітьми, проведене дослідження дозволив виділити дві групи школярів з агресивною поведінкою: група дітей з родин, які перебувають під соціально-педагогічним контролем: конфліктні, розлучені, неблагополучні сім'ї (11,5%); друга група дітей, які мають особистісні чи психологічні проблеми (41%).

Відповідно до отриманих результатів нами було виділено три основні підгрупи учнів: 1 група – учні, які проявляли агресію як засвоєний спосіб відносин (35,5%).

Схарактеризовуючи учнів першої підгрупи, зазначаємо що агресивна поведінка є наслідком копіювання поведінки оточуючих, діти поводять себе відповідно до засвоєного досвіду на попередніх етапах розвитку (агресивна поведінка батьків, реклама агресії під час перегляду телепередач, прояви агресії в спілкуванні з однолітками): підтримка агресивної поведінки дорослими («молодець, що дав здачі»), авторитарного стилю виховання, деформації системи цінностей сімейних стосунках, емоційна холодність чи надмірна вимогливість батьків.

2 група – учні, в яких агресія носила захисний характер (57%), для цієї підгрупи є характерним прояв агресії в разі фрустрації, як форма упередження на прояв агресії з боку іншого. Слід вказати, що в цій групі 59,8% складають учні з ослабленим здоров'ям. З дебільшого, проявляється вербальна агресія в цих учнів. Ці учні демонстрюють порушення правил поведінки як захист на ускладнення шкільного життя, на стиль взаємин між ровесниками, їм характерно; нерішучість, пасивність, впертість, на перший погляд, учні цієї підгрупи свіломо проявляють агресію, але це відбувається внаслідок того, що дитина не може впоратись зі своїми переживаннями.  

3 група – учні, в яких агресивність є рисою характеру (вроджена) - 3,5%, хоча це найменший відсоток, але в соціальному плані це група учнів, які проявляють різні форми агресивної поведінки щоденно і всі знаходяться на внутрішкільному обліку. Для учнів цієї групи характерні нейродинамічні прояви: нестабільність психічних процесів, психомоторною заторможеністю чи розгальмованістю.

Отже, можна сказати, що агресивність учня слугує засобом самозахисту, засобом пізнання нового та засобом досягнення успіху, механізмом компенсації вад соціального чи психічно-фізичного розвитку.

Серед основних причин, які провокують агресивну поведінку школярів: зниження інтелектуального розвитку, комунікативних навичок, зниженого чи низького рівня саморегуляції, недорозвиненість чи несформованість навчальної діяльності, занижена самоооцінка, особливості сприймання учня. Це перша група причин, які носять індивідуально-психологічних характер.

Друга група причин, які провокують агресивну поведінку школярів носять соціально-педагогічний характер: особливості викладацької діяльності учителя, його індивідуально-психологічні особливості учителя, особливості виховного процесу вдома, особливості стосунків в класі.

Досвід соціально-педагогічної та психологічної роботи з агресивними школярами дозволив сформулювати теоретико-практичні положення роботи з агресивними школярами в навчальних закладах, де основним є первинна, вторинна і третинна психопрофілактика агресивної поведінки, рання діагностика проявів будь-яких форм агресії, соціально-психологічна корекція поведінки та обистісних рис школярів.

Під психопрофілактикою слід розуміти систему державних і суспільних соціальних, гігієнічно-медичних та педагогічних дій спрямованих на підвищення рівня здоров'я населення та попередження захворювань [6].

В рамках навчального закладу первинна профілактика спрямована на попередження прояву будь-яких форм агресивної поведінки на основі вивчення механізмів формування поведінки та виховання дитини в сім'ї, вивчення материнсько-дитячих стосунків. Вторинна профілактика передбачає ранне втручання та корекцію материнсько-дитячих та сімейних стосунків, визначення батьківсько-дитячих кордонів, навність чітких сімейних ролей. Третинна профілактика передбачає корекцію поведінки і психо-соціального розвитку школяра [4]..

В рамках соціально-педагогічної і психологічної корекції передбачено здійснення розвитку соціальної та особистісної компетенцій школяра, формування навичок позитивного спілкування, критичного мислення прийняття свідомого рішення, уміння володіти емоціями, формування позитивної самооцінки. З цією метою було розроблено і впроваджено цикл занять з агресивними школярами, які носили характер тренінгу формування соціальних умінь. На нашу думку, формуванння соціальної поведінки є найбільш ефективними, коли є позитивні приклади для відтворення в шкільному житті. Це мають робити всі учасники навчально-виховного процесу, при цьому слід пам'ятати, що чужих дітей не буває.

Якщо говорити про проведений цикл занять по подоланню агресії у школярів, то основною метою їх було навчання засобам володіння і керування агресивністю особистості, формування розуміння і засобів використання сформованих життєвих цінностей. Саме тому основним методом навчання під час проведення занять було використанння методу альтернативного вибору адекватної альтернативи.

Досягнення мети потребує формування у школярів певного соціально-психологічної навички: позитивного спікування, прийняття безагресивного вирішення проблеми, сформованість критичного та аналітичного мислення, позитивні міжособистісні контакти, керування власними емоціями та стресом чи станом тривоги, соціальне пристосування та формування позитивного образу «Я».

Основними методами для реалізації мети були: соціальне прогнозування, моделювання ситуації, рольові ігри, встановлення зворотнього звя'зку, перенесення навичок учбової ситуації в реальне шкільне життя, дитячо-батьківська терапія, методи роботи з групою, методи саморегуляції та контролю агресивності. 

Серед форм та способів контролю агресивності ми виділяємо: релаксацію, навчання сомоконаролю, ситуаційне керування агресивністю, психотерапія, інструктивна терапія та ситуативне керування власною агресивністю школярем.

Основною особливістю соціально-педагогічної і психологічної роботи з агресивними школярами є формування почуття спільності з іншими школярами, бажання розуміти іншого, формування емпатійного звя'зку, співчуття  між школярами.

За таким ж напрямами здійснюється і робота з батьками та вчителями: ознайомлення з причинами агресивної поведінки школярів, психологічними особливостями агресивних учнів, формування нового досвіду взаємодії з агресивними школярами, переформатування ворожості і злоби в «здорову агресивну поведінку»: досягнення позитивної мети, самозахист, відстоювання свої прав відповідно до норм суспільної поведінки.  

Нормалізація батьківсько-дитячих  та педагогічно-учнівських стосунків має і для профілактики, і для корекції суттєве значенння, оскільки часто дорослі не знають і не вміють діагностувати емоційний стан, емоційні потреби дитини, не мають навичок ефективної взаємодії з агресивною дитиною чи учнем. Соціально-психологічна робота з учителями і батьками має спрямовуватись на зміцнення стосунків між школярів і дорослим. Наш досвід показує, якщо в роботі з батьками необхідною умовою є присутність дитини, то в роботі з педагогічним колективом це не бажано, вчителя необхідно спочатку навчити приймати учня таким, яким він є. Для сприйняття учня іноді достатньо запросити вчителів чи класного керівника на деякі фрагменти занять, де учень розкривається з позитивної сторони.

Роботу з батьками агресивного школяра слід розпочинити з консультування та навчання ефективним засобам спілкування з підлітком, а вже потвм долучати до групової роботи.

Отже, особливостями соціально-педагогічної та психологічної роботи з агресивними школярами є: робота в різних напрямах (батьки, вчителі, учні), дотримання умов ефективної профілактики: довірливі стосунки дорослих та школярів, активна взаємодія сім'ї та школи, формування емпатійності.

Аналіз соціально-психологічної роботи з агресивними учнями проведеної нами протягом тривалого часу дозволяє розглядати практичну роботу як цілеспрямовану, яку необхідно здійснювати одночасно за різними напрямами.

Важливою умовою корекції і профілактики є зміна відношенння до оточуючого середовища як з боку агресора, так і з боку жертви та вироблення соціальних навичок вирішення негативної ситуації неагресивним шляхом; формування довірлих стосунків з дорослими; формування у дорослих просоціальних норм поведінки та установок. 

 

Використана література:

  1. Бэрон Р., Ричардсон Д. Агрессия.- СПб.: Питер, 2001
  2. Бреслав Г.М. Эмоциональные особенности формирования личности в детстве.- М.: Педагогика, 1995.
  3. Бутовская М.Л. Агрессия, дружба и примирение детей младшего школьного возраста: інтернет-ресурс http://www.ethology.ru/library/
  4. Ватова Л. Как снизить агрессивность детей // Дошкольное воспитание.- 2003.- № 6.-с.55-58.
  5. Аллан Гуггенбюль Зловещее очарование насилия: Профилактика детской агресивности и жестокости / Пер.с нем.2-е изд. – М.: «Когито-Центр», 2006. – 176 с. (Юнгианская психология)
  6. Иванова Л.Ю. Агрессивность, жестокость и отношение старшеклассником к их проявлениям. –М., 1993.
  7. Крюкова С.В., Слободяник Н.П. Удивляюсь, злюсь, боюсь, хвастаюсь и радуюсь. Программы эмоционального развития детей дошкольного и младшего школьного возраста: практическое пособие.- М.: Генезис, 2003.
  8. С.Г. Шебанова Концептуальная модель агрессивного поведения // Практична психологія та соціальна робота / №8, 2002. – С. 52-54


Номер сторінки у виданні: 201

Повернутися до списку новин